Склейка матеріалів із книжки “История французской литературы” в 4 томах, видання 1946 року.
У грудні 1801 року Стендаль пішов у відставку з армії Наполеона і оселився в Парижі. Тут він посилено вивчає матеріалістичну філософію, читає твори Гельвеція, Кондільяка, Кабаніса, Монтеня (а також де Трасі та Ж.-Б. Сея). Вивчає давньогрецьку та англійську мови. Стендаль був палким шанувальником Гельвеція; його книжки “Про розум” і “Про людину” він читав і перечитував зі ще більшим захопленням, ніж твори Монтеск’є.
“Опорою для мене був здоровий глузд і віра в “дух” Гельвеція”, – зізнавався він.
Гельвецій у своїх творах розвивав думку про те, що людина завжди прагне щастя і задоволення своїх потреб. Але оскільки особисте щастя нерозривно пов’язане з добробутом суспільним, то потрібно прагнути до гармонійного злиття особистих і суспільних інтересів. Гельвецій усі свої надії покладав на освіту. “Один тільки прогрес знань може забезпечити щастя загальне і приватне”, – писав він. Стендаль іде далі Гельвеція. Він заявляє:
“Слід було створити установи і змусити людей заради власної вигоди бути добрими…”.
Ця ідея людського щастя проходить червоною ниткою через усі твори Стендаля. Як Стендаль писав про себе самого, передбачаючи закиди в аморалізмі: “У похмурому й манірному стилі висловлюватимуть жалість про нього, як про людину, що має нещастя бути аморальною. Дай нам бог бути аморальними, як Гельвецій і Бентам“. Недарма 1829 року, в рецензії на його книгу “Прогулянки Римом”, його назвали “застарілим прихильником Гельвеція”. А в нотатках про “Історію здорового глузду” Стендаль протиставляє німецькій ідеалістичній філософії – французьких матеріалістів.
“Справжня французька філософія, філософія ясна, заснована на досвіді, викладена Кондільяком, Кабанісом, де Трасі, … восторжествує над пихатими та незрозумілими фразами Канта, Шеллінга, Прокла і навіть над дурницями, які знаменитий поет Платон та його перекладач Віктор Кузен вдягли в таку прекрасну мову”.
Про Кондільяка і його “Трактат про відчуття” Стендаль говорив так: “Книга його була для мене в шістнадцять років біблією”. А застосовуючи теорію Кабаніса до літературної творчості, він заявляє: “У політиці, як і в мистецтві, не можна досягти високого, не вивчивши людини, і необхідно мужньо почати з найосновніших основ, з фізіології”.
Інакше кажучи, без жодних перебільшень – у Стендаля були філософські уподобання, і філософія Стендаля – це французький матеріалізм, тобто епікуреїзм Нового часу. Ці філософські позиції він підтримує з максимальним ступенем свідомості, розуміючи як спорідненість з утилітаризмом Бентама, так і неприйнятність німецької філософії.
