Трагедія Софокла “Філоктет” вигідно відрізняється від усіх попередніх п’єс. Тут уперше Одіссей представлений як повноцінний персонаж (до цього в “Аяксі” він відігравав важливу роль, але радше для голосу самого Софокла у фіналі). Ба більше, він розкритий повноцінно як хитрун, і тут уперше в історії драматургії ми бачимо образ “лихого демона, що нашіптує”, такого собі трікстера, який намагається спокусити чистого душею героя. Уперше цю п’єсу було представлено публіці на Діонісіях у 409 р. до н. е., де вона отримала перший приз. На ній уже позначається вплив творчості більш молодого трагіка Еврипіда, що належить уже до наступного покоління поетів.
Сюжет “Філоктета” полягає в тому, що для взяття Трої ахейцям був потрібен потужний артефакт, лук Геракла, що перебував у руках героя Філоктета. Але за певних обставин, греки залишили помирати цього героя на острові Лемнос, бо від отриманого укусу змії, що став через магічне втручання невиліковною раною, той “так волав, на весь військовий стан, стогнав і лиха накльовував…”, що ахейці “при ньому звершати вже не могли з миром ні жертв, ні узливання”.
Наказ залишити Філоктета на острові віддавав особисто Одіссей, і тому є величезний ризик, що озброєний луком Філоктет повбиває всіх, хто прийде до нього з проханням, якщо тільки дізнається, що це робиться для Одіссея й ахейців загалом. Саме тому для успіху операції Одіссей бере з собою Неоптолема, сина вже покійного Ахіллеса. Але маючи такого батька, Неоптолем, вочевидь, дуже гідна і чесна людина, і тому роль Одіссея полягає в тому, щоб підбити юнака на вчинення ганебних вчинків:
Так слухай: Філоктета
Ти повинен хитрою промовою обдурити.
Коли запитає, хто ти і звідки,
Відповідай: Ахіллів син – брехать не треба…
Скажи, що ти пливеш додому, покинувши
Стан еллінів, що їх ти ненавидиш,
Та що до них прибути молили вони самі,
Інакше, мовляв, не взяти їм Іліона, –
Коли ж ти зажадав по праву
Обладунок батька, то в проханні відмовили
І Одіссею віддали його.
Свари та лай мене щосили, скільки хочеш,
Я не ображуся, – а не скінчиш справи,
Так усіх аргів’ян горем вразиш.
Доки Філоктетів лук не наш,
Тобі не розтрощити край Дардана.
Адже ти не те, що я: ти можеш із ним
Розмовляти впевнено, спокійно.
Ти плив під Трою, не даючи клятви,
Не з потреби… У поході першому не був.
А мені не можна придумувати, – до того ж
Коли лук при ньому і він мене побачить,
Так мені кінець, та й тобі зі мною.
Ти повинен хитру вигадати розповідь,
Щоб викрасти лук непереможний.
Ти, знаю, сину мій, не народжений таким,
Щоб на обман і на підступність йти, –
Але солодко… тріумфувати перемогу!
Зважся!.. Знову станемо чесними… потім…
Забудь же сором, – лише на день один
Довірся мені… а потім вважайся
Увесь вік найблагочестивішим зі смертних!
Для Неоптолема це справжній виклик. Він одразу ж прямолінійно і без прикрас висловлює своє несхвалення планів Одіссея. Герой готовий краще ризикнути і відібрати лук силою; хоча він і це визнає нечесним, бо їх більше кількістю, а Філоктет поранений. Але краще так, ніж зовсім уже обман. Проте Одіссей наполягає; з таким потужним артефактом у руках ворога, їхні власні шанси нульові; тут або хитрість, або поразка.
О сину Ахілла, в юності і я
Не швидкий був на язик і швидкий на діло.
Але досвідченішим став і зрозумів: у світі
Не дії всім правлять, а слова.
Приймаючи це як факт, Неоптолем все таки дивується, чому б тоді не переконати Філоктета допомогти, замість того, щоб нахабно його обманювати і красти? Але Одіссей все таки примудряється схилити героя тим, що якщо Філоктет особисто повернеться в похід, тоді це йому, а не Неоптолему дістанеться вся слава за взяття Трої. Почуття честолюбства все таки перемагає, і Неоптолем, не бажаючи віддавати славу – погоджується на обман.
Зустріч із Філоктетом одразу ж викликає прихильність читача. Старий герой здичавів на самоті, але все ще вкрай гостинний, і попри біль намагається бути чемним і ввічливим:
О чужинці!
Хто ви такі? Як змогли причалити?
Ні пристані тут немає, ні поселення.
О, де, де ваша батьківщина? Якого
Ви роду-племені? На вас, я бачу,
Настільки милий мені еллінів одяг!
Почути дайте говір ваш… Не бійтеся,
Що так я здичавів… Не відвертайтеся,
Ні, згляньтеся над нещасним, самотнім,
Покинутим, без близьких, серед поневірянь.
Заговоріть, якщо ви – друзі…
Відповідайте мені: несправедливо було б
Вам – мені не дати відповіді, мені ж – вам.
Неоптолем усе ж починає грати свою заготовлену роль, вдаючи, що не знає нічого про Філоктета і що потрапив на острів випадково. Це дуже ранить старого героя, що його не тільки кинули, але вже навіть і не пам’ятають. Історія, розказана Філоктетом про своє скрутне становище, продовжує “співчутливу” лінію, він акцентує саме на своїх почуттях, яких зазнав, побачивши, як він одного разу прокинувся покинутим на самоті. Виявилося, що Філоктет за складом розуму, вдачею і фізичною силою – дуже близький до Ахілла і Аякса. А це, на секундочку, найпопулярніші герої серед греків. Очевидно, що Філоктет, з орієнтиром на таких людей, і сам теж вельми доблесний. І очевидно, що це все до душі “витязю” Неоптолему. Він далі грає свою удавану роль, але весь його діалог, де він “удавано” сварить Одіссея й ахейців, – уже перетворюється на щире викриття. Філоктет говорить погано про Одіссея, і Неоптолему навіть не потрібно брехати, щоб підтакувати йому. Підсумком їхньої душевної розмови стає те, що Неоптолем надламується зсередини.
Несподівано для творчості Софокла, загалом гарний персонаж Філоктет, міркуючи про смерть Ахілла й Аякса, заявляє:
Я так і знав: не гине зле, –
Ні, боги покровителі зла.
Їм любо шахрая тертого, лукавця
Нам з Аїда повертати! А чесних,
Найдостойніших знай женуть у царство тьми!
Що тут сказати?.. Як вихваляти богів?
Я їх хвалю… але бачу: погані боги!
Жодного покарання згори за це йому не загрожує, і це вже дуже нетипово для Софокла. Підсумком втирання в довіру стало те, що Філоктет дозволив потримати в руках той самий легендарний лук. По суті, місія Неоптолема виконана, і більше того, у Філоктета почався новий напад, після якого він за своїм звичаєм заснув. Ідеальний момент щоб залишити його і поплисти! Але Неоптолем залишається, і намагається переконати Філоктета плисти на Трою, розкривши йому весь план Одіссея. Як ніколи в цій драмі Софокл загострює внутрішні муки совісті героя.
Загалом Неоптолем усе ще не готовий зрадити ахейців, але щоб шальки терезів не переважилися остаточно, у ситуацію екстрено втручається особисто Одіссей, і він дуже прагматично і швидко вирішує всі проблеми. Спочатку Одіссей ще хоче як компроміс узяти Філоктета з собою, але коли той відмовляється – вирішує залишити на острові, просто забравши лук собі. Ефективність понад усе. Одіссей навіть у своїх міркуваннях показує образ “нової людини” Афін.
Але як же тоді “хороший” Неоптолем замішаний у такій сумнівній авантюрі? Відповість за це хор моряків, який виправдовує свого царя перед Філоктетом:
Є у кожного право
Правду вимовити вголос.
Але не треба, сказавши, уїжджати,
Жовчним словом вуста осквернити:
Військом посланий Неоптолем,
За наказом він усе здійснив
Заради блага друзів, а ми
Йому допомагали.
Нарешті ми впізнаємо нашого Софокла зі старих п’єс. Розлютитися не можна і в крайнощі кидатися теж, а виконувати накази начальства – обов’язок. Софокл навіть натякає, що Філоктет сам винен, адже він, прямо як Антігона й Електра, надто впертий у своїй нав’язливій ідеї та образах. Якби він був розсудливішим (як мудрі старці) – він би змінив своє ставлення і пішов би сам забирати славу під стіни Трої. Але замість цього він із принципу прирік себе на повне фіаско. Як і у випадку з Антігоною та Електрою, нам навіюють емоційну близькість до героя, щоб одразу ж остудити холодною водою розсудливості. Ось так Софокл вирішує виховувати в громадянах високі моральні якості.
Цікаво те, що завершивши повчальну частину, яка показує відносну неправоту Філоктета і виправдання діям ахейців, наприкінці Софокл вирішує показати і зворотний бік. Для Софокла все ж важливіші правда, чесність, особистісні якості Аякса, Ахілла, Неоптолема і Філоктета. Він не може ось так просто кинути добру людину в біді. Звісно Софокл показав, що в разі потреби це цілком допустимо, але тільки не з легендарними героями і тільки не в його п’єсах! Тому Неоптолем у найостаннішу мить біжить назад, щоб віддати лук своєму законному господареві та змити з себе безчестя.
(Одіссей) Знайдеться сила – перешкодити тобі!
(Неоптолем) Що ти сказав? Та хто ж мені завадить?
(Одіссей) Вся наша рать, і з нею разом – я.
(Неоптолем) Сам ти розумний, а промови не розумні.
(Одіссей) Твої слова і дії – божевільні!
(Неоптолем) Але чесні, – чесність вища, ніж розрахунок.
Одіссей, як істинний боягуз (у цьому амплуа ми знаходимо його ще в “Аяксі“), не може нічого з цим вдіяти; він боїться битися з Неоптолемом, а коли той віддає лук, то мало не гине, якби тільки вже Неоптолем не переконав Філоктета не робити цього.
У цих сценах Софокл вкладає ще одну мораль – брехуну важко повірити, навіть якщо вдруге він приходить із правдою (адже Філоктет не одразу вірить у наміри Неоптолема). Але от син Ахілла завоював довіру справами, тож може собі дозволити давати поради, до яких є сенс дослухатися. І він починає з моралі, яку було висловлено раніше – Філоктет не правий у своїй впертості.
Відрадно мені, що мого батька
Ти хвалиш… і мене… Послухай усе ж таки,
Чого хочу. Всі смертні повинні
Терпіти, що послано богами.
Хто ж сам собі влаштовує біди,
Як ти зараз, того вельми законно
Ні вибачати не стануть, ні жаліти.
Ти жовчний став, радників не терпиш,
Ти сердишся на дружні промови,
Наче перед тобою злісний ворог.
Здається, що сюжетно все наближається до завершення, “хеппі енд” із правильною мораллю байки. Ось уже Софокл повертає нам тему детермінізму і стоїчної етики. Ось він уже розповідає про те, що його похід до Трої передбачений ворожбителями, і визначений волею самих Богів. Разом із попередніми темами ми отримуємо під кінець п’єси весь типовий набір поглядів Софокла. Але “Філоктет” дивує нас знову і знову своєю нетиповістю на тлі решти драм. Мало того, що особисті ідеї Софокла з’являються тільки під кінець і вже як резюме, що вони не пронизують усього твору, як це робилося зазвичай. Мало того, що тут як ніколи сильно показані внутрішні переживання героя і багато нових стилістичних рішень – він ще більше копіює Еврипіда і вводить у драму його знамениту “Deus ex machina”!
Після такого резюме, кінцівка все одно йде до того, що ідеї Софокла не переконують Філоктета! Подумати тільки! Він тисне на “пацанські поняття” і каже, що Неоптолем пообіцяв відвезти його додому, тому нехай відвозить, якщо він такий правильний і чесний. І на цьому рішенні, по суті, все б і закінчилося, якби не раптова поява героя, яким Філоктет захоплюється найбільше – з’являється Геракл.
На славу стріл моїх. Тепер слухай,
Ахіллів син. Ти без нього не можеш
Взяти Трою, він не може – без тебе.
Як два спільно вигодувані леви,
Один одного бережіть. Я ж у Трою
Асклепія пошлю – вилікує він
Твою хворобу. Знову Іліон впаде
Від стріл моїх. Так судилося. Але там,
Край розоривши, богів вшануйте вишніх!
Все інше нижче ставить Зевс,
Батько мій. А благочестя вічно
Супроводжує смертних і по смерті.
Ось так Софокл завершує свою драму. Нагадуванням про благочестя і віру в богів, використовуючи технічний прийом Еврипіда. Драма вигідно відрізняється від усього, що було написано Софоклом раніше, але багато в чому це результат застосування нових методів, розроблених наступним поколінням поетів.
До речі кажучи, міф про Філоктета опрацювали до Софокла обидва знамениті афінські трагіки – Есхіл, а за ним Еврипід (у 431 р.). Порівняно повне уявлення про їхні трагедії, що не дійшли до нас, ми отримуємо з двох промов грецького ритора I століття н.е. Діона Хрисостома. Діона Хрисостома.
Твір Есхіла вирізнявся властивою йому суворою простотою: глядачеві пропонувалося припустити, що Одіссей, який прийшов по Філоктета, за десять років невпізнанно змінився або пам’ять героя була настільки ослаблена лихами та стражданнями, що він не впізнав в Одіссеї свого найлютішого ворога. Так чи інакше, Одіссей – імовірно, під час нападу хвороби у Філоктета – заволодів його луком, і тому не залишалося нічого іншого, як слідувати разом з ним під Трою.
Тонше і складніше була представлена вся історія в Еврипіда. По-перше, у нього Одіссей погодився на важку місію тільки після того, як Афіна змінила його зовнішність і голос, гарантуючи цим нев’язність. По-друге, в помічники йому було надано Діомеда, – таким чином, Еврипід з’єднав епічну та есхілівську версії. Нарешті, Еврипід ввів абсолютно новий момент: поряд з ахейцями зацікавленість у Філоктеті проявляли троянці, які прислали за ним на Лемнос своє власне посольство. Зрештою, ахейцям після бурхливого пояснення з Філоктетом вдалося переконати його вирушити під Трою. Хор і в Еврипіда, і в Есхіла складався з жителів Лемноса, які за десять років встигли звикнути до страждань вигнанця.
На цьому тлі Софокл, звертаючись до міфу про Філоктета, зробив два найважливіших нововведення. По-перше, хор у нього складається з мирмідонських моряків, які вперше бачать Філоктета і виявляють максимум співчуття до його долі. По-друге, в супутники Одіссею він додав замість Діомеда благородного Неоптолема, юного сина Ахілла, якого Одіссею спочатку вдається використати як своє знаряддя в досягненні мети. І найголовніше – відсутність будь-яких жителів на острові підкреслювала страждання Неоптолема, вводила в театр важливе філософське питання про необхідність соціальних контактів для будь-якої людини.