Цикл статей Дугіна про Гегеля раптово виявився вельми непоганим (див. тут). По-перше, там усе адекватно викладено зрозумілою мовою, і він чудово розуміє Гегеля (на мій погляд). По-друге, він прямо перекидає місток від Гегеля до фашизму і отримує оргазм від задоволення, вимагаючи прискорення фашизації Росії і Китаю, які, на його думку, і так уже на правильному шляху (що, загалом-то, правда). По-третє, тут він навіть не приховує, що Гітлер “ніс волю Бога” і Абсолютного Духа, але провалився, і тепер його роботу має зробити “країна-богоносець” Росія (схема має набагато гарніший вигляд, ніж у цьому короткому переказі, раджу почитати).
По-четверте, з усіх російських періодів історії він виділяє правління Сталіна як приклад реалізації гегелівського ідеалу, який загалом теж провалився. Тобто Дугін поставив знак рівності між фашизмом та СРСР, а це база (див. нашу статтю про пролетарський фашизм або про істмат). І ця гегельянська “правильна держава” для Дугіна насамперед означає загибель громадянського суспільства та індивіда, що розчиняються в Цілому, у державі. Тобто він виділив саму суть фашизму, і зробив це цілком непогано, поставивши в центр розгляду питання т. зв. “Філософію цілого“.
Його схему створено дуже широкими мазками, і по історії він пробігається побіжно, але в принципі я з більшістю зі сказаного навіть згоден. Але не так згоден, що підтримую його. Звісно ні! Але так, що ми з ним бачимо дуже схожий дискурс, у рамках якого займаємо протилежні сторони. І ось це особливо цікаво. Адже невже ми просто виражаємо якісь віяння епохи, і весь мій “нео-епікуреїзм” – у термінології Дугіна виявляється просто принциповим “атлантизмом”? Я не знавець Дугіна, тому думаю що ні, але конкретно питання з Гегелем дуже добре грає мені на руку.
У якомусь сенсі ця стаття навіть програмна, якщо розглядати її як інструмент критики марксизму. Тепер на неї можна посилатися в суперечках із ліваками, Дугін гарно кладе на лопатки гегельянствуючих ліваків (або “правих ліваків”, як я їх називаю в цьому нарисі далі). Я не бачу у фашизації Росії та Китаю “залізної необхідності” і реалізації світового Духа, але є цілком наявна тенденція до цього, яку ми всі спостерігаємо емпірично. І найімовірніше цю тенденцію вже нічого не змінить. Але якби ті ж ліві створили опозицію умовному Дугіну, а не виступали з ним де-факто заодно – шансів зломити фашизацію було б більше. І хоча це майже неможливо, я сподіваюся якраз на це.
Дугін саме тому “хороший”, що він розкриває сутнісну єдність марксистів та фашистів. І усвідомлення цього могло б протверезити лівих. Тобто я вважаю, що навіть користуючись цим Гегеле-Дугінським апаратом понять, створювати ліву ідеологію потрібно на основі “громадянського суспільства” та ідеології епохи Просвітництва. У союзі з лібералами, а не з консерваторами. І текст Дугіна зручний, щоб протверезити лівих. Можна брати його на озброєння, захищати його розуміння Гегеля і підводити лівака до усвідомлення себе як союзника цієї фігні. Після чого він або стане правим, або починає переосмислювати себе.
Звісно, не тільки одне це має обов’язково працювати. Є ще багато різних підходів із різних боків. Але мені здається цей текст прям добре підкопується під основи ідеології.
Моя позиція полягає банально в тому, що “ліві ліваки” мають створити опозицію “правим лівакам” (дитяча хвороба лівизни в комунізмі, так-так). І якщо останні ґрунтуються на німецькій філософії, то першим підходить англо-французька (тобто просвітницька філософія сенсуалізму). А ця стаття наочно демонструє як філософське підґрунтя стає причиною невипадкової спорідненості “правих ліваків” і фашистів. І додає ще +1 до аргументу про фашистську природу СРСР.
Це не питання ігор якихось, а штука досить серйозна. “Ліваки” це така сама “інституція” (нехай неформальна), як і законодавчі органи чи університети. Від того, в якій формі існують ліваки – залежить і вигляд суспільства (= кожної людини окремо). Усі інституції разом із найрізноманітніших сторін формують кожного з нас, і ліваки далеко не останнє, що має вплив. І сьогодні в середовищі лівих домінує гегельянство. А я сподіваюся, що ще зберігається шанс повернути в це середовище ідеологію а-ля Просвітництво. І не заради того, щоб “пацани мого двору” наваляли “пацанам сусіднього”, у рамках якоїсь гри за те, чий паблік у соцмережах наробить більше галасу. А щоб цей вплив приводив нас до наслідків, не таких як Совок.
Ми, ліві інтелектуали, парадоксальним чином високо цінуємо культуру, яку породила просвіта, але як ідейну основу беремо чомусь саме те, що вважало себе головним могильником просвітницької ідеології. Або ліпимо з просвітителів те, чим вони не були (підспівуючи романтикам). Це абсурд, який потрібно виправити.