Філософська школа Епікура досі вважається незвичною для цього часу, оскільки вона взагалі дозволяла відвідування жінкам. Але не те, щоб дівчат не було в інших школах… Якщо вірити піфагорійцю Ямвліху (245-325рр.), який називає якісь нечувані числа для кількості піфагорійців V ст. до н.е. (статистичний аналіз Річарда Гулі нарахував 220 імен для одного цього сторіччя) – тоді з них 14 піфагорійців були жінками. Та й загалом приналежність жінок до піфагорійської школи безсумнівна, навіть якщо вважати ці цифри перебільшенням.
Але і IV ст. до н.е. показує, що з усіх 20-ти жінок-філософів (ідентифікується приналежність до шкіл лише у 18 з них) до епікурейської школи належить лише 8 осіб (або 44,5%), більшість решти шкіл, окрім перипатетиків і стоїків, мали принаймні одного представника жіночої статі. Але якщо не брати до уваги останні століття Риму, звідки ми знаємо і про знамениту Гіпатію, і про цілу низку жінок-платоніків, то за період класичної античної філософії (IV до н. е. – II н. е.) налічується (згідно з Р. Гуле) 41 філософів-жінок, з яких не визначено приналежність у 12-ти. А з решти 29-ти виявляється піфагорійців – 2, кініків – 1, стоїків – 3, платоніків – 4, епікурейців – 13 і в графі “інші школи” – 6 осіб.
Таким чином, якщо не брати до уваги пізній, зав’язаний на теологію період античності, та обмежитися чистою класикою, відсікаючи при цьому гіпертрофоване “піфагорійське” століття, ми отримуємо картинку, згідно з якою 45% філософів-жінок, чия шкільна приналежність нам відома, були членами епікурейських громад. Надалі, зі зростанням присутності жінок у неоплатонічних школах – ця частка знижується. А якщо все-таки врахувати дані Ямвліха + рахувати тих, хто не визначений, тоді ми отримаємо 15 жінок-епікурейців з усіх 85 відомих, або ж 17,6%, з приблизно такими ж показниками в піфагорійців і неоплатоніків. Це в разі врахування явних перебільшень і “некласичної” пізньої античності.
Та сама статистика говорить ще про те, що від усього числа відомих філософських імен (2463 осіб) жінок лише 3,45%. Тож цікавіше подивитися, якою є ця частка щодо кожної зі шкіл, узятих загалом.
Тоді виявиться, що для:
- Епікурейців = 15 із 205 (7,3%), більш ніж у 2 рази вище середнього показника для давнини взагалі.
- Стоїків = 3 із 283 (1,06%), більш ніж у 2 рази нижче за середній показник для давнини.
- Перипатетиків = 1 зі 123 (0,8%).
- Кініків = 3 із 75 (4%).
- Піфагорійців = 21 із 321 (6,5%), хоча обидва числа, імхо, завищені.
Що ж до платоніків, то тут ситуація важча в плані зібраної статистики. Неоплатоніки й академіки (включно зі скептичними гілками) йдуть разом. Хоча щодо жінок для нас очевидно, що це вже майже повністю неоплатонічна епоха, пізні дати. Якщо виокремити окремо неоплатоніків і платоніків I-II ст. н.е., то їх налічують приблизно 227 осіб, з них жінок 13, що дає 5,7%.
Платоніки й академіки отримують у такому разі показник у 2 жінки на 250, що залишилися, тобто лише 0,8%, як і в школі Аристотеля (щоправда, і там дуже пізня дата). І в такому разі, багато в чому за рахунок гарного збереження чоловічих імен у платонічній школі всіх її різновидів, виявляється, що епікурейська школа мала найвищий показник у цих ваших gender studies.
📕 Основне джерело: «Philosophy as a Way of Life: Ancients and Moderns — Essays in Honor of Pierre Hadot» edited by Michael Chase (Editor), Stephen R. L. Clark (Editor), Michael McGhee (Editor)
📗 Джерело з джерела: «Dictionnaire des philosophes antiques» (Richard Goulet)