Стаття з рубрики «Знайомство з епікурейцями».
Версія російською мовою
Гермарх із Мітилени (ін.-грец. Ἕρμαρχoς; близько 335 р. до н. е. – близько 250 р. до н. е.) – давньогрецький філософ, учень і послідовник Епікура. Народився в Мітилені в бідній сім’ї, і спочатку займався шкільною риторикою; але згодом, коли Епікур приїхав у Мітилену і влаштувався там, Гермарх став його відданим учнем. З незрозумілих причин у Мітилені їм стало важко перебувати, і тоді Епікур разом із Гермархом покинули місто і переїхали в Лампсак, де створили нову філософську школу. Саме з Лампсака походить більша частина відомих авторів епікурейської школи. Коли всі найближчі послідовники Епікура переїхали до Афін і заснували там новий «Сад» – лише троє учнів носили титул kathegemones (фактично заступники очільника школи) – Метродор, Поліен і сам Гермарх.
Спадкоємцем Епікура в управлінні школою мав стати Метродор із Лампсака, проте він помер занадто рано, а ще раніше з життя пішов Поліен. Тому в Епікура не залишалося іншого варіанту, окрім як призначити Гермарха своїм наступником в управлінні школою (бл. 270 р. до н. е.). Цицерон наводить лист Епікура, адресований Гермарху, де він викладає свої передсмертні муки, і покладає відповідальність за дітей Метродора на плечі Гермарха, як нового очільника школи. Сам Гермарх помер уже в похилому віці від паралічу, показавши себе здібною людиною і керуючи школою впродовж 30-ти років.
Згідно з Діогеном Лаертським, Гермарх автор наступних трактатів: «Листи про Емпедокла» (22 книги), «Про знання», «Проти Платона», «Проти Аристотеля». При чому Лаертський характеризує їх, як «чудові». Всі ці роботи загублені, і за винятком фрагментарного «Проти Емпедокла» ми нічого не знаємо про них, крім їхніх назв, з яких зрозуміло, що його роботи були спрямовані проти філософії Платона, Арістотеля і Емпедокла. Уривок з його «Проти Емпедокла» був процитований неоплатоніком Порфирієм під час розгляду питання про необхідність законів у суспільстві. У цьому фрагменті Гермарх обговорює причини покарання за вбивство. Він стверджує, що ранні законодавці керувалися принципом, що вбивство шкідливе для суспільства, і могли навчити цього інших людей, доводячи, що табу на вбивство буде раціональним. Потім вони створили покарання для тих небагатьох людей, які не могли бути освічені. Для всіх, хто розумів, що вбивство шкідливе, закони були б не потрібні; покарання потрібні тільки для тих, хто цього не розуміє. Для Гермарха це був приклад соціального прогресу і зростання раціональності.
Також на його погляди про природу богів посилається римський епікуреєць Філодем. У своїй праці «Про життя богів» Філодем цитує точку зору Гермарха про те, що боги дихають, оскільки боги – живі істоти, а всі живі істоти дихають. Філодем продовжує, кажучи, що, на думку Гермарха, боги повинні розмовляти один з одним, оскільки бесіда сприяє щастю:
І треба сказати, що вони користуються мовленням і розмовляють один з одним; бо, каже він [Гермарх], ми не вважали б їх щасливішими й неруйнівними, якби вони цього не робили, але були б скоріше схожими на німих людей. Бо оскільки насправді всі ми, хто не покалічений, користуємося мовленням, то говорити, що боги або покалічені, або не схожі на нас у цьому плані (оскільки немає іншого способу, яким вони або ми могли б надати форму висловлювань), було б украй нерозумно. Тим більше, що бесіда із собі подібними є джерелом невимовного задоволення для добрих людей.