Хто стежить за публікаціями в групі, напевно, знають, що серед прихильників вчення Епікура за всіх часів було багато державних діячів великого калібру (Джефферсон – один із найяскравіших прикладів). Зараз в рамках рубрики знайомство з епікурейцями ми розглянемо людину, приналежність якої вважається спірною, але тим не менш обговорюваною; російського сучасника Джефферсона, князя на ім’я Микола Борисович Юсупов (1750-1831). Стаття за цим посиланням – це копія статті на Вікіпедії на російській, а опис у цьому пості – стислий її витяг.
Юсупов – відомий державний діяч, один із найбільших у Росії колекціонерів і меценатів, власник підмосковних садиб Архангельське і Василівське (порівн. вілла Монтічелло) і володар величезної низки офіційних державних посад. Масон, на початку 1770-х років відвідував засідання петербурзької ложі “Досконалої згоди”, після чого впродовж 70-х років проходив навчання в Лейденському університеті (альма-матер епікурейця Ламетрі в 1740-х, і трохи пізніше для матеріаліста Гольбаха). У ці роки він здійснив Grand Tour, відвідавши Англію, Португалію, Іспанію, Францію, Італію, Австрію. Він був представлений багатьом європейським монархам, його прийняли Дідро і Вольтер.
Після бурхливого кар’єрного зростання у 80-90-ті роки, 1810 року Юсупов уже в 60-ти річному віці придбав у Марії Адамівни Голіциної за 245 тис. рублів садибу Архангельське. Юсупов – засновник знаменитого родового зібрання: великої колекції картин (понад 600 полотен), скульптур, творів прикладного мистецтва, книг (понад 20 тис.), порцеляни, основну частину якої розмістив у садибі.
Усі його французькі знайомства і випадкові зв’язки вже мають на увазі деяку близькість до епікурейського кола. Але основне свідчення нам дає Олександр Сергійович Пушкін. У Москві Юсупов жив у власному палаці у Великому Харитоньєвському провулку. У 1801-1803 рр. в одному з флігелів на території палацу жила сім’я Пушкіних, зокрема й маленький Олександр Пушкін. Поет бував і в Юсупова в Архангельському, а 1831 р. Юсупова запросили на урочисту вечерю в арбатську квартиру молодят Пушкіних.
“Він пишно згасав вісімдесяти років, оточений мармуровою, мальованою і живою красою. У його заміському будинку розмовляв із ним Пушкін, який присвятив йому дивовижне послання, і малював Гонзага, якому Юсупов присвятив свій театр” (Герцен, “Былое и думы”).
Вірш “До вельможі” (або про епікуреїзм князя Юсупова)
Про зв’язки Юсупова з філософією епікуреїзму свідчить навіть сама його рання біографія і знайомства з найвизначнішими французькими філософами. Але одних тільки випадкових знайомств мало. Заміські садиби теж випадковий збіг, їх робили багато багатих людей в усі часи, і так само меценатство не прирікає всіх багатіїв відтворювати філософські погляди римлянина Мецената. Головними джерелами, які прямо вказують на епікуреїзм Юсупова, були О.С. Пушкін і О.І. Герцен.
Відомий один опис, даний з боку Герцена:
“…Старий скептик і епікуреєць Юсупов, приятель Вольтера і Бомарше, Дідро і Касті, був обдарований справді аристократичним смаком… Він пишно згасав вісімдесяти років, оточений мармуровою, мальованою і живою красою. У його заміському будинку розмовляв з ним Пушкін, який присвятив йому чудові послання, і малював Гонзаго, якому Юсупов присвятив свій театр”.
У цьому описі, крім прямої заяви про “шкільні” вподобання і додаткової згадки про знайомство з Вольтером і Дідро, згадуються також “дивовижні послання” Пушкіна (також пов’язаного з філософією Епікура). Ці послання, а саме вірш “До вельможі” (1830) – варто розглянути окремо:
Від північних кайданів звільняючи світ,
Лише тільки на поля, струмуючи, дохне зефір,
Лише тільки перша позеленіє липа,
До тебе, привітний нащадку Арістіппа,
До тебе явлюся я; побачу цей палац [1],
Де циркуль зодчого, палітра і різець
Вченій примсі твоїй корилися
І натхненні в чаклунстві змагалися.
Ти зрозумів мету життя: щаслива людина,
Для життя ти живеш. Свій довгий ясний вік
Ще ти змолоду розумно урізноманітнив,
Шукав можливого, помірковано проказив;
Чредою йшли до тебе забави і чини.
Посланець молодої увінчаної дружини [2],
З’явився ти у Ферней – і цинік посивілий [3],
Розумів і моди вождь пронирливий і сміливий,
Своє панування на Півночі люблячи,
Могильним голосом вітав тебе.
З тобою веселощів він марнував надлишок,
Ти лестощі його скуштував, земних богів напій.
З Фернеєм розпрощавшись, побачив ти Версаль.
Пророчих очей не простягаючи вдалину,
Там раділо все. Арміда молода [4],
До веселощів, розкоші знак перший подаючи,
Не відаючи, на що долею приречена,
Пустувала, вітряним двором оточена.
Ти пам’ятаєш Тріанон [5] і гучні забави?
Але ти не знемог від солодкої їх отрути;
Навчання робилося на час твій кумир:
Усамітнювався ти. За твій суворий бенкет
То шанувальник промислу, то скептик, то безбожник,
Сідав Дідерот на хиткий свій триніжок,
Кидав перуку, очі в захваті закривав
І проповідував. І скромно ти слухав
За чашею повільною афею чи деісту,
Як цікавий скіф афінському софістові.
Але Лондон кликав твою увагу. Твій погляд
Старанно розібрав цей двоїстий собор: [6]
Тут натиск полум’яний, а там відсіч сувора,
Пружини сміливі громадянськості нової.
Сумуючи, можливо, над Темзою скупою,
Ти думав дале плисти. Послужливий, живий,
Подібний до свого чудесного героя,
Веселий Бомарше блиснув перед тобою.
Він вгадав тебе: в чарівних словах
Він став розповідати про ніжки, про очі,
Про млість тієї країни, де небо вічно ясне,
Де життя ліниве проходить хтиво,
Як палкий отрока захоплень повний сон,
Де дружини ввечері виходять на балкон,
Дивляться і, не боячись ревнивого іспанця,
З усмішкою слухають і ваблять іноземця.
І ти, стривожений, у Севіллу полетів.
Благословенний край, чарівна межа!
Там лаври зиблються, там апельсини зріють…
О, розкажи ж ти мені, як дружини там уміють
З любов’ю побожність умильно поєднувати,
З-під мантильї знак умовний подавати;
Скажи, як падає лист з-за ґрат,
Як златом усиплений нагляд похмурої тітки;
Скажи, як у двадцять років коханець під вікном
Тремтить і кипить, оповитий плащем.
Усе змінилося. Ти бачив вихор бурі,
Падіння всього, союз розуму і фурій,
Свободою грізною споруджений закон,
Під гільйотиною Версаль і Тріанон
І похмурим жахом змінені забави [7].
Перетворився світ при громах нової слави [8].
Давно Ферней замовк. Приятель твій Вольтер,
Мінливості доль разючий приклад,
Не заспокоївшись і в гробовому житлі,
Донині мандрує з цвинтаря на цвинтар [9].
Барон д’Ольбах, Морле, Гальяні, Дідерот,
Енциклопедії скептичної причет,
І колючий Бомарше, і твій безносий Касті,
Усі, всі вже пройшли. Їхні думки, балачки, пристрасті
Забуті для інших. Дивись: навколо тебе
Усе нове кипить, колишнє винищивши.
Свідками бувши вчорашнього падіння,
Ледве схаменулися молоді покоління.
Жорстоких дослідів збираючи пізній плід,
Вони поспішають із витратами звести прихід.
Їм ніколи жартувати, обідати у Теміри
Чи сперечатися про вірші. Звук нової, дивовижної ліри,
Звук ліри Байрона розважити ледь їх міг.
Один усе той самий ти. Ступивши за твій поріг,
Я раптом переношуся в дні Катерини.
Книгосховище, кумири, і картини,
І стрункі сади свідчать мені,
Що прихильний ти до муз у тиші,
Що ними в неробстві ти дихаєш благородною.
Я слухаю тебе: твоя розмова вільна
Сповнена юності. Вплив краси
Ти жваво відчуваєш. Із захопленням цінуєш ти
І блиск Аляб’євої [10] і красу Гончарової [11].
Безтурботно оточуючись Корреджієм, Кановою,
Ти, не беручи участі в хвилюваннях мирських,
Часом глузливо у вікно дивишся на них
І бачиш оборот у всьому колоподібний.
Так, вихор справ забувши для муз і млості дозвільної,
У тіні порфірних лазень і мармурових палат,
Вельможі римські зустрічали свій захід сонця.
І до них здалеку то воїн, то оратор,
То консул молодий, то похмурий диктатор
З’являлися день-другий розкішно відпочити,
Зітхнути про пристань і знову пуститися в дорогу.
- Побачу цей палац… – будинок в Архангельському.
- Посланець молодої увінчаної дружини – Юсупов був посланником у Сардинії, Неаполі та Венеції за царювання Катерини II.
- Цинік посивілий – Вольтер, який жив у Швейцарії, у Фернеї.
- Арміда молода – Марія-Антуанетта, французька королева, страчена в 1793 р.
- Тріанон – палац у Версалі, улюблена резиденція Марії-Антуанетти.
- Подвійний собор – англійський парламент із двома палатами – представницькою нижньою палатою та аристократичною палатою лордів.
- Вихор бурі, падіння всього… І похмурим жахом змінені забави – революція 1789-1793 рр.; жах – буквальний переклад політичного терміна “терор”. Йдеться про роки якобінської диктатури.
- Грім нової слави – царювання Наполеона.
- Донині мандрує з цвинтаря на цвинтар – Вольтер був спершу похований на цвинтарі монастиря Сельєр, звідки прах його 1791 р. було перенесено до Пантеону. Під час реставрації Бурбонів прах Вольтера було вивезено з Пантеону.
- Аляб’єва, Олександра Василівна (1812-1891) – московська красуня.
- Гончарова, Наталія Миколаївна – наречена Пушкіна. У пресі ці прізвища були замінені А*** і ***.
Гедоністичний “аристипівський” мотив тут не знайде тільки сліпий чи лінивий. Літературна критика давно вже знаходить прямі запозичення і відсилання на Горація, а саме на епікурейський період творчості римського поета. З цим додатковим акцентом, епікурейська приналежність Юсупова переходить у розряд “підвищена ймовірність”.
Підбиваючи цей підсумок, відсилаю читачів до двох дослідницьких статей на тему – тут.