Економіка в античності (Епікурейці)

У нашій групі Філодем особливих представлень не потребує, про нього ми писали неодноразово, огляди на деякі з його робіт також є в групі (переклади, на жаль, не доступні, оскільки купити англійський текст нам не по кишені). Але один переклад все ж існує, і зроблено його ще в СРСР, мабуть, у рамках вивчення книги Псевдо-Аристотеля про економіку. Це єдиний перекладений російською мовою текст Філодема (джерело: “Вестник древней истории”. 1969. 4. С. 234-254.). Далі я наведу передмову автора перекладу, Г.А. Тароняна. З невеликим скороченням, яке стосується форматування оригінального перекладу (ми змінили і форматування, і місцями побудову речень, про що нижче).

Одним із найпопулярніших жанрів, у яких писав Філодем, є діатриби – трактати на різні моральні теми (про смерть, бідність тощо). Філодем написав багато подібних трактатів, які він, мабуть, об’єднав в одне зібрання під загальним заголовком “Про пороки та протилежні їм якості“; за цією назвою слідував номер книжки й уточнювальна назва теми.

Пропонований переклад становить дев’яту книгу з цього зібрання, яке не повністю збереглося. У ній розглядається ставлення філософа до питань управління господарством, до багатства і до наживи. Збережена назва цієї книги (Рар. 1424): “Про пороки та протилежні їм якості і про те, в чому вони полягають та чого стосуються. Книга дев’ята”. Тут бракує уточнювальної назви, але цю книгу прийнято називати відповідно до теми περί οίκονομίας – “Про економіку“. Від неї дійшло, на думку Єнсена, видавця цього трактату, тільки трохи більше четвертої частини. Збережена частина ділиться на три розділи:

I. (I — VII, 37) присвячений “Економіці” Ксенофонта,
II. (VII, 37 — ХII, 2) – “Економіці” Теофраста (відомої зараз як “Економіка” Псевдо-Аристотеля),
III. (ХII, 2 — ХХVIII, 10) – викладу поглядів на це питання епікурейської школи.

Таким чином, вважає Єнсен, увесь трактат “Про економіку” було поділено на три частини: у першій частині викладено думки супротивників, у другій – їх спростовували, а в третій – викладено погляди його школи.

У збереженому тексті дуже багато лакун, більша частина яких доповнюється кон’єктурами, часто дуже натягнутими, такими, що важко розуміти, і такими, що не дають задовільного сенсу. Щоправда, мова самого Філодема, в тих місцях, де текст збережений добре, дуже складна, і часто перекладати доводиться з великою невпевненістю. Можливо, почасти це наслідок недбалого листування, але головним чином – характерна (очевидно, для всіх епікурейців) риса його мови. Сам Епікур у цьому відношенні не є винятком.

Оскільки переклад дуже незручний, ми дещо виправили його, намагаючись жодним чином не зачіпати суть змісту. Також місцями ми заповнимо лакуни в оригінальному тексті, якщо це прямі посилання на інші, цілком доступні твори. Цитати зі сторонніх не-епікурейських творів будуть зазначені коричневим кольором. Фрагменти, які ми доповнили, будуть [взяті в квадратні дужки]. Коментарі будуть зазначені сірим кольором, якщо вони інтегровані прямо в текст; решта коментарів у звичайних виносках. Також зі змін – у виноски ми по можливості всюди додали прямі фрагменти з творів Ксенофонта і Псевдо-Аристотеля, на які посилається Філодем, тож не доведеться окремо шукати ці твори. Оригінальний радянський переклад доступний за посиланням, або на російській версії нашої статті. Нумерацію рядків з папірусів нами також пропущено, і її також можна знайти в оригінальному перекладі, за посиланням вище. Ми переклали текст у більш зручну прозу.

Філодем – “Про економіку”

У перших фрагментах, які дійшли до нас, Філодем наводить великі цитати з “економіки”, яку він приписує Теофасту, але ця робота дійшла до нас серед творів Арістотеля, авторство якого заперечується більшістю дослідників, тому вона більш відома як “Економіка” Псевдо-Арістотеля. Можливо, це взагалі не частина твору Філодема, а доданий конспект першоджерела.
– див. Аріст., Екон. 1344b, 26 – 1345a, 2

[Той, хто керує господарством повинен володіти чотирма якостями, які необхідні у справах, що стосуються майна. Він повинен вміти як набувати, так і зберігати, інакше немає жодного сенсу в придбанні, тому що це все одно, що черпати воду решетом або лити, як то кажуть, у бездонну бочку]. Він повинен також вміти утримувати в порядку наявне майно і вміти використовувати його. Заради цих якостей нам і потрібні ті, що згадані вище. Усе майно має бути розмежоване, і прибуткового повинно бути більше за неприбуткове, а прибуткові справи треба розподіляти так, щоб не все одразу піддавати ризику. Для зберігання добре користуватися як перським, так і лаконським способом. Однак придатний і аттичний спосіб господарювання: вони продають і купують, і в дрібніших господарствах складів не будують. А перський спосіб – щоб усе утримувалося в порядку [і за всім слідкувати самому, те, що казав] Діон [про Діонісія]; ніхто ж не дбає про чуже так само, як про своє, тож слід якомога більше самому піклуватися. І ті влучні відповіді перса і лівійця [будуть, мабуть, тут доречні].

[Оскільки це сприятливо для духовних якостей і корисно для господарства], господарі повинні вставати раніше за рабів, а лягати – пізніше, і дім ніколи не повинен залишатися без нагляду, як і місто, а всі необхідні справи не можна залишати поза увагою ні вдень, ні вночі. І навіть підніматися вночі – це корисно і для здоров’я, і для господарства, і для філософії. Далі, у невеликих володіннях корисний атичний спосіб розміщення доходів, а у великих слід розподілити витрати на рік і на кожен місяць, а також розподілити речі, які вживаються щодня й зрідка, і все це довірити управителям. Крім того, потрібно час від часу перевіряти їх, щоб було відомо, що в цілості, а чого бракує].

Частина I. Огляд “Економіки” Ксенофонта

… Якщо… він [Ксенофонт] вважав, що головним завданням звично розуміємого “управління господарством” (якщо тільки звичне розуміння на той час було таким самим, як і тепер) є аж ніяк не хороше управління своїм або чужим господарством, розуміючи під словом “хороше” користь піднесену й щасливу; а навпаки, головним завданням вважається здобувати дедалі більше майна та дбати про збереження вже набутого, і відповідно до такого розуміння добре управляти своїм або чужим господарством, ¹ то тут ми навряд чи можемо щось заперечити. Але якщо хороше управління розуміється не відповідно до зазначеного завдання, то тут з ним навряд чи можна погодитися…

… і виконувати все, що слід, і на надлишки збагачувати господарство … ні поставлений управителем над … сплату … наставлюваного … знаннями управління господарством схоже на … не лише дім, а й усе, що здобувається поза його межами, розуміючи слово “набувати” в його буквальному розумінні. А щодо того, що декотрі набувають ворогів, ² то так не говориться в буквальному сенсі слова…

… велике майно… схоже на… земля майно… всякого… стільки… належним чином… для придбання… і користується… ³

… того, хто знає… і більше за всіх… приносять йому користі. Тож якщо навіть добрим управителем ми називатимемо набувача майна і грошей, то збережеться і користь у майні та грошах, якими він опікується, і залишиться завдання – щасливо управляти господарством і навчати іншого [можна сказати й “просвітлювати ближнього”] більш приємним речам, які навряд чи знайшов хто-небудь у своїх пошуках, дивуючись… така людина каже… вживати заходів для того, щоб чуже господарство управлялося… сама вона… не має… інших, ми пишемо, що добрий управитель господарством… так щоб отримувати користь…

[Але тих, хто, за його словами, мають знання і засоби, за допомогою яких вони можуть, працюючи, збагачувати своє господарство, але не хочуть робити цього, він називає рабами], ⁴ тоді як повсякденною мовою [таких людей] ніколи так не називають, на підставі чого він [Ксенофонт], спотворюючи повсякденну мову, намагається робити свій висновок і, чинячи насильство над мовою, ⁵ вважає “господарями” пороки та вади, що перешкоджають нам, причому найжахливішими – душевну бездіяльність, недбалість, гру в кості, спілкування з поганими людьми. А діяльних і тих, хто надіється на прибутки, але тим не менш доводить до розорення свої господарства, він вважає рабами “панів”, дуже страшних – обжерливості, пияцтва, марнославства, з якими треба боротися більше, ніж із ворогами… порочні володарки… і більше ворогів… потрібно грошей більше…

[І якщо він каже, що люди, які мають лише] п’ять мін, [багаті, бо їм] не потрібно грошей більше, [а ті, хто мають] у стократ більше, – бідні, бо їм усе мало, як же можна, якщо для одних буде достатньо, а для інших – ні, називати звичайною мовою одного з них жебраком, а іншого – багатим? ⁶

[Щоб було зрозуміло, варто звернути увагу на те, що аж ніяк не на підставі дійсності він одного з них називає багатим], а іншого – підкреслено навіть жебраком, [він робить це] на підставі власної думки, а не на підставі загального уявлення, згідно зі звичайною мовою. Хоча Сократ, звісно, був завжди далекий від дійсності, але що йому достатньо п’яти мін на необхідні потреби і природні людські потреби, і що достаток у житті – дрібниці, і що він анітрохи не має потреби в більшому, обмежившись ними [тобто п’ятьма мінами], – це і здоровому глузду суперечить. Однак ясно, – і на підставі написаного про те, що було сказано Ісхомахом, і з чим погодився Сократ, – що, окрім управління господарством і шляхетності, вони навчалися… ⁷ і не були… мати і… Отже, він заявляє ⁸… і не… п’ять… досить… стільки… Критобул… начиння… маючи… користуватися…

… негідно розумної людини, якою був Ісхомах, і якого Ксенофонт дозволив собі вивести не тільки здібним в управлінні господарством, а й шляхетним, і навіть учителем Сократа в тому й іншому. Але те, що стосується Ісхомаха, ми розглянемо після цього. А в міркуваннях, у яких Сократ домагається того, що сам навчить Критобула науці управління господарством, так що той осягне за один урок таку складну науку, він завдяки туманності роз’яснення, так, здається, нічого і не сказав про саму цю науку; ⁹ а сказавши, що він буде управляти господарством, він, який ніде серйозно не навчався, і що він укаже, що він вкаже, що він здатний керувати господарством, і що він вкаже, що він вкаже, що він може… ¹⁰ але природно… бідні… одні… інші… відчувають це…

… в одному місці всі майже закуті, і все ж таки часто тікають, а в іншому місці ходять на волі й бажають працювати й залишатися в господарів, тож і це входить до вартої уваги задачі управління господарством, і те, що, обробляючи майже однакові земельні ділянки, одні, за їхніми словами, розорилися від землеробства й бідують, а інші в достатку й чудово мають від нього все, що їм потрібно, якщо одні з них витрачають не тільки на те, що потрібно, а й на те, що завдає шкоди їм самим і їхнім господарствам, а в інших немає коштів навіть на необхідні витрати… ¹¹

Адже кожному, навіть і без глибшого розгляду, легко впізнавати вік і коней, і людей. Звісно, і те, що комусь дружини допомагають у наживі, а в інших приносять велику шкоду, Критобулу було цілком зрозуміло. Але чи необхідна дружина, і чи корисна вона для господарювання філософа, як і взагалі для мирного життя, а крім того, чи всяка дружина здатна навчитися своїм обов’язкам, та чи за всі помилки повинен нести відповідальність чоловік, або тільки за деякі з них, йому [Критобулу] могло бути не так зрозуміло, і, мабуть, не безпідставним було його бажання дізнатися про це в Сократа; а Сократ [натомість лише] пообіцяв познайомити його з Аспасією, яка пояснить усе з більшим знанням справи, ніж він сам. А те, що він у своєму повчанні вважає, що дружина, якщо вона добра учасниця в господарстві, має абсолютно однакове значення з чоловіком для блага, і що кошти входять у дім зазвичай завдяки діяльності чоловіка, а витрачається більша частина їх за розпорядженням дружини, і якщо все робиться добре, то статки примножуються, а якщо погано – зменшуються, – все це вигадки, принаймні – наївно, ¹² і в усякому разі неясно, заради якої вигоди хотів він… розумні… ¹³ робітник…

… ¹⁴ вважати, що від інших немає користі, по-моєму, дурість. І я запитую, кого можна навчати названим якостям, якщо не того, хто вже знає все це. Та й те, у всякому разі, що він говорить про владу та навчання, наводячи в приклад дресирування тварин, ¹⁵ – розлого, до того ж це предмет і заняття для землеробів. Хіба припустима така думка, ніби управитель може робити ті розпорядження, які робить філософ, ¹⁶ і ті справи, які виконує філософ? Приблизно те саме ¹⁷ мені здається і щодо навчання утримуватися від крадіжки панського добра, незважаючи на трагічно піднесений тон, коли він каже, що застосовує дещо із законів Драконта, Солона і царських законів. ¹⁸ А якщо він стверджував, що можна навчити управителя, так щоб він сам був у змозі робити інших чесними, ¹⁹ то він, по-моєму, говорить подібне до того, що люди уявляють уві сні. Однак немає вже жодної потреби займатися далі “Економікою” Ксенофонта, тому що все інше в ній стосується мистецтва землеробства, ²⁰ яке є результатом особистого досвіду, а не філософії; крім того, філософам і нема потреби знати його, ²¹ і не властиво виконувати землеробські роботи самостійно.

Частина II. Огляд “Економіки” Теофраста (або Псевдо-Арістотеля)

Звичайно, ясно, що [висловлюючись проти Ксенофонта], заодно ми висловилися і проти більшої частини твору Теофраста, який звідти запозичив у загальних рисах свої основні думки, а ще більше – проти творів інших [авторів], бо всі вони добували звідти, як із твору видатного, що зробив колись і Теофраст. Але ми розглянемо, у чому він [Теофраст] відрізняється від нього [Ксенофонта].

Насамперед, зайвим є те, що він подав на початку, ²² бо це не має жодного стосунку до управління господарством, [як і наведена ним] відмінність між управлінням господарством та управлінням полісом (не кажучи про помилковість того, що управління полісом неодмінно не-єдиновладдя, а управління господарством – неодмінно єдиновладдя, і ніколи немає нічого аналогічного між тим та іншим), а також те, що деякі галузі виготовляють те, що самі застосовують, а деякі – ні. А взагалі очевидно для всіх, що в завдання названих галузей входить і заснування [господарства], і управління ним. ²³ Не має відношення [до управління господарством] і його повідомлення про те, що таке поліс, коли це цілком зрозуміло і так; а також, що господарство було засновано раніше, ніж поліс, ²⁴ і що завдяки тому управління господарством – [виникає] раніше, ніж управління полісом.

До управління господарством [цілком] мають відношення його слова про те, ²⁵ що частинами господарства є людина та майно; мають стосунок і його слова про те, що природу кожного явища розглядають із найменших частин його; отже, [в такий самий спосіб розглядають] і природу господарства. Однак варто запитати, в якому зв’язку з усім цим перебуває наступне висловлювання: “Таким чином, за Гесіодом, необхідно, як видно, мати “дім насамперед і дружину”, бо одне – головне серед засобів існування, а інше – серед вільних”, якщо законна дружина, яка до того ж разом управляє господарством, сама не належить до майна, як, наприклад, до нього відносяться засоби існування. Яким чином будинок – головне серед засобів існування; та й чому дружина – головне серед вільних? Яким чином він вважає, що під словом “жінка” Гесіод має на увазі законну дружину, незважаючи на те, що, за твердженням багатьох, він написав “куплена, не законна дружина”; і що означає те, що обробіток землі дається природою, ²⁶ тож начебто випливає, що головна турбота – про неї [тобто про землю]; і яким чином, на його думку, видобуток металів і всіляке таке заняття гідне серйозних людей; та чому з турбот щодо людей, найголовніша – про дружину, ²⁷ тоді як щасливе життя можливе і без неї; і яким чином питання про те, як слід ставитися до дружини, ²⁸ доречне у творі про загальноприйняте [можна помітити, що Філодем не вперше використовує цю фразу, і намагається спиратися саме на “простонародний” ужиток слів] управління господарством, і, у зв’язку з цим, чому неодмінно потрібно брати в дружини [молоду] дівчину; ²⁹ яким чином із майна головним і найнеобхіднішим для управління господарством є те, що найкраще і найпридатніше в господарстві – людина; ³⁰ яким чином [виявляється, що] рабів потрібно купувати перш ніж все те, що Гесіод рекомендує купувати першочергово; ³¹ і яким чином раби, як він стверджує, бувають двох видів – управителі та робітники, ³² тоді як тими та іншими можуть бути й вільні люди; та й чому він радить, ³³ що краще придбати рабів дітьми ³⁴ та ростити і виховувати тих з них, кому буде доручено труди вільних людей, аніж [купувати] вже вихованих та вирощених іншими?

Але що стосується того, щоб не дозволяти рабам зухвало поводитися і не гнобити їх, і по відношенню до більш чесних виявляти повагу, ³⁵ а працівникам давати більше їжі – це сказано стерпно. ³⁶ Суворо, однак, казати, що вино взагалі, а не в надмірній кількості, і вільних робить зухвалими, а тому в багатьох народів утримуються від нього, і ніби з цього зрозуміло, що рабам не варто давати його зовсім або варто давати зрідка, ³⁷ тоді як більш ніж зрозуміло, що деяка порція додає бадьорості, і його багато дають тим, хто багато працює. Загальновідомо і не стосується філософа те, що сказано про роботу, їжу та покарання, і дотримуються цього звичайнісінькі люди; що стосується застереження від незаслуженого покарання, ³⁸ а також поради про слово і діло, це хоча й доречно, проте не слід було включати туди питання про стосунки з рабами ³⁹ – а якщо включати, то чому тільки це? Більш доречним є й наступне слідом за цим місце про те, що для роботи потрібно вибирати за натурою ні надто боягузливих, ⁴⁰ ні надто норовливих [рабів], і що за роботу повинна бути призначена винагорода, хоча слова “для всіх” і “певний термін” зовсім не потрібні, а також “у великій кількості з одного і того ж племені”. А щоб мати від них заставу, якою слугуватиме народження ними дітей, – це висловлювання взагалі гірше, здається, ніж порада в Ксенофонта ⁴¹ вирощувати [дітей] від добрих, а не від поганих [рабів]; і що жертвоприношення й частування треба влаштовувати скоріше заради рабів, ніж заради вільних, ⁴² – це надто неприродно, так само як і приведений для цього доказ, що вони більше причетні до того, заради чого встановлені подібні звичаї. І там, де йдеться про те, що якостей, які зазвичай називають для управителя господарством у справах, що стосуються майна, має бути чотири: ⁴³ уміння набувати, уміння зберігати, уміння утримувати в порядку й уміння використовувати… ні за цією наукою, бо уміння утримувати в порядку не рівноцінне умінню набувати й умінню зберігати, хіба тільки під цим мається на увазі, – як, мабуть, і є насправді, – розташування як слід і де слід. Нехай, однак, якщо так йому завгодно, у веденні того, хто вміє управляти господарством, буде і [таке, що додає користі і приємності] упорядкування; якість, яку він у своєму визначенні визнав за потрібне прирівняти до найнеобхідніших. Однак радити, щоб у майні прибуткового було більше неприбуткового, ⁴⁴ – це свідчить про користолюбство, якщо тільки він під цим мав на увазі дохідне і недохідне, а якщо [малося на увазі] корисне й некорисне, то слід було радити, щоб узагалі все було корисним і нічого некорисного.

А що прибуткові справи слід розподіляти так, щоб не всі одразу наражати на ризик, – порада ця має сенс, коли її дають простим людям, а філософ і не працює в буквальному значенні, і якщо навіть колись почне працювати, то всім зрозуміло, що не може такого бути, щоб він потребував застережень; а щодо збереження, ⁴⁵ то в усякому разі [той його вид], що він називає аттичним способом, – “продавати та купувати”, – це обтяжливо, а може бути, й даремно; те саме стосується й перського способу – за всім стежити самому; відомо всім, ⁴⁶ що нагляд слід здійснювати в невеликих господарствах постійно, а в доручених управителям – часто; ⁴⁷ обтяжливо та й не потрібно філософові вставати раніше за рабів, а лягати – пізніше; ⁴⁸ зрозуміло навіть усякому, що весь дім ніколи не має лишатися без нагляду, проте дуже важко мати звичку вставати вночі; та я сумніваюся, чи корисно це для здоров’я та філософії також і в короткі ночі. Чи слід ⁴⁹ і з приводу сторожа давати настанови філософові, додаючи при цьому “з метою нагляду за тим, що вноситься і виноситься” та “який непридатний для інших робіт” – так і бути, допустимо й це.

Частина III. Міркування самого Філодема на тему

Отже, те, що стосується цих авторів, показано достатньо, а тепер слід коротко викласти наші власні погляди. Однак ми говоритимемо не про те, як можна добре жити вдома, а про те, як треба ставитися до питання про придбання і зберігання майна, що і прийнято у власному сенсі слова розуміти “завданням управління господарством” і “тим, хто вміє керувати господарством”, водночас не вступаючи в полеміку з тими, ⁵⁰ хто вважає за краще вкладати в слова інший зміст, і [при цьому говорити ми будемо] про придбання, необхідне для філософа, а не для кого б то не було іншого. Філософу потрібне багатство в певному розмірі, про що ми вже говорили, слідуючи за засновниками нашого вчення, ⁵¹ у творі “Про багатство”, тож наука про управління господарством викладає питання про придбання такого багатства і зберігання такого багатства. Такі питання у творі Метродора ⁵² “Про багатство” примикають до теми розділу, що звернений до тих людей [найімовірніше, до стоїків і кініків], які, можливо, скажуть, ⁵³ що найнеобтяжливіший і найлегший спосіб життя обрали кініки, які відмовилися, наскільки це можливо, від усього, що в усякому разі не робить життя простим і проведеним мирно, найбільш незворушно, з найменшими турботами і клопотами, і що такого життя досягає [тільки той], хто добуває собі лише тільки необхідне на кожен день, і що ось це відноситься до філософа, а все, що понад це – вже суєта. Отже, він [Метродор] пише, ⁵⁴ що справді, приємно казати, що те життя найкраще, ⁵⁵ яке супроводжується найбільшим спокоєм і миром, а також найменшими клопотами, проте ця мета, ⁵⁶ як нам видається, здійснюється аж ніяк не через уникання всього того, за наявності чого можуть інколи виникати клопоти та занепокоєння. І хоча маса клопотів, коли вони вже є, заподіює деякі неприємності, але більше буває незручностей, коли їх зовсім немає. ⁵⁷ Справді, стан тілесного здоров’я потребує якоїсь турботи й зусиль, проте незмірно більше тіло страждає, коли їх немає. Приблизно так само й вірний друг: якщо він якось і завдає неприємностей, коли він є, то більше буває незручностей, коли його немає. Тому зрозуміло, що той мудрий, хто, розмежовуючи в багатьох речах корисне і шкідливе, віддасть перевагу одному над іншим. Не роблячи цього, ⁵⁸ він не зможе жити не те що добре, а навіть неабияк, і потребуватиме ще багато чого, без чого життя буде сповнене занепокоєнь, і зазнаватиме незручностей, втрачаючи що-небудь.

Таким чином, не слід уникати всього, від чого можливі ті чи інші клопоти, турботи і занепокоєння; дещо слід і приймати, як, наприклад, багатство, яке приносить, коли воно є, тягар доволі малий, скоріше на все життя загалом, а не на якийсь певний час; однак мірилом його [тобто багатства, очевидно] вважати тільки тяготи – немає підстав. Адже і той, хто добуває собі необхідне на кожен день, як і той, хто живе в достатку, – відчувають часом якісь незручності. Точно так само і той, хто має помірні статки, через таку супутню обставину [тобто через тяготи] не повинен відкидати їх; скоріше слід розглядати [багатство] навіть як дещо, що переважно сприяє найдосконалішому способу життя. Але, очевидно, даремна обтяжливість виникає не від самого багатства [як такого], а від непридатності тих, хто ним користується.

Уся та турбота і пильність, які потрібні людині, що правильно розпоряджається багатством, хоча й завдають іноді деяких незручностей, але в усякому разі не більших, ніж добування щодня необхідного. Ну а якщо навіть [цих незручностей] і більше, то їх не більше від усієї тієї обтяжливості, від якої вони [турбота і пильність] позбавляють, якщо тільки хто-небудь не доведе, що нормальне багатство не приносить значно більше зручностей, ніж тягарів, порівняно з життям тих, хто задовольняється небагато чим; а це навряд чи можна довести.

Не засмучуватися через те, що багатство убуває, і не піддавати самого себе якимось тортурам через непомірне прагнення, чи то до більшого, чи то до меншого – це і є, на мій погляд, правильне розпорядження багатством. Тяготи, пов’язані з придбанням, бувають і тоді, коли напружуються через силу, і тоді, коли турбуються про втрати, які начебто негайно ж, або незабаром, призведуть до біди. А якщо відмовитися від такої обтяжливості, та від прагнення накопичувати й збільшувати якомога більші статки, і якщо не готувати для себе того достатку, що його надає багатство, таким шляхом, щоб самому зберігати або невтомно збирати обтяжливе майно, то спосіб життя й готовність до надбання, мабуть, анітрохи не зміняться від особистої участі в усьому цьому: вести в подібний спосіб ці справи відповідає тому, як мудрець має й здобуває друзів. До того ж, якщо не налаштовувати себе на те, що при витрачанні вже наявного нічого іншого більше не знайдеться, то виходить якесь велике полегшення в справі управління господарством, особливо… ⁵⁹

Можна сказати, що такій людині [мабуть, середньо-заможній і мудрій], оскільки вона вільно ставиться до того, про що було сказано, легше купувати необхідне щодня, ніж тій, що не має жодних засобів. І ми бачимо, що статки таких людей зберігаються не гірше, ніж статки людей, які старанно працюють, а якщо це й не так, то в усякому разі вони не так швидко зникають і не в такій мірі хиткі. Мудра людина, звісно, ніколи не буде так пов’язана багатством, щоб через збереження його терпіти великі тяготи, яких не потрібно в обмін ні на яку завгодно велику кількість: воно потрібне для того, щоб у користуванні ним не було неприємностей і щоб задоволення від користування не було затьмареним, тобто у мудрих у придбанні багатства немає гнітючої турботи про те, як би зберегти його навіть за найнезруйновитіших обставин. Розумна людина, з одного боку, і не журиться, і без страху ставиться до майбутнього, завдяки невимогливому і простому способу життя, та знаючи, що природні потреби задовольняються і в такий спосіб життя, вона, проте, [за інших рівних умов] віддає перевагу життю з більшими статками; а з іншого боку, вона не безпомічна у знаходженні того, що для неї досить, бо життя її помірковане й просте, а розум здоровий та істинний, хоч це й нелегко привертає увагу будь-кого.

Так чого ж заради, маючи можливість добре жити в цілковитому спокої, він стане, навіть якщо позбудеться багатства, мучитися надміру через збереження статків? Навіть навпаки, майну його не загрожує небезпека, бо він володіє такими якостями, які ми назвали вище. І справді, ніхто не назве його поганим управителем ні в користуванні, ні в управлінні та зберіганні. Нерозумно не зберігати, якщо при цьому немає ні зайвого тягаря, ні якихось обмежень у витратах на необхідне, тоді як у нас є природні прагнення до більшого, і він зуміє легко управляти своїм господарством за допомогою самого тільки розуму і загального досвіду, достатнього для управління наявним майном, а не для гонитви за надмірною наживою. Кожному легко побачити користь, що полягає в цьому, і абсолютно очевидну не накопичувачам, а тим, хто управляє самим тільки наявним майном, і якщо виходить збільшення [багатства без отримання] шкоди, і з легкістю – це прийнятно для зазначених вище [тобто для тих, хто управляє самим тільки наявним майном], а мучитися через це не варто.

Однак не можна, звісно, з такою самою підставою назвати мудреця фахівцем, і водночас виробником великих і швидко збираних статків; звісно, існує певний досвід і вміння для гонитви за наживою, які мудра людина відкине, і вона не вичікуватиме слушних нагод, за допомогою яких і таке вміння обернулося б на користь, бо все це користолюбство. Однак можна думати, що так само дуже багато інших справ, для яких існують вправні майстри, в усякому разі, ті з них, що задовольняють необхідні потреби, майже кожен з нас виконував би непогано, як, наприклад, ми бачимо це при виготовленні хліба чи при приготуванні обіду: кожна людина здатна робити їх для себе, аби задовольняти необхідність, хоча й у цих справах існує спеціальний досвід. Таким чином, і в придбанні та зберіганні майна існує, мабуть, щось подібне. Якщо навіть ми й не будемо фахівцями, як дехто, у збиранні та збереженні та [не будемо] старанно й невпинно турботливими, то що стосується того, в усякому разі, щоб вишукувати потрібне для потреби й не впадати в неї ні необачно, ні взагалі, то, очевидно, є багато таких людей, які тут не безпомічні, – у їхньому числі слід назвати й мудру людину. Якщо навіть і стануть заперечувати, що вона є такою, [то принаймні] не стануть заперечувати, що вона відповідає вимогам уміння розподіляти й порівнювати все з природною метою. Якщо навіть скажуть, що цим і обмежуються його можливості, і що він анітрохи не зможе піти далі за корисне, все ж таки треба сказати, що він в усьому вирізняється з-поміж інших; окрім того, і в умінні спонукати ⁶⁰ людей мудрими промовами до того, щоб люди, які з тих, хто наважуються на невелике, ставали людьми, котрі ділиться усім.

Не будемо, зрозуміло, казати, що якщо ми позбавимо його [мудреця?] від тягаря в придбанні, то тим самим [нібито] позбавимо його можливості бути багатим, тому що багатим можна залишатися і без тягаря в придбанні. І у найстаранніших багатство зберігається не виключно внаслідок мук у справі, але муки часто супроводжують їх, тим часом як збереження багатства було можливим і без марних тягот. Адже якщо хто-небудь відмовився від усяких безглуздих мук у турботах і від обтяжливих думок про наявне майно, то це ще не означає, що в нього не залишається зацікавленості, якої буде достатньо для заощадження і зберігання багатства. Наприклад, багато хто каже, що добрий виробник статків є і [добрим] зберігачем їх, і не схвалюють доброти й готовності ділитися, не кажучи про те, що вони не знають, що цьому немає жодних меж. ⁶¹ Нелегко такій людині з небагато чого робити багато, а зробивши – зберігати. Отже, якнайкраще, ймовірно, визначить користь у володінні та зберіганні той, для кого від майна тягот буде не більше, ніж задоволень.

Зрозуміло, що тяготи, пов’язані з яким би то не було володінням, як і задоволення, що надаються володінням, цілком зрозумілі для нього, і що ніхто інший не зможе краще розглянути й обміркувати, що переважає в цьому співвідношенні тягот і задоволень. Звичайно, дуже багато чого і дуже швидко він не зможе придбати, і не зможе ясно бачити, яким шляхом він міг би домогтися ще більшого росту, якщо він все розраховує, узгоджуючи не з кінцевою метою, а з більшим та меншим, і не зможе з постійною ретельністю зберігати своє колишнє майно. Вже у зв’язку з цим виникають великі тяготи, а разом з ними і важка турбота. При цьому вважають, що обтяжливість – у бідності, хоча природа показує, якщо бути уважним до неї, що легко можна обходитися і малою долею, а багатство схиляє до того, щоб прийняти певною мірою турботи й тяготи в обмін на ту допомогу, яку воно надає. Звісно, мати інколи якусь іншу людину, як, наприклад, служителя, не-неприємно, як і вправну людину у виготовленні хліба, а самому бути виконавцем таких справ нема потреби, адже таке володіння, яке ретельно порівнюється з муками, не приносить користі [простіше кажучи, за рівних умов ліпше сходити в їдальню, аніж самому витрачати час на готування їжі]. Отже, якщо мудрець буде таким у турботі та зберіганні майна, то наявне багатство не завдаватиме йому незручностей, а якщо й завдаватиме якихось незручностей, то не стільки створить їх, скільки надасть послуги у придбанні [користі], так само користь буде супроводжувати мудреця, і, можливо, не буде жодної помилки, якщо назвати його, окрім того, і добрим ділком, тому що він здобуває, користується та дбає про багатство головним чином згідно з користю.

Однак не слід, звісно, вдаватися до нерозумного насильства над цим словом [“добрий ділок”] всупереч звичному вживанню виразів і хизуватися при цьому з приводу набуття й користування мудреця, як це роблять софісти, а звертаючись до існуючого загального уявлення про добрий ділок, слід розглянути, в чому полягає це загальне уявлення, і на основі яких способів наживи воно отримується, і в кому все це підтверджується, ⁶² того й треба називати добрим ділком. Тому якщо ми хочемо називати за загальним уявленням добрим ділком того, хто набуває і дбає про багатство згідно з користю, то таким найбільше слід назвати мудреця. А якщо ми добрим ділком за загальним уявленням вважаємо скоріше того, хто вправно й майстерно здобуває багато [майна] чесним і законним шляхом, і якщо він значно більше страждає, набуваючи в такий спосіб, аніж насолоджується, то таким слід скоріше назвати інших, а не мудреців. Нічого не забираючи в мудреця, така назва … тільки … яка отримується завдяки відповідному до користі придбанню й управлінню багатством.

Через те, що ми не стежимо за тим, яким чином людей, які управляють майном, супроводжує користь, ми дивуємося тим, хто багато і швидко набуває, думаючи, що вони володіють умінням наживи, корисної для життя. А ті, хто вважає себе філософами, незважаючи на те, що нам можна казати, з яких причин мудрець набуватиме й володітиме майном головним чином заради користі, і загалом роз’яснювати, яке керування є найкращим, цього не роблять [тобто не пояснюють], а тільки намагаються приладнати до мудреця таку назву [“добрий ділок”], до того ж звертаючись не до загального уявлення, яке ми маємо про добрий ділок, а навіть вдаючись до насильства над звичним уживанням виразів. ⁶³ І взагалі вони [псевдо-мудреці], як і в усіх інших питаннях, мабуть, не налаштовані завжди вживати слова про невідоме відповідно до сказаного вище. Також і в даному питанні, вони здатні під виглядом “звичайного способу вираження” протягувати свої думки про те чи інше, і потім пояснювати, начебто спростовуючи багатьох у тому, про що ті кажуть, і водночас пояснюючи щось невідоме, що саме і сталося з Арістотелем, судячи з думки, яка міститься у творі “Про багатство”, про те, що гарна людина – і ділок гарний, а погана – і ділок поганий, як на цю помилку вказав Метродор.

Зрозуміло, що з усього цього охочі можуть уявити собі, про які розміри статків слід дбати, якого характеру управління господарством ми приймаємо у своїх міркуваннях, яким чином мудреця можна назвати добрим управителем і яким чином не можна, так само як і ділком, та і яке управління господарством – наука, а яке – не наука, ⁶⁴ яке, втім, можна здійснювати як багато хто з них, так і мудрець, і чому одне з них сприяє та придатне для досконалого добробуту, а інше – непридатне та болісне, і з яким ставленням слід піклуватися [про добробут]. І можна уявити дещо з питання про те, звідки і як слід добувати і зберігати. Однак особливе, звісно, зусилля в нього [мудреця] спрямоване на те, що для найкращого способу життя набагато придатніші незручності, турботи і клопоти, які виникають часом, ніж протилежні цьому принципи.

А ми скажемо, слідуючи йому [тобто Арістотелю], з приводу думки про те, що добування найкраще те, що здобувається зброєю, ⁶⁵ а користування – те, що було в сицилійця Гелія, ⁶⁶ фессалійця Скопаса, ⁶⁷ афінян Кимона і Нікія, ⁶⁸ що це думка людей, що ганяються за славою, що не має стосунку ні до тієї, ні до іншої філософії, як про це могло би засвідчити навіть саме життя тих людей, що пишуть подібні речі. Але вони взагалі, мабуть, успіхи приписують людям, які займаються державною діяльністю, і людям, які займаються практичною діяльністю, тому неодноразово виникало запитання, що ж лишається тим, хто опікується істиною і вирішує всі ці питання. Адже, мабуть, у всякому разі, на їхню думку, одні й ті самі люди не є одночасно виробниками всіх тих благ, що сприяють безтурботності, можливій завдяки найосновнішим із них, і водночас дослідниками їх. Але вони, звісно, або скажуть, що люди, які знаються на істині, не володіють якістю, яка приводить до цієї мети, або що за допомогою істини не можна зробити нічого такого, що заслуговує на увагу, або що видатних у філософії людей випробовують в управлінні полісом або військом.

Але дуже смішно також вважати отримання доходів від конярства доброю справою; ⁶⁹ а “від видобутку металів за допомогою праці рабів” – уже нещасливою долею; ⁷⁰ а “від того й іншого, діючи самому” – нерозважливістю; мука і “займатися землеробством таким чином, щоб самому працювати”; ⁷¹ а “коли інші працюють, якщо самому мати землю” – це вже підходить мудрій людині: ⁷² у цьому разі вона має найменше зв’язків з людьми, від яких походить багато неприємностей, у неї спосіб життя, що приносить задоволення, усамітнення і дозвілля в колі друзів, і найдостойніший, з погляду розумних людей, дохід. Не негожий і дохід від будинків із найманими квартирами, також жодною мірою не негідний дохід від рабів, які володіють якимись навичками і ремеслами. Але все це – другорядна і третьорядна справа. А найголовніше і найкраще ⁷³ – це отримувати у відповідь на філософські бесіди зі сприйнятливими людьми подяку разом із усіляким шануванням, як це було з Епікуром, але тільки бесіди правдиві і без суперечок, одним словом, спокійні, бо, звісно, софістичні та судові прийоми анітрохи не кращі за демагогічні та наклепницькі.

З усіх необхідних турбот щодо прибутку, ⁷⁴ а також збереження його та попереднього майна, найголовнішою слід вважати турботу про правильне ставлення до пристрастей і страхів: ніщо зазвичай так не губить і не розоряє найблискучіші та найбагатші домівки, як марнотратство, розпуста, прагнення викликати захоплення, розпуста тощо, а з другого боку, ⁷⁵ божевільний жах перед богами, смертю, стражданнями та удаваними причинами всього цього. Отже, якщо відмовитися, наскільки можливо, від прагнення до того, до чого не варто прагнути, і від страху перед тим, чого не варто боятися, то буде й уміння здобувати та зберігати як слід. Але вважається, ⁷⁶ що і несправедливість робить те й інше [тобто здобуває і зберігає], однак потім вона ж і позбавляє найчастіше не тільки нажитого, а й колишнього майна, тому [якщо ми все ж таки будемо] і справедливості дотримуватися, то, в усякому разі наскільки це пов’язано з нею, можна буде без побоювання здобувати і зберігати. Звісно, здається, ⁷⁷ що відсутність друзів скорочує витрати, однак це позбавляє підтримки, викликає презирство в усякого і зневагу в доброзичливих, від чого і прибуток незначний, і збереження ненадійне, тож, якщо здобувати дружбу, можна буде досягати успіху і в тому, і в іншому. Відсутність людяності й дикість характеру приносять багато шкоди, позбавляють допомоги, а часто доводять до досконалого винищення майна, тоді як протилежні властивості призводять до протилежних результатів. Але я думаю, що й усякий узагалі порок перешкоджає приємному збиранню і турботі про наявне майно, а протилежні порокам якості значно сприяють цьому. А сказати точніше, ділення з друзями та з іншими не нікчемними людьми, декому здається позбавленням і убутком майна, а насправді вони є більш корисним надбанням [ніж саме майно]. На думку Гермарха, ⁷⁸ піклування про таких людей, більше ніж про поля, і перед випадковістю буде найнадійнішим скарбом.

Той, хто має намір зібрати що-небудь і зберігати зібране, повинен “не теперішній час використовувати якнайкраще”, за висловом Епіхарма, ⁷⁹ стаючи жадібним не тільки у витратах, а й в уявляємому зиску, а повинен дбати і про майбутнє. Воно і в поточний час вселяє добрі надії, і при своєму настанні радує. І не тільки це потрібно робити, але часто і віддавати що-небудь зі свого, як ті, хто засіває землю, внаслідок чого (ми, звісно, говоримо про людей) плодів виходить у багато разів більше, а для тих, хто скупиться нехтувати небагатьом, – [нічого подібного] не виходить; і витрачати треба відповідно до своїх статків, не порівнюючи з тим, чи великих грошей, чи малих коштує купівля: те, що для одного дорого, для іншого – дешево, і за купівлю чого першого слід засуджувати, якщо статки буде розтрачено швидко, а іншого – не слід засуджувати. Але безглуздо також, як ми сказали вище, ⁸⁰ розподіляти на кожен місяць і зводити на кожен рік з постійною рівномірністю – оскільки іноді через необхідність доводиться робити видатків набагато більше, – і розподіляти прибутки, як, принаймні, роблять деякі римляни, – частину на видатки, частину на влаштування, частину на поповнення, частину на накопичення, начебто не обставини та шляхетність примушують іноді не займатися влаштуванням і не накопичувати, а співвідноситися зі станом справ і приємними пожертвуваннями. І потрібно, як у разі великих надходжень, задовольняти нешкідливі прагнення в себе і в друзів, так і в разі великої нестачі виправляти становище шляхом недріб’язкової ощадливості, до того ж ощадливості, звісно, радше по відношенню до себе, ніж до друзів, і приділяти певний час на розгляд та уважне ставлення до деяких справ, і на складання розрахунків, не соромлячись цього, і не вважаючи, що він забирається від філософії. Надмірність, звісно, негожа, проте тією мірою, якою це корисно, вона може бути гідною. Навпаки, соромно, коли не робиться нічого. І у виборі слушних управителів і підлеглих, придбань і угод, і всього того, що стосується управління господарством, не варто зважати тільки на свою думку, а треба залучати для цього і друзів, тих, хто найбільше підходить, і тих, хто досвідчений у кожному окремому питанні. І що стосується придбання рабів і використання їх, придатних для прибутків і збереження, то про це можна буде запозичити з міркування про рабів, а продовжувати говорити з цього приводу немає потреби.

Мабуть, різнорідні володіння підводять менше, ніж однорідні, ⁸¹ і не однаковою мірою, хоча іноді й доводять до крайньої скрути. Багатство, яке, як кажуть, притікає [від навчання], ⁸² не гірше, звісно, за те, що отримується від володіння, а іноді міцніше і пов’язане з добрими надіями. А що не слід, вірячи заявам декого, нехтувати тим, що самому можна добувати або зберігати, і, уявляючи порожнє й упевнено сподіваючись на щось, витрачати надто недбало, – це хоч і видається неважким на словах, проте трапляється і з багатьма філософами. Отже, якщо в когось є друзі, то йому слід бути ощадливішим, щоб вони й після його смерті мали кошти, і вважати їх ніби своїми дітьми, а якщо немає друзів, то треба відмовитися навіть від дуже акуратного ведення господарства, а не те що від ощадливості.

І якщо дещо з Ксенофонта і Теофраста ми визнавали придатним і для філософів, то треба прийняти це, оскільки більше треба соромитися упущення чогось корисного, ніж запозичення в інших. Зрозуміло, якщо хто-небудь стане засуджувати нас за те, що ми пишемо про управління господарством, то нам достатньо послатися на Епікура і Метродора, ⁸³ який рекомендував у листах, давав настанови, займався управлінням, дуже дбайливо, аж до дрібниць, і робив це сам, хоча в цьому, як здається, не було нагальної потреби. А прихильників іншого вчення нехай спростовують філософи, які живуть надто по-сатрапівськи, ⁸⁴ які, як ми бачили, розглядаючи їх, вважають такі питання такими, що заслуговують на велику увагу. Але, можливо, звичайно, здасться більш правим той, хто скаже, що ми зовсім небагато написали про предмет, дуже корисний. Однак ми не злякаємося і його, тому що, на нашу думку, спокійне управління господарством не потребує зайвих подробиць, і перевага багатства перед бідністю невелика, ⁸⁵ а водночас і неможливо перерахувати за пунктами всі турботи, тож потрібно тільки передати тільки найважливіше, а докладно можна викладати і в інших трактатах, присвячених питанню про піклування і зберігання майна, а особливо – питанню про багатство і бідність, питанню про спосіб життя марнотратний і невибагливий, питанню про вибір і уникнення, ⁸⁶ і в інших подібних до цього.

До фрагмента з Ксенофонта: – Чи можемо ми сказати, у чому полягає предмет домоводства, подібно до того, як ми могли б сказати, у чому полягає предмет кожної з тих наук?
– Мені здається, – відповів Критобул, – справа хорошого господаря полягає в хорошому управлінні господарством.
– А якби ми йому доручили керувати чужим господарством, чи зміг би він так само добре керувати ним, як своїм, якби захотів? – запитав Сократ.
– Адже тесля, який добре знає свою справу, так само міг би і для іншого робити те, що робить для себе; так само міг би і добрий господар.
– Думаю, що так, Сократе
До фрагмента з Ксенофонта: – У такому разі, чи може людина, яка знає цю справу, хоча б вона сама не мала статків, отримувати плату за управління чужим господарством подібно до будівельника? – запитав Сократ.
– Так, клянуся Зевсом, і більшу платню отримуватиме, якщо зможе, взявши у свої руки господарство, не тільки виконувати все, що слід, але ще й на надлишки збагачувати господарство, – відповів Критобул.
– А як ми визначимо господарство? Чи це те саме, що дім, або ж і все, що людина має поза домом, теж становить частину господарства?
– Мені здається, – відповідав Критобул, – усе, що людина має, хоч би воно перебувало навіть не в одному місті з власником, становить частину господарства.
– Але ж і ворогів люди мають?
– Так, клянуся Зевсом, деякі навіть багатьох.
– Невже і ворогів ми назвемо їхнім майном?
– Це було б смішно, – відповів Критобул, – якби людина, що збільшує число ворогів, понад те ще отримувала б плату за це.
– Адже ми вирішили, що господарство людини є те саме, що майно.
– Клянуся Зевсом, – відповів Критобул, – майно – це те, що в людини є доброго; але якщо вона має щось погане, того я не називаю майном.
– Мабуть, ти називаєш майном кожного речі, які корисні йому.
– Звісно, – відповів він, – а те, що шкодить, я вважаю скоріше збитком, ніж надбанням.
Це, мабуть, розбір такого фрагмента Ксенофонта: – Отже, якщо людина, купивши коня, не вміє ним користуватися, а падає з нього й отримує шкоду, то кінь для неї даремний?
– Так, якщо придбання є чимось хорошим.
– Виходить, і земля марна для людини, яка так обробляє її, що отримує збиток?
– Так, звісно, і земля марна, якщо вона його не годує, а змушує голодувати.
Реконструкція Єнсена на підставі фрагмента Ксеонфонта: – Усе це міркування наше, мені здається, правильне, Сократе, – відповів Критобул. – Але яку ми висловимо думку з приводу того, що в декого, як ми бачимо, є і знання, і засоби, за допомогою яких вони можуть, працюючи, збагачувати своє господарство, а тим часом вони не хочуть цього робити, і тому, як ми бачимо, знання для них марні? Чи не правда, для них теж ні знання, ні майно – не придбання?
– Ти хочеш, Критобул, говорити зі мною про рабів? – запитав Сократ.
– Ні, клянуся Зевсом, ні, – відповів Критобул, – а про деяких осіб дуже навіть хорошого роду: як я бачу, одні з них мають знання, придатні на війні, інші – знання, придатні в мирний час, але вони не хочуть застосовувати їх на ділі з тієї самої причини, думається мені, що в них немає панів.
До фрагмента з Ксенофонта: – Та хіба можливо, – відповідав Сократ, – щоб у них не було панів? Вони мріють про щастя, хочуть робити те, від чого могли б нажити статки, але їм заважають це робити їхні володарі.
– Хто ж вони, – запитав Критобул, – ці невидимі пани, які панують над ними?
– Клянуся Зевсом, – відповів Сократ, – вони не невидимі, але навіть дуже видимі. І що вони дуже кепські, це і для тебе не таємниця, якщо ти вважаєш пороком байдикування, душевну в’ялість, недбалість. Та є й інші пані, ошуканки, що носять личину радощів: азартні ігри, шкідливі знайомства; з плином часу і самим жертвам обману стає ясно, що це – печалі, лише оточені скоринкою радості, які підкорили їх своїй владі та заважають їм займатися корисною справою.
– Однак, Сократе, – сказав Критобул, – іншим ці пані не заважають працювати: навпаки, вони виявляють багато енергії в роботі, багато винахідливості в плані прибутків, і все одно вони доводять до розорення своє господарство і потрапляють у безвихідну скруту.
– Але ж і вони – раби, – заперечив Сократ, – і до того ж раби дуже суворих панів: в одних це – любов смачно поїсти, в інших – хтивість, в інших – пияцтво, в інших – якесь дурне і руйнівне марнославство; ці пани панують над людьми, якими оволодіють, дуже суворо: поки люди молоді й у силах працювати, вони примушують їх платити данину й витрачати весь заробіток на свої пристрасті; коли ж помітять, що вони не в силах працювати від старості, то залишають їх на жертву лихій старості й намагаються ще інших зробити своїми рабами. Ні, Критобуле, з цими ворогами треба вести не менш рішучу боротьбу за свободу, ніж із тими, які намагаються поневолити нас силою зброї. Але вороги, якщо вони – люди шляхетні, поневоливши якийсь народ, багатьох напоумять, примусять виправитися і дадуть їм можливість решту життя прожити легше; а такі пані, поки панують над людьми, ніколи не перестають мучити тіло й душу та розоряти їхнє господарство.
Реконструкція Зудгауза на підставі фрагмента Ксеонфонта: Після цього Критобул сказав приблизно так: -Твоїх міркувань на цю тему, мабуть, я цілком достатньо чув; але, звертаючись до самого себе, я знаходжу, що доволі сильно можу опиратися подібним порокам. Тому, якби ти порадив мені, що робити, щоб збагатити свій дім, то ці пані, як ти їх називаєш, здається, не завадили б мені в цьому. Ні, не бійся, подай мені добру пораду, яку можеш. Чи ти вирішив, Сократе, що ми досить багаті й збільшення статків, по-твоєму, анітрохи не потребуємо?
– Що стосується мене, – відповів Сократ, – якщо ти і мене при цьому розумієш, то, мені здається, я анітрохи не маю потреби в збільшенні статків: я досить багатий. А ти, Критобул, здається мені, дуже бідний, і, клянуся Зевсом, іноді буває дуже навіть шкода тебе.
Тут Критобул засміявся і сказав:
– Заради богів скажи, Сократе, скільки можна було б виручити, по-твоєму, від продажу твого майна і скільки – від продажу мого.
– Я думаю, – відповів Сократ, – якби мені трапився добрий покупець, то за мій будинок з усім, що в мене є, цілком вільно можна було б виручити п’ять мін; а за твоє майно, це я напевно знаю, можна було б виручити з гаком у сто разів більше цього.
– І ти, знаючи це, думаєш, що тобі немає потреби в збільшенні статків, а мене тобі шкода, що я бідний?
– Так, – відповів Сократ, – тому що моїх статків вистачає на те, щоб у мене було все в достатній для мене кількості. А для того способу життя, який ти ведеш, і для підтримки твого імені тобі не вистачить, хоч би втричі більше додалося в тебе до того, що ти тепер маєш.
– Чому ж? – запитав Критобул.
– Тому що, по-перше, тобі доводиться приносити багато жертв, і великих: інакше, мабуть, ні боги, ні люди не стали б терпіти тебе; потім, за своїм становищем, ти мусиш приймати багато чужинців, та ще й розкішно; потім пригощати співгромадян і надавати їм послуги: інакше позбудешся їхньої підтримки.
Для порівняння див. Ксен., Екон, VII сл.
Приводячи свідчення Ісхомаха, Філодем намагається довести безглуздість слів Сократа про те, що йому достатньо п’яти мін (див. “п’ять” у 27 рядку), щоб добре жити. Таким чином, Філодем продовжує тут розбирати перші параграфи II розділу “Економіки” Ксенофонта. До цього ж належить і початок наступного стовпчика.
Див. що сам Сократ говорить у Ксен., Екон. II, 11 слл: – Хіба ти не пам’ятаєш, як зараз у нашій розмові ти не давав мені навіть пискнути, стверджуючи, що для того, хто не вміє користуватися кіньми, коні не є надбанням, точно так само, як земля, вівці, гроші, – словом, усе те, чим не вмієш користуватися? Звісно, виходить дохід від таких речей; але я-то як, по-твоєму, міг би дійти до вміння користуватися чимось подібним, коли в мене рішуче нічого з цього ніколи не бувало?
Див. Ксен., Екон. II, 16-18: – Якщо так, то я вкажу тобі, Критобул, інших, які набагато більше за мене обізнані в усьому тому, чого ти прагнеш учитися в мене. Зізнаюся, мене цікавило, хто у нас у місті є головним знавцем у тій чи іншій галузі. Я помітив якось, що від одного й того самого заняття одні бувають надзвичайно бідні, інші – надзвичайно багаті. Це мене страшенно здивувало, і я вирішив, що варто подивитися, у чому тут справа. Я став спостерігати і знайшов, що це цілком природно: хто займається справою абияк, той, я бачив, зазнає збитків; а хто з напруженою увагою дбає про неї, той виконує її і швидше, і легше, і прибутковіше. Якщо ти захочеш повчитися в них, і якщо бог не буде проти тебе, то, думаю, і ти станеш спритним ділком.
Див. Ксен., Екон. III, 4-6: – А що, – продовжував Сократ, – якщо я тобі покажу, що і слуги в одному місці всі майже закуті й усе-таки часто тікають, а в іншому місці ходять на волі й бажають працювати й залишатися, чи не знайдеш ти, що це – господарська справа, на яку варто подивитися?
– Так, клянуся Зевсом, – відповів Критобул, – і дуже навіть.
– А якщо я покажу тобі ще, що, обробляючи схожі земельні ділянки, одні скаржаться, що розорилися від хліборобства та бідують, а інші завдяки хліборобству мають усе, що їм потрібно, в достатку та в прекрасному вигляді?
– Клянуся Зевсом, правда, – відповів Критобул. – Можливо, вони витрачають гроші не тільки на те, що потрібно, а й на те, що приносить шкоду і господареві, і господарству.
– Можливо, є й такі, – відповів Сократ. – Але я не про них говорю, а про тих, у яких немає коштів навіть на необхідні витрати, хоч вони й займаються землеробством, як кажуть.
Див. Ксен., Екон. III, 10-15: – Ти радиш мені об’їжджати молодих коней, Сократе?
– Ні, присягаюся Зевсом, анітрохи не більше, ніж купувати рабів і навчати їх з дитинства землеробства. Але, мені здається, що і коні, і люди досягають такого віку, коли вони вже корисні, і водночас поступово робляться дедалі кращими. Я можу показати, що і стосовно дружин одні чоловіки поводяться так, що в дружинах знаходять собі помічниць для примноження статків, а інші, величезна більшість, так, що розоряють господарство.
– А кого звинувачувати в цьому, Сократе, – чоловіка чи дружину?
– Якщо вівця погана, – відповів Сократ, – то зазвичай ми звинувачуємо пастуха, і якщо в коня є недоліки, ми сваримо вершника; що ж до жінки, то, якщо чоловік її вчить добру, а вона погано господарює, тоді, звісно, справедливою мірою на дружину падає провина. Але якщо він не стане вчити її хорошого і вона нічого не знатиме, тоді чи не впаде по справедливості вина на чоловіка? Ось ми всі тут друзі, – продовжував Сократ, – тож скажи-но нам усю правду, Критобул: чи є хтось на світі, кому ти доручаєш більше важливих справ, ніж дружині?
– Нікому, – відповідав він.
– А чи є хтось, з ким ти менше розмовляєш, ніж із дружиною?
– Є, але не багато.
– А коли ти одружився з нею, вона була зовсім молоденькою дівчинкою, яка майже нічого не встигла побачити й почути?
– Звичайно.
– Так набагато дивніше, що вона вміє сказати або зробити хоч що-небудь потрібне, ніж якщо зробить промах. – А в кого хороші дружини, як ти кажеш, Сократе, ті самі їх навчили?
– Найкраще – розглянути це питання. Я познайомлю тебе ще з Аспасією, яка все це тобі покаже з більшим знанням справи, ніж я. Якщо жінка – хороша помічниця в господарстві, то, я думаю, вона однаково з чоловіком сприяє благополуччю. Кошти входять у дім зазвичай завдяки діяльності чоловіка, а витрачаються здебільшого під наглядом дружини; якщо її розпорядження добрі, статки примножуються; якщо погані, статки зменшуються.
Філодем, мабуть, переходить до розгляду IV розділу “Економіки” Ксенофонта.
Бракує дев’яти попередніх сторінок. – див. Ксен., Екон. XII, 3-16.
Див. Ксен., Екон. XIII, 3-9: – А якщо він вивчиться, як треба виконувати йому свої роботи, ще що-небудь йому потрібно буде, – запитав я, – чи він буде в тебе вже справжнім управителем?
– Думаю, – відповідав він, – йому потрібно вивчитися начальствувати над працівниками.
– Так і ти, – запитав я, – навчаєш керівників умінню керувати?
– Так, намагаюся принаймні, – відповідав Ісхомах.
– Як же, – запитав я, – навчаєш ти їх, щоб вони вміли керувати людьми? Скажи заради богів.
– Дуже просто, Сократе, – відповів він, – так що, мабуть, тобі і слухати-то смішно буде.
– Ні, це не така справа, щоб над нею сміятися, Ісхомаху, – сказав я. – Хто може зробити іншого здатним керувати людьми, той, очевидно, може навчити його вміння бути паном, а хто може цього навчити, той може зробити його також здатним бути царем. Отже, той, хто може це робити, мені здається, заслуговує не насмішки, а великої похвали.
– Так ось, Сократе, – відповів він, – усіх тварин навчають слухняності двома способами: покаранням, коли вони надумають чинити непослух, і добрим поводженням, коли вони охоче підкоряються. Ось, наприклад, лошат вчать слухняності тим, що, коли вони слухаються, їм дають щось смачненьке, а коли впираються, не дають спокою, доки вони не підкоряться волі того, хто навчає. Точно так само і цуценят, хоча вони набагато нижчі за людей і за розумом, і за мовою, проте вчать бігати навкруги, перекидатися і багато чому іншому в такий самий спосіб: коли вони слухаються, то отримують щось їм потрібне, а коли бувають неуважні, їх карають. А людей можна робити слухняними навіть одним словом, показуючи їм користь від покори. Що стосується рабів, то навіть спосіб навчання, який вважають придатним лише для тварин, дуже корисний, щоб навчити їхньої покори: задовольняючи понад інші потреби їхній апетит, можна багато чого домогтися від них. На честолюбні натури сильно діє і похвала: у деяких натур спрага похвали не менша, ніж у інших прагнення до їжі та пиття.
Див. Ксен., Екон. XIII, 10-12: Всім цим засобам, які я сам застосовую, розраховуючи робити людей слухнянішими, я навчаю тих, кого хочу поставити в управителі, і ще ось чим допомагаю їм: одяг і взуття, які я маю давати робітникам, я роблю не всі однакові, а одні гірші, інші трохи кращі, щоб можна було доброму робітникові дати в нагороду щось краще, а поганому – що гірше. Мені здається, Сократе, – зауважив він, – у добрих працівників з’являється почуття розчарування, коли вони бачать, що роботу виконують вони і, проте, однакову з ними винагороду отримують ті, хто не хоче нести в потрібний момент ні трудів, ні небезпек. Тому я і сам у жодному разі не рівняю нагородами хороших працівників із поганими і управителя хвалю, коли він роздасть найдостойнішим найкращі речі; а якщо помічу, що в нього користується перевагою хтось за лестощі або за інше якесь даремне догоду, я не спускаю цього управителю: роблю йому догану і намагаюся навіяти, Сократе, що він чинить у цьому разі навіть всупереч власному інтересу.
Див. Ксен., Екон. XIV, 1-7: – А коли, Ісхомаху, – запитав я, – управитель стане вже в тебе настільки здібним до влади, що може робити людей слухняними, чи вважаєш ти його досконалим управителем, чи все ще чогось бракує такому володареві згаданих тобою властивостей?
– Так, клянуся Зевсом, – відповів Ісхомах, – він не повинен торкатися хазяйського добра, не повинен красти. Адже якщо той, хто збирає плоди полів, наважиться тягнути їх стільки, що кількість, яка залишилася, не виправдовуватиме витрат на цю роботу, який толк буде від землеробства під його управлінням?
– Так і цієї чесності вчити ти берешся? – запитав я.
Маються на увазі закони перського царя.
Це думка Філодема. У цьому місці Ісхомах каже, що він сам навчає їх чесності, але з попереднього (див. Ксен., Екон. XIII, 10: “Усім цим засобам, які я сам застосовую, розраховуючи робити людей слухнянішими, я навчаю тих, кого хочу поставити в управителі…”) можна зробити висновок, що він хотів навчити навіть управителів того, щоб вони робили інших чесними.
Тобто глави XV-XXI “Економіки” Ксенофонта.
Див. протилежну думку у Ксенофонта – Ксен., Екон. XVI, 9: Мені здається, Ісхомаху, перше, чого я бажав би навчитися (бо вчитися найбільше властиво філософові), як обробляти землю, якби мені це захотілося, щоб отримувати дуже великий врожай ячменю і пшениці.
Див. Аріст., Екон. 1343а, 5-6: Потім, деякі галузі підрозділяються, тобто в завдання однієї й тієї самої галузі не входить виготовлення і застосування виробу, як, наприклад, ліри або флейти.
Див. Арист., Екон. 1343а, 7-9: до завдання управління полісом входить і заснування від самого початку поліса, і правильне управління тим, що вже є, тому зрозуміло, що і до завдання управління господарством повинно, мабуть, входити і придбання господарства, і управління ним.
Див. Аріст., Екон. 1343а, 10-16: Далі, поліс являє собою сукупність будинків, землі та майна, що володіє достатніми засобами для благополучного життя. Це і ясно. Адже коли не вдається досягти цього, розпадається і суспільство. Ба більше, заради цього й об’єднуються. А те, заради чого кожне явище існує і виникає, і є його сутністю. Таким чином, зрозуміло, що управління господарством виникло раніше, ніж управління полісом, бо виникло раніше і завдання його. Адже господарство – частина поліса.
Див. Аріст., Екон. 1343а, 18-22: “Частинами господарства є людина і майно. А так як природа кожного явища розглядається насамперед з найменших частин його, то, гадаю, і щодо господарства справа йде так само. Таким чином, за Гесіодом, необхідно, як видно, мати “дім насамперед і дружину {і бика-землепашця}”, бо одне – головне серед засобів існування, а інше – серед вільних”.
Див. Арист., Екон. 1343а, 25- 1343b, 6: Зі способів придбання майна головним є той, який дається природою. А природою дається насамперед обробіток землі й у другу – всі способи придбання з-під землі, як, наприклад, видобуток металів тощо. Але землеробство – найголовніше, бо воно справедливе. Адже надбання цим способом отримують ні від людей, ні з їхньої волі, як, наприклад, під час торгівлі або найманих робіт, ні проти їхньої волі, як, наприклад, під час воєн. Ось ще один із доказів того, що воно дане природою: за природою всі отримують їжу від матері, отже, і люди – від землі. Крім того, воно дуже сприяє мужності, бо не робить людей, подібно до ремесел, фізично непридатними, а дає їм силу працювати в полі й витривалість у праці та ще дає їм силу для боротьби з ворогом, бо тільки їхні володіння перебувають за межами міських укріплень.
Див. Арист., Екон. 1343b, 7 слл: Що стосується турботи щодо людей, то головна турбота – про дружину, оскільки спілкування між жіночою і чоловічою статтю безумовно існує від природи.
Див. Аріст., Екон. 1344а, 8 слл: Головне, таким чином, стосовно дружини – дотримуватися законів і не допускати несправедливості.
Див. Аріст., Екон. 1344а, 15 слл: Прекрасна і порада Гесіода: “а в дружини візьми молоду дівчину, щоб вселити їй доброчесну вдачу”.
Див. Арист., Екон. 1344а, 23 сл: З майна головне і найнеобхідніше – це те, що найкраще і найпридатніше в господарстві – людина.
Див. Аріст., Екон. 1343а, 20 слл.
Див. Аріст., Екон. 1344а, 25: Раби бувають двох видів – управителі та робітники.
Див. Арист., Екон. 1344а, 26-29: Оскільки ми бачимо, що за допомогою виховання можна зробити молодих тими чи іншими, то необхідно, щоб і той, хто придбав рабів, виховував тих із них, кому буде доручено працю вільних людей.
“рабів дітьми” – παδας (маються на увазі раби в дитячому віці).
“більш чесними” – ά]ληυιν[ω]τέροις. У відповідному місці “Економіки”, яку розбирає Філодем (Аріст., Екон. 1344а, 30), читається (“по відношенню до тих, хто ближче за своїм становищем до вільних”).
Див. Аріст., Екон. 1344а, 29-31: Спілкування з рабами повинно бути таким, щоб не дозволяти їм зухвало поводитися і не бути жорстоким з ними, і по відношенню до тих, хто ближче за своїм становищем до вільних, потрібно виявляти повагу, а працівникам давати вдосталь їжі.
Див. Арист., Екон. 1344а, 35 – 1344b, 6: За наявності трьох сторін справи – роботи, покарання та їжі – така умова, коли вони не отримують покарань і не працюють, а їжу мають, вселяє їм зухвалість, а така умова, коли роботу вони отримують і покарання, а їжі не мають, жорстока і, крім того, позбавляє їх сил. Залишається, отже, давати роботу і їжу в достатній кількості. Адже ті, хто не отримує плати за роботу, не стануть підкорятися, а рабу плата – їжа. І подібно до того, як усі інші, коли не дістається найкращим найкраще і не відплачується за заслуги чесноти і пороку, стають гіршими, так і раби.
Див. Аріст., Екон, 1344b, 7-11: Тому потрібно за всім стежити й усе розподіляти та надавати за заслугами – їжу й одяг, відпочинок і покарання, наслідуючи словом і ділом уміння лікарів обрати ліки, додавши до цього те міркування, що їжа – це не ліки, тому що вона потрібна постійно.
“про стосунки з рабами” – περί οίκετών χρήσεως.
Див. Аріст., Екон, 1344b, 12-19: За натурою найліпшими, мабуть, найкращими для роботи будуть не надто боязкі й не надто зухвалі, бо і ті й інші не дотримуються належного. І справді, надто боязкі – невитривалі, а норовливі – непокірні. Потрібно, щоб для всіх була встановлена і кінцева мета: справедливо і корисно, щоб нагородою була свобода. Вони працюють охоче, коли призначена нагорода і певний термін. Потрібно також мати від них заставу, якою послужить народження ними дітей. І не слід купувати їх у великій кількості з одного й того ж племені, як цього не роблять і в містах.
Див. Ксен, Екон, IX, 5: Потім я вказав їй, що жіноча половина відокремлена від чоловічої дверима із засувом, щоб не можна було виносити з дому чого не слід, і щоб слуги без нашого відома не виробляли дітей: хороші слуги після народження дітей здебільшого стають відданішими, а погані, вступивши в шлюбні стосунки, отримують більше зручності шахраювати.
Див. Аріст., Екон, 1344b, 19-21: Крім того, жертвоприношення і частування потрібно влаштовувати скоріше заради рабів, ніж заради вільних, тому що вони більше причетні до того, заради чого встановлені подібні звичаї.
Див. Аріст., Екон, 1344b, 22-27: Керуючий господарством повинен володіти чотирма якостями, які необхідні в справах, що стосуються майна. Він повинен уміти і купувати, і зберігати, інакше немає жодного сенсу в придбанні, оскільки це все одно, що черпати воду решетом або лити, як то кажуть, у бездонну бочку. Він повинен також вміти утримувати в порядку наявне майно і вміти використовувати його. Заради цих якостей нам і потрібні ті, вищезгадані.
Див. Аріст, Екон, 1344b, 27-30: Усе майно має бути розмежоване, і прибуткового повинно бути більше від неприбуткового, а прибуткові справи треба розподіляти так, щоб не все одразу піддавати ризику.
Див. Аріст., Екон, 1344b, 30 – 1345a, 5: Для зберігання добре користуватися і перським, і лаконським способом. Однак придатний і аттичний спосіб господарювання: вони продають і купують, і в дрібніших господарствах складів не будують. А перський спосіб – щоб усе утримувалося в порядку і за всім слідкувати самому, те, що казав Діон про Діонісія; адже ніхто не дбає про чуже так само, як про своє, тому слід за можливості самому піклуватися. І ті влучні відповіді перса та лівійця будуть, мабуть, тут доречні. Один, коли його запитали, що найкраще утучняє коня, відповів: “хазяйське око”. А коли запитали лівійця, яке добриво найкраще, він відповів: “хазяйський слід”.
Див. Арист., Екон. 1345a, 5-11: Таким чином, частина справ має перебувати під наглядом його самого, а частина – під наглядом його дружини, відповідно до того, як розподілені між ними господарські турботи. І нагляд цей у невеликих господарствах слід здійснювати зрідка, а в доручених управителям – часто. Якщо не подають гарного прикладу, то немає і гарного наслідування, як у всьому іншому, так і в справі управління.
“постійно” – у Аріст: “зрідка”.
Див. Аріст., Екон, 1345a, 11-17: Тому неможливо, щоб управителі були дбайливі, якщо недбалі господарі. Оскільки це сприятливо для духовних якостей і корисно для господарства, господарі повинні вставати раніше за рабів, а лягати – пізніше, і дім ніколи не повинен залишатися без нагляду, як і місто, а всі необхідні справи не можна залишати поза увагою ні вдень, ні вночі.
Див. Аріст, Екон, 1345a, 33 – 1345b, 1: Таким, мабуть, буде будинок, захищений з півночі, що має нерівні сторони. Корисний, мабуть, у великих господарствах і воротар, якого призначають із тих, хто непридатний для інших робіт, з метою нагляду за тим, що вноситься і виноситься. Для зручного користування речами корисний лаконський спосіб: кожна річ має бути на своєму місці – у такому разі навряд чи доведеться шукати її, якщо вона буде напоготові.
Цього ж питання Філодем, здається, торкається в книзі “Про багатство”, від якої збереглося лише кілька фрагментів. Див. Φιλοδήμου περί πλούτου, ed. T. Gomperz, Zeitschrift fur die osterreichischen Gymnasien, Wien, 1866, Col. 18 (p. 692) – [π]ερί φωνής [καί ό]νο[μ]ά[τω]ν[ά]μφ[ι]σβ[ητ]εϊν… (“сперечатися про слова й назви”).
“слідуючи за засновниками нашого вчення” – άκολ] ο [ύ]υως τοϊς καυηγε[μοσιν]. Так називали послідовники епікурейської філософії чотирьох засновників, вождів цієї філософії: Епікура і його найближчих друзів – Метродора, Полієна і Гермарха (IV – III ст. до н.е.), представників раннього Саду Епікура.
Метродор із Лампсака (330-277 рр. до н.е.) – учень і друг Епікура. Фрагменти його творів зібрані в книзі: Metrodori Epicurei fragmenta, collegit A. Koerte, “Jahrbucher fur classische Philologie”, Supplbd XVII, 1890, 2 Hft. Твір Метродора “Про багатство” згадує Діоген Лаєртський (X, 24) і часто цитує його у творі Філодема “Про багатство”. Див. Koerte, ук. соч., стор. 547-548.
“до тих, хто, можливо, скаже і т.д…” – із цим заголовком (πρός τούς εροϋντας ϊσως і т.д.) порівн. Koerte, ук. соч., стор. 550, No XVII: πρός τούς άπόφυσιολογίας λέγοντας άγαυούς είναι ρήτορας.
Увесь уривок, на думку Зудгауза, запозичений із зазначеної вище глави книги Метродора – мова цього уривка відрізняється від мови самого Філодема, крім того, тут допускається зяяння, на відміну від Філодема (див. S. Sudhaus, Eine erhaitene Abhandlung des Metrodor, “Hermes”, XLI, 1906, стор. 45-58).
Порівн. Diog. Laert., X, 128 (= Epicurea. Epistulae, fragmenta, sententiae, ed. H. Usener, Lpz, 1887, p. 62; далі – Us.): “Вільний від помилок розгляд цих бажань може спрямовувати всякий вибір і уникнення їх до здоров’я тіла і безтурботності душі, оскільки в цьому полягає мета щасливого життя” (Лист Епікура Менекею).
Порівн. Diog. Laert., X, 130 (= Us., p. 63): “Та й достаток своїм (= поміркованість) ми вважаємо великим благом не для того, щоб завжди користуватися небагатьом, а для того, щоб, якщо в нас не буде багато чого, задовольнятися небагатьом…” (Лист Епікура Менекею).
Порівн. Лист Епікура Менекею, Diog. Laert., X, 129 (= Us., p. 63): “Таким чином, усяке задоволення, за своєю сутністю, є благом, але не всяке задоволення слід вибирати, так само як і страждання усяке є зло, але не всякого страждання слід уникати. Але треба про все це судити за співмірністю і за розглядом корисного і некорисного: адже в деяких випадках ми дивимося на благо як на зло, і навпаки: на зло – як на благо”.
Порівн. Φιλοδήμου περί πλούτου (“Про багатство”), Us., p. 109: “оскільки про деяких епікурейців кажуть, що вони вдаються до таких розрахунків через те, що бідність – це зло. Епікур каже, серед багато чого іншого, що бідність це зло, і в поєднанні з іншими нещастями переноситься нелегко”.
Збережений текст незрозумілий. Після стк. 12, на думку Єнсена, бракує кількох рядків, у яких було викладено, що від спільності життя і майна виникає якась турбота про майно друзів, які допомагають одне одному.
Далі, на думку Зудгауза, у тексті є пропуск, який він пропонує заповнити приблизно так: “спонукати до добрих вчинків: і справді, багато людей спонукають мудрі слова, щоб із тих, хто наважується на дещицю, ставати людьми…”
“не кажучи… меж” – πρός τώι ταΰτ’ά\γνοεϊν ών οϋκ είσιν άρ[ι]υ[μοί]\τινες. Порівн. Ксен., Бенкет, IV, 45: “… і я вічно прагну збільшити якнайбільше своє багатство і вагою, і рахунком (άριυμφ); тому, можливо, дехто й знаходить, що я надто жадібний до грошей”… Порівн. і Епікур, Ватиканське зібрання висловів, LXVII: “Вільне життя (= вільна людина) не може набути багато грошей, бо це нелегко зробити без раболіпства перед натовпом або правителями; але воно має все в безперервному достатку. А якщо якось воно і отримає багато грошей, то легко можна розділити і їх для здобуття прихильності близьких людей”.
Порівн. Diog. Laert., X, 34: “Думку вони називають також припущенням і кажуть, що вона буває іноді істинною, іноді хибною. Вона істинна, якщо (чуттєвий досвід) її підтверджує або (щонайменше) не спростовує; і вона хибна, якщо (чуттєвий досвід) її не підтверджує або спростовує”. (Переклад А. О. Маковельського в книзі: История материализма, под ред. Б. Столпнера и П. Юшкевича, т. I, ч. 1, м. – л., м. – л.). 1, М. – Л., 1927). Порівн. і Sext. Emp. adv. Dogmat. I (mathem. VII), 211 слл.
Порівн. Лист Епікура Геродоту (Diog. Laert., X, 37-38 = Us. p. 4, 14 слл.): “Насамперед, Геродот, слід зрозуміти поняття, що лежать в основі слів, для того щоб, зводячи до них наші думки, питання, здивування, ми могли обговорювати їх і щоб у нас при нескінченних поясненнях нічого не залишалося не вирішеним або щоб ми не мали порожніх слів. І справді, необхідно, щоб при кожному слові було видно його перше значення і щоб воно не потребувало ще пояснення, якщо ми дійсно хочемо мати основу, до якої могли б зводити вишукування, здивування, думку”.
Порівн. XVII, 27 і фрагм. 61 Методора (Koerte, ук. соч.) = Sext Emp. adv. gram. 60-61: “А перипатетик Птолемей засуджує його (тобто Діонісія Фракійського. – Г. Т.), кажучи, що не слід було називати граматику досвідом.), кажучи, що не слід було називати граматику досвідом (адже сам досвід – це якийсь навик і заняття ненаукове та нераціональне, яке полягає в простому спостереженні та вправі, а граматика є наука), не беручи до уваги, що цю назву дають і науці, як ми пояснили в записках про досвід, оскільки в звичайному житті одних і тих самих людей називають тими, хто без розрізнення володіє досвідом, і тими, хто володіє наукою; відштовхуючись саме від такого розуміння, і Метродор говорив, що ніякий досвід у тому чи іншому не бачить ясно своєї мети, крім філософії, іншими словами. Ніяка наука…”
Порівн. Аріст., Політика, 1256b, 23: “Тому і військове мистецтво за своєю природою є певною мірою мистецтво набувати”.
Гелій – багатий і знатний житель Агрієнта (друга половина V ст. до н. е.), відомий своєю безкорисливою щедрістю. Ім’я в тексті зіпсовано. Гелій – читання Геттлінга на підставі Діодора (Diod., XIII, 83 – Γελλίας), Афінея (Athen., I, 5, p. 4 – Τελλίας), Валерія Максима (Val. Max., IV, 8, ext. 2 – Gillian).
Скопас – невідомо, чи мається на увазі той представник багатого фессалійського роду Скопадів, який жив за часів Симоніда (на початку V ст. до н.е.), чи той, що жив у Пелопоннеську війну.
Кімон і Нікій – політичні діячі Афін V ст. до н.е., відомі і своєю марнотратною щедрістю.
Див. Ксен., Екон. III, 8: – А самому собі ще смішніше, клянуся Зевсом, – відповів Сократ.
– А якщо я покажу тобі, що й утримання коней одних довело до того, що вони не мають шматка хліба, а інші завдяки утриманню коней дуже багаті й раді, що наживають гроші?
– Так і я бачу і знаю і тих і цих, але від цього анітрохи не потрапляю в число тих, хто отримує прибуток.
Див. Аріст., Екон. 1343a, 27 слл: А природою дається насамперед обробіток землі й у другу – всі способи придбання з-під землі, як, наприклад, видобуток металів тощо. Але землеробство – найголовніше, бо воно справедливе.
Порівн. Dio, VII (Eub.), 103: “…оскільки ми прагнули певною мірою довести, що бідність це не утруднення для життя й існування, придатного для вільних людей, які бажають самим працювати, але вона штовхає до набагато кращих і більш корисних справ і вчинків, до того ж більш відповідно до природи, ніж те, до чого зазвичай спонукає багатьох багатство”.
Порівн. Diog. Laert., X, 120 (= Us., p. 331, 570): (Мудрець, на думку Епікура. – Г. Т.) “любитиме сільське життя”.
Порівн. Diog. Laert., X, 121: (Мудрець, на думку Епікура. – Г. Т.) “добуватиме гроші, але тільки від своєї мудрості, якщо потребуватиме їх”.
Порівн. Стобей, Антологія, XVII, 24 (= Us., p. 142): “Якщо хочеш зробити Піфокла багатим, не додавай йому грошей, але зменшуй пристрасть до них”. Порфирій, До Марцелли (Us., p. 305, No 485): “Людина буває нещасливою або внаслідок страху, або внаслідок безмежної, безглуздої пристрасті; приборкуючи їх, вона може набути собі здатність щасливо мислити”. Епікур, Головні думки, X (= Us., p. 73): “Якби те, що приносить задоволення розпусникам, розсіювало страхи розуму щодо небесних явищ, смерті та її страждань, то ми ніколи не мали б причини засуджувати їх, бо вони звідусіль наповнювали б себе задоволеннями і нізвідки не мали б ні страждання, ні печалі, що і є зло”. Див. і Лукрецій, V, 45; VI, 25 слл.
Див. Лист Епікура Геродоту (Diog. Laert., X, 81 = Us., p. 30, 8): “Крім усього цього, взагалі слід усвідомити собі те, що головне сум’яття в людській душі походить через те, що люди вважають небесні тіла блаженними й безсмертними і водночас думають, що вони мають бажання, дії, мотиви, які суперечать цим властивостям; сум’яття походить також через те, що люди завжди очікують або уявляють якесь вічне страждання, як воно описано в міфах, можливо, може бути. Боячись і самого бездушшя у смерті, начебто воно має відношення до них; також через те, що вони відчувають це не через міркування мислення, а через якесь несвідоме (= нерозумне) уява собі цих жахів”. Див. і Лукрецій, I, 62-145; VI, 50-91.
Див. Епікур, Головні думки, XVII (= Us., p. 75, 3): “Справедливий найвищою мірою вільний від тривоги, а несправедливий сповнений дуже сильної тривоги”. XXXIV (= Us., p. 79): “Несправедливість не є злом сама по собі, але це зло полягає в страху підозри, що людина не залишиться прихованою від тих, хто поставлений карателем за такі дії”. Див. і Лукрецій, V, 1150 слл.
Порівн. Diog. Laert., X, 120: (На думку Епікура. – Г. Т.) “і дружба ґрунтується на користі”. Епікур, Головні думки, XXVIII: “Те саме переконання, що дає нам безбоязнь щодо того, що ніщо страшне не буває вічним або довготривалим, вгледіло й те, що безпека, навіть у нашому обмеженому існуванні, завдяки дружбі найповніше здійснюється”. XXVII: “з усього того, що мудрість доставляє собі для щастя всього життя, найважливіше є володіння дружбою”. Ватиканське зібрання висловів, XXIII: “Всяка дружба бажана заради себе самої, а початок вона бере від користі”. XXXIV: “Ми не стільки маємо потребу (у допомозі. – С. С.) від друзів, скільки впевненості щодо допомоги. Див. і Cic., de fin. I, 20, 66.
Гермарх (з Мітилени) – учень і друг Епікура (див. прим. 62). Відомі тільки назви його творів. Після смерті Епікура очолив школу.
Епіхарм – комедіограф (VI – V ст. до н. е.). Ця приказка зустрічається в “Горгії” (499c) і “Законах” (959c) Платона.
При розборі Ксенофонта: Екон. VII, 35 і IX, 8.
Див. Арист., Екон. 1344b, 27 слл. і думку Філодема про це в стб. IX, 3-21.
Порівняйте, наприклад, Еврипід, Медея, 1229: “коли притікає багатство”. Зудгауз уважає, що перед “притікає” (у тексті Філодема) потрібно доповнити έκ διδασκαλίας (“від навчання”) або що-небудь подібне.
Порівн. фрагм. 59 Метродора (Koerte, ук. соч.) = Епікур, Ватиканські збори висловів, XLI: “Слід займатися філософією і водночас займатися господарством і користуватися рештою здібностей, і ніколи не припиняти вимовляти дієслова істинної філософії”.
Філодем має на увазі розглянутих вище Ксенофонта і Теофраста.
Порівн. Φιλοήμου περί πλούτου (Gomperz, ук. соч.б стор. 693), col. 10 до кінця: “між добром і злом велика відмінність, а між багатством і бідністю – невелика. І чи добро багатство, це досліджується філософами”. Col. 20: “…що багатство має невелику перевагу перед бідністю”.
“Про вибір і уникнення” – περί αίρέσεων καί φυγών – назва твору Епікура, уривок з якого наводять у Діогена Лаертського (X, 136 = Us., fr. 2).