Трохи нижче я навів уривок з Авла Геллія про погляди різних філософів на теорію зору й слуху, але на цю тему є цілий цікавий твір, приписуваний Плутархові, під назвою «Думки філософів». Точність наведених думок подекуди шкутильгає, деякі з них рідко згадуються в історіографічній літературі. Наприклад, крінжова позиція епікурейців щодо живлення плода під час вагітності (і базована позиція стоїків). Узагалі він є на сайті simposium.ru, але я на всяк випадок вирішив зробити мартишкин труд і просто скопіював його звідти у формат pdf. Чтиво місцями доволі цікаве, рекомендую.
Читати тут (або в tg) – російською.
Авл Геллій. «Аттичні ночі», книга 5
📔 Розділ 15. Чи є голос тілом, чи він є чимось безтілесним (α̉σώματον); і про різні думки філософів [з цього приводу].
(1) Між найславетнішими філософами здавна не вщухає суперечка про те, чи є голос тілом, чи він безтілесний (incorporeus). (2) Адже це слово деякі утворюють так само, як те, що грецькою називається α̉σώματος (безтілесний). (3) Тіло ж — це [щось] або діюче, або таке, що зазнає дії; грецькою це визначається [словами] τὸ ή̉τοι ποιου̃ν ή̉ πάσχον (або діюче, або таке, що зазнає дії). (4) Бажаючи означити це розрізнення, поет Лукрецій написав так:
Адже торкатися або бути дотичним не може ніщо, крім тіла.
(5) В іншому випадку греки кажуть, що тіло є [чимось] τὸ τριχή̉ διάστατος (розділене на три частини). (6) Стоїки ж стверджують, що голос є тілом, і кажуть, що він — це струснутий повітря. (7) Платон, однак, не вважає повітря тілом: «Бо не струснуте повітря, — каже він, — а сам удар і струс — ось що таке голос». (8) Демокріт, а згодом Епікур кажуть, що голос складається з окремих тіл, і називають його, вживаючи їхні власні слова, ρεΰμα ατόμων (течія атомів). (9) Коли нам доводилося чути або читати про ці та подібні хитросплетіння вишуканого й солодкого дозвілля і не було видно в цих тонкощах ані скільки-небудь значного результату, що стосується життєвих питань, ані якогось завершення суперечок, то добрим словом згадували еннієвого Неоптолема, який саме так і написав:
Слід філософувати трохи; а взагалі й не треба.
📔 Розділ 16. Про силу очей і про теорії зору.
(1) Ми зазначили, що думки філософів про спосіб бачення і про природу зору різняться. (2) Стоїки стверджують, що причиною зору є випромінювання з очей променів на те, що можна побачити, і водночас напруження повітря. (3) Епікур вважає, що з усіх тіл постійно витікають певні образи самих цих тіл і вони спрямовуються в очі, і таким чином формується відчуття зору. (4) Платон вважає, що з очей виходить певний рід вогню і світла, і він, будучи поєднаний і зімкнений або зі світлом сонця, або зі світлом іншого вогню, своєю і зовнішньою силою створює напруження так, що ми розрізняємо все, на що він упав і чому надав світла. (5) Але тут так само не варто більше роздумувати, а слід скористатися порадою того самого еннієвого Неоптолема, про якого я написав вище, який вважає, що філософії слід скуштувати (degustandum), а не занурюватися в неї з головою (ingurgitandum).
