Філософські підвалини сучасної психотерапії ні для кого не є секретом – багато психотерапевтів і зараз радять читати Аврелія та Епіктета. На початку 20 століття, коли психотерапія тільки починала розроблятися, ця прив’язка до філософії була набагато більш явною. Засновники сучасних методик не соромилися називати свій підхід стоїчними практиками; один із батьків-засновників психотерапії Поль Шарль Дюбуа прямо говорив, що надихався стоїками і Сократом.
Але одним стоїцизмом ситий не будеш. Радянський філософ-психолог Костянтин Сотонін, який писав у 20-ті роки, пішов набагато далі і заявив, що всі філософські системи можна застосовувати для лікування. Він створив концепт філософської клініки, де пацієнтів із психологічними проблемами лікуватимуть лікарі-філософи. Оскільки всі люди різні, підхід до кожного хворого має бути індивідуальним. Одного роблять стоїком, іншого епікурейцем, третього скептиком, четвертого ідеалістом-аскетом тощо.
Сотонін стверджував, що справжній психотерапевт не може вважати істинною чи хибною ту чи іншу філософію, але використовувати її залежно від практичної застосовності. Особливо важливо унеможливити всіляку моральну оцінку в психотерапії та прищепити пацієнтові позаморальне мислення, тобто позбавити уявлення, що суспільна мораль – це щось об’єктивне, святе й непорушне. Із цього приводу філософ писав:
Немає ні добра, ні зла, є приємне і неприємне, корисне і шкідливе; моральне правило не може бути ні істинним, ні хибним. Укорінення цього у свідомості – звичайний перший крок психотерапії, справді потужний засіб при лікуванні.
Незважаючи на методику цілеспрямованого виховання в пацієнтах імморалізму і вкрай індивідуалістичного світогляду задля благополуччя психологічного здоров’я, Сотонін, очевидно, не закликає “кради-вбивай”. Загалом слідувати суспільним нормам варто, багато правил не просто так придумані і мають сенс для адекватного функціонування суспільства. Та й за політичними поглядами Сотонін соціаліст, хоча й дуже специфічний.
Філософська позиція Сотоніна має чимало схожості з епікуреїзмом, хоча й зрозуміло, що свідомим епікурейцем він не був. Основний орієнтир сотонінської психотерапії – це твердження, що всі люди так чи інакше прагнуть задоволення й уникають страждань, тож варто лише навчити їх робити це правильно й без шкоди для себе та оточуючих. Стоїчні практики психотерапевт застосовував, але загалом до стоїцизму ставився радше негативно, вважаючи, що стоїцизм “зменшує яскравість життя”. Сам концепт філософської клініки викликає асоціації з садом Епікура, де також займалися своєрідним філософським лікуванням. Епікур наполягав, що філософія має виганяти хвороби душі так само, як медицина хвороби тіла. Сотонін під цим твердженням повністю підписується.
Історія Сотоніна закінчилася тоді ж, коли закінчилися чарівні для яскравих експериментаторів і сміливих теоретиків 20-ті роки. Філософа звинуватили в розбещенні молоді – вже не знаю, зі свідомим відсиланням до Сократа чи ні – і посадили. Більше про філософську клініку він нічого не писав і зараз, на жаль, забутий.
Автор — Володимир Шепетуха.
