Джеремі Бентам — «Таблиця рушійних сил діяльності» (A Table of the Springs of Action, 1815)

Автор тексту: Friedrich Hohenstaufen

Решту авторських статей можна прочитати тут

Перед вами докладний переказ і узагальнення книги Джеремі Бентама «Таблиця пружин діяльності» (A Table of the Springs of Action), опублікованої в Лондоні 1817 року (перша версія була створена 1815-го, але не поширювалася у вигляді книги). У цій праці Бентам закладає підвалини своєї утилітарної психології та етики, аналізуючи, як людські бажання, задоволення і страждання керують нашими вчинками, і як мова маскує наші справжні мотиви. Головне завдання книги — побудувати майже хімічну таблицю людської мотивації. Бентам хоче розкласти людські вчинки на вихідні «пружини дії»: задоволення, страждання, інтереси, бажання, відрази, надії, страхи і мотиви. Його цікавить не піднесена моральна риторика, а механізм: що саме спонукає волю до дії, які слова люди використовують для позначення цих спонукань і як ці слова забарвлюються схваленням або осудом. Просто на титульній сторінці книги, під її назвою, Бентам каже, що таблиця має слугувати підставою для моралі, етики, політики, законодавства, деонтології, психології і навіть історії/біографії, якщо їх розглядають з етичного погляду. 

На самому початку трактату (на етапі допечатки) Бентам додає важливу цитату французького філософа Гельвеція з його праці «Про розум», на яку йому хтось указав. Вона ж виступає тут як епіграф. Гельвецій зауважує, що кожна пристрасть має свою мову і манеру висловлювання. Той, хто зуміє скласти точний аналіз цих висловів, дасть людям змогу розпізнавати домінівні в них почуття. Без цього люди приречені на найглибші хибні уявлення щодо самих себе. Саме цю задачу Бентам і намагається розв’язати. Цитату Гельвеція варто, мабуть, навести повністю:

«У кожної пристрасті є свої звороти, свої вислови і свій особливий спосіб висловлюватися: так само й людина, яка шляхом точного аналізу фраз і висловів, уживаних різними пристрастями, дала б ознаку, за якою їх можна було б упізнати, безперечно, заслужила б безмежну вдячність суспільства. Саме тоді в пучку почуттів, що породжують кожен акт нашої волі, можна було б відрізнити принаймні те почуття, яке домінує в нас. Доти люди не знатимуть самих себе і впадатимуть, щодо своїх почуттів, у найгрубіші помилки».

Увесь трактат передує велика таблиця, яка в розгорнутому вигляді десь у 8 разів більша за саму книгу. Нижче її можна побачити такою, якою вона була в оригіналі. У цій розгортковій таблиці Бентам перелічує види задоволень і страждань, відповідні їм інтереси та назви мотивів. При цьому назви поділяються на три групи: neutral — нейтральні, eulogistic — похвальні, схвальні, і dyslogistic — осудливі, лайливі. Ця трійка дуже важлива: через неї Бентам показує, що люди часто не просто називають мотив, а вже наперед судять його мовою.

• Перша група — задоволення і страждання смаку, піднебіння, травного каналу та сп’яніння. Їм відповідають «інтерес піднебіння» і «інтерес пляшки». Нейтральні позначення тут — голод, потреба в їжі, бажання їжі, страх голоду, спрага, потреба втамувати спрагу. Похвальних назв, за Бентамом, тут фактично немає. Зате осудливих багато: обжерливість, ненажерливість, жадібність до їжі, ласунство, пияцтво, сп’яніння, скотська пристрасть до випивки, гулянки тощо. Уже тут видно його головний прийом. Сама фізична потреба цілком нейтральна, але мова суспільства швидко перетворює її на об’єкт моралізування.
• Друга група — сексуальне задоволення, «шосте чуття», sexual interest. Нейтральна назва — статевий потяг. Похвальних назв знову немає. Осудливі — це: хіть, розпуста, непристойність, солодострастя, брудні натяки тощо. Бентам фіксує різку асиметрію: одна з базових сил життя майже позбавлена нейтральної та схвальної мови, зате оточена щільним словником осуду.
• Третя група — чуттєві задоволення взагалі. Тут Бентам говорить про фізичні потреби, бажання й апетити. Похвальних назв знову майже немає, а осудливі будуються навколо «потягу до чуттєвого задоволення», «насолоди», «задоволення», «потурання». Чуттєвість як така у Бентама не є злом, але мова традиційної моралі вже наперед готує для неї обвинувальний вирок.
• Четверта група — задоволення і страждання, пов’язані з багатством: володіння, набуття, достаток, достатність, а також позбавлення, втрата, бідність, нужда. Відповідний інтерес — «інтерес гаманця». Нейтрально це про бажання засобів існування, достатку, прибутку, набуття, страх втрати, нужди й бідності. Похвальні назви: ощадливість, бережливість, розсудлива розважливість. Осудливі слова: скупість, жадібність, користолюбство, хижацтво, корисливість, продажність, хабарництво, любов до грошей і накопичення. Хоча прагнення до багатства необхідне для життя суспільства, моральна мова часто перетворює його на підозрілу мотивацію.
• П’ята група — влада, вплив, авторитет, панування, управління. Відповідний інтерес — «інтерес скіпетра». Нейтральні назви: честолюбство, прагнення до влади, бажання просування, переваги, піднесення. У похвальному сенсі це може бути «благородна», «чесна», «похвальна» амбіція. У осудливому — жага влади, дух фракції, інтрига, тиранія, деспотизм, сваволя, владність, командирська пиха.
• Шоста група — цікавість. Відповідний інтерес — «інтерес підзорної труби». Нейтральні назви: цікавість, допитливість, любов до новизни, любов до експерименту, бажання інформації. У похвальному тоні — любов до знання, науки, літератури, мистецтв, корисної інформації. У осудливому — дозвільна цікавість, настирливість, втручання в чужі справи.
• Сьома група — доброзичливість з боку окремої особи: задоволення від чужої прихильності та послуг, страждання від утрати або недосягнення цієї прихильності. Відповідний інтерес — «інтерес приватного простору». Нейтрально цей інтерес виражається словами — бажання здобути добру думку, прихильність, допомогу, підтримку, заступництво, рекомендацію конкретної людини; страх утратити її прихильність; бажання втертися в довіру. Похвального однословного словника майже немає. Натомість осудливий словник багатий: раболіпство, улесливість, низькопоклонство, лестощі, підлабузництво, плазування.
• Восьма група — моральна або популярна санкція: задоволення від репутації та страждання від поганої слави. Відповідний інтерес — «інтерес труби», тобто публічного оголошення, слави, чутки. Нейтрально це бажання суспільного схвалення і страх ганьби, безчестя, поганої репутації. Похвальні назви: честь, совість, принцип, чесність, прямота, добропорядність, героїзм, гідна гордість. Осудливі: марнославство, показність, фальшива слава, фальшива честь, гордість, зверхність, самовдоволення, пиха, зухвалість.
• Дев’ята група — релігійна санкція. Відповідний інтерес — це «інтерес вівтаря». Нейтральні слова для цього: релігія, релігійність, почуття релігійного обов’язку, релігійне завзяття, страх Божий, надія на Бога, любов до Бога. Похвальні: благочестя, набожність, святість, праведність. Осудливі: забобон, фанатизм, ханжество, лицемірство, релігійний упередження, релігійна лють, нетерпимість. 
• Десята група — співчуття. Відповідний інтерес — це «інтерес серця», що розширюється залежно від того, чиє благополуччя є об’єктом бажання: окремої людини, родини, приватного кола, політичної спільноти, всього людства. Нейтрально це співчуття, любов до ближнього, добра воля, дружба, прихильність, національна прихильність, доброзичливість до людства. Похвально: доброта, м’якість, доброзичливість, милосердя, співчуття, людяність, вдячність, патріотизм, суспільний дух, філантропія, загальна доброзичливість. Осудливо: упередженість, фаворитизм, сімейна або партійна упередженість, дух фракції, корпоративний дух, національна упередженість.
• Одинадцята група — антипатія, зла воля, дратівливий апетит, помста. Відповідний інтерес — це «інтерес жовчного міхура». Нейтральні вислови: неприязнь, відраза, гнів, роздратування, обурення. Похвальні — це: справедливе, належне, виправдане обурення або гнів. Осудливі — злоба, ненависть, мстивість, заздрість, ревнощі, лють, жорстокість, варварство, скаженість, непримиренність, безсердечність. 
• Дванадцята група — страждання праці, зусилля, втоми. Відповідний інтерес — це «інтерес подушки». Нейтрально: любов до спокою, відраза до праці, страх утоми й перенапруження. Похвальних назв немає. Осудливі: лінощі, бездіяльність, повільність, млявість, прокрастинація тощо. 
• Тринадцята група — страх смерті й тілесних страждань, інтерес існування, самозбереження, безпеки. Нейтрально: самозбереження, самозахист, любов до життя, страх болю і смерті. Похвальні назви Бентам вважає запозиченими з інтелектуальної сфери: розсудливість, обачність, далекоглядність, обережність, пильність. Осудливі: жах, переляк, боязкість, малодушність, боягузтво. 
• Чотирнадцята група — усі егоїстичні інтереси разом, окрім симпатії та антипатії. Відповідний інтерес — власний інтерес. Нейтрально: персональний інтерес, власний інтерес. Похвальних назв майже немає. Осудливі: користолюбство, самолюбство, меркантильність. Це, мабуть, один із найсильніших моментів таблиці: Бентам показує, що сам інтерес до власного блага в мові майже автоматично набуває поганого забарвлення, хоча без нього життя неможливе.

Частина I. Роз’яснення до Таблиці (Explanations)

У цій частині Бентам дає визначення ключовим термінам і класифікує психологічні феномени, що впливають на людську волю. Пружини діяльності (Springs of Action) — це психологічні сутності (переважно фіктивні, створені для зручності мовлення), які безпосередньо впливають на волю й спонукають людину до дії. Вони діють на волю безпосередньо, так би мовити «контактом». Те, що впливає на волю через розсудок, буде розглянуто окремо. Щодо фіктивності термінів таблиці він особливо застерігає про небезпеку, бо без них не обійтися, щоб пояснюватися з людьми й будувати міркування, але люди часто бачать слово й уявляють, ніби за ним неодмінно стоїть окрема реальна річ. Ця пристрасть до онтологізації мови стає однією з головних причин плутанини, суперечок і ворожнечі. Власне «пружинами діяльності» є мотиви; решта елементів важливі через своє відношення до мотивів. Бентам розрізняє психологічну динаміку (науку про пружини діяльності) і психологічну патологію (науку про задоволення і страждання). Задоволення й позбавлення страждання — це завжди цілі, а мотиви — засоби їх досягнення. Такі основи його психології в найзагальнішому вигляді.

Далі Бентам подає довгі ряди синонімів задоволення і страждання. Він хоче показати, що класифікація неможлива без словника. Назвати — означає вже класифікувати. Різні мови, на його думку, могли б дати цікавий матеріал для порівняння їхнього багатства й виразності. Потім він вводить знамениту утилітаристську схему оцінки задоволення і перелічує 7 складників, з яких складається цінність будь-якого задоволення або страждання:

1. Інтенсивність (Intensity)
2. Тривалість (Duration)
3. Визначеність/ймовірність (Certainty/probability)
4. Близькість/віддаленість (Propinquity/remoteness)
5. Чистота (Purity) — відсутність пов’язаних із ним страждань
6. Плідність (Fecundity) — здатність породжувати нові задоволення
7. Протяжність (Extent) — кількість людей, на яких воно поширюється.

Цю схему слід застосовувати до винагород, покарань, компенсацій і загалом до законодавства та управління. Якщо її ігнорувати, тоді уряд і закони діятимуть навмання. Він розрізняє позитивне й негативне благо: позитивне благо — це задоволення або причина задоволення; негативне благо — це позбавлення страждання або причина такого позбавлення. Так само відбувається і зі злом: позитивне зло — це страждання або причина страждання; а негативне зло — це втрата задоволення або причина такої втрати. Для Бентама моральне благо — це патологічне благо, тобто задоволення або позбавлення страждання. Якщо відняти задоволення і страждання, то щастя, справедливість, обов’язок, повинність і чеснота перетворюються на порожні звуки. Далі Бентам пояснює, що задоволення діє як мотив лише тоді, коли дія постає як засіб його досягнення. Страждання діє як мотив тоді, коли дія постає як засіб його уникнення. Тому бувають «інертні» задоволення і страждання. Наприклад, просте спогадування, проста фантазія або очікування того, що все одно настане й не може бути наближене чи посилене дією.

Бентам розрізняє первинні й похідні задоволення. Первинні супроводжують безпосереднє сприйняття. Похідні виникають із пам’яті, уяви та очікування. Через уяву минуле задоволення або страждання може знову діяти як мотив. Наприклад, спогад про колишнє задоволення може породити біль, якщо людина очікує, що воно вже не повториться. Потім він говорить про прості і складні задоволення. Таблиця показує елементарні задоволення і страждання, але в житті вони часто поєднуються у складні комплекси. Наприклад, «задоволення пляшки» включають смак напою, фізіологічне збудження, але також і задоволення від спілкування з товаришами по чарці. Любов як пристрасть включає сексуальне бажання, підсилене красою, але також бажання прихильності коханої людини й симпатію до неї. Любов до справедливості включає самозбереження, співчуття до можливої жертви несправедливості, симпатію до суспільства й антипатію до тих, хто отримує вигоду з несправедливості. Любов до свободи, або точніше до конституційної безпеки, включає самозбереження, налаштованість проти поганого управління, симпатію до суспільства й окремих постраждалих, антипатію до прихильників поганого управління, але іноді навіть любов до влади як засобу впливу.

Розділ про інтерес особливо важливий. Інтерес є там, де річ, людина, дія або подія розглядаються як імовірне джерело задоволення або позбавлення страждання. Якщо кажуть, що «це в інтересах людини», значить припускають, що підсумковий баланс добра для неї буде вищим, ніж у протилежному разі. Саме це й спонукає людину до дії. Бентам наголошує, що в слова interest немає справжніх синонімів. Далі йде розділ про бажання і відразу (Desires and Aversions). По суті, інтерес породжує бажання (до задоволення та його причин) або відразу (до страждання та його причин). Сюди ж належить потреба, яка може існувати без бажання, бо людина може потребувати засобів безпеки, не знаючи про небезпеку й тому не бажаючи цих засобів. Також у цьому розділі розглядаються надія — через відношення до блага — і страх перед болем і втратами.

У розділі про мотиви Бентам розрізняє (1) мотиви до волі і (2) мотиви до розуміння. Перше — це бажання, що діє як мотив; а друге — це міркування, яке підсилює дієвість бажання, наприклад, показуючи засіб досягнення мети та її ймовірність. Отже, розсуд впливає на бажання, але й бажання впливає на розсуд. Так постає «interest-begotten prejudice» — упередження, породжене інтересом. Бентам також зауважує, що деякі «мотиви» частіше діють не як шпори, а як вуздечки. Так працюють турбота про репутацію, релігійний мотив або симпатія. Вони не стільки спонукають до дії, скільки стримують від неї. Політична санкція, тобто сила закону і держави, може використовувати майже всі насолоди й страждання як засоби стримування. 

Наприкінці цієї пояснювальної частини Бентам розбирає оціночні слова. Eulogistic (схвальні) і dyslogistic (осудливі) — це не просто назви, а приховані моральні оцінки. Хоча є також і третій тип — нейтральні слова, які об’єктивно констатують факт наявності мотиву. Помилка виникає тоді, коли через якийсь випадковий шкідливий ефект усе відповідне задоволення, бажання, інтерес і мотив цілком отримують лайливу назву. Добрий суддя має керуватися не словом, а ймовірним балансом користі: скільки задоволення і страждання буде спричинено певною дією. Бентам знімає з мотивів містичну печать «добра» і «зла» та вимагає просто рахувати наслідки.

Частина II. Спостереження (Observations)

§ I. Насолоди і страждання — основа всіх інших сутностей

Усі психологічні поняття (мотиви, інтереси, пристрасті, афекти, чесноти й вади) — це лише надбудова. Єдині реальні сутності, що постійно дані в людському досвіді, — це задоволення і страждання. Він називає їх, так би мовити, «коренями», «головними стовпами» і «фундаментами» всіх інших понять. Усі складні поняття виявляються лише через певне відношення до задоволень і страждань. Задоволення і страждання дані в універсальному досвіді; самі вони цілком можуть існувати без усіх інших морально-психологічних понять, але жодне зі складних психологічних понять не може існувати без цих двох першооснов.

При цьому Бентам визнає, що якщо ми запитуємо, які саме «пружини дії» нині впливали на людину, то насамперед треба шукати мотив. Просто мотив неможливо зрозуміти ясно, якщо не звести його до задоволення або страждання, що лежить в його основі. Мотив — це не окрема духовна сила, а ідея або очікування задоволення чи страждання, що діє на волю. Якщо людина діє заради задоволення, то за цим стоїть відповідний інтерес і бажання; а якщо вона діє через страждання, то за цим стоїть відраза, страх або прагнення уникнути болю. Далі Бентам зводить до цього ж підґрунтя більш «піднесені» слова: душевне зворушення, прихильність, пристрасть, душевний склад, схильність, упередження, якість, вада, чеснота, моральне благо, моральне зло. Усі вони, якщо не пов’язані із задоволенням і стражданням, перетворюються на порожні слова. Особливо різко він говорить про чесноту і ваду: без посилання на біль і задоволення ці слова означають лише безпідставне схвалення або несхвалення. 

Чеснотлива схильність, за Бентамом, — це схильність чинити добро або запобігати злу; але добро і зло він одразу уточнює як pathological good і pathological evil, тобто благо і шкоду в термінах задоволення і страждання. Чеснота постає там, де заради більшого блага людина жертвує меншим благом, тобто де є самообмеження. Якщо більше благо стосується інших людей, це належить до сфери чесності, справедливості, доброчинності. Якщо більше благо стосується самого дієвця, то це розсудливість. І навіть розсудливість Бентам поділяє на різновиди — є розсудливість як вибір засобів, яка може служити як (1) особистому інтересу, так і (2) соціальному або навіть (3) диссоціальному інтересу. 

§ II. Жоден учинок, строго кажучи, не є безкорисливим

Бентам заявляє, що в будь-якої добровільної дії є мотив, а в кожного мотиву є відповідний інтерес. Повна відсутність інтересу неможлива. Поняття «безкорисливість» коректно вживати лише в одному вузькому значенні: коли в учинку відсутні егоїстичні (self-regarding) інтереси, але при цьому діють мотиви симпатії до інших, страх перед Богом або турбота про репутацію. Найбільш «безкорислива» людина просто керується іншими типами інтересів, наприклад, співчуттям. Ці мотиви можуть бути як реальними, так і уявними, але вони все одно є, і тому «безкорисливий учинок» у буквальному сенсі неможливий. Отже, не треба вдавати, ніби людина може діяти з порожнього абстрактного «добра». Звісно, Бентам не хоче сказати, що всі люди низько егоїстичні. І від того, що вчинок усе одно зумовлений інтересом, його моральна цінність не зменшується. Бентам не каже, що «якщо є інтерес, то немає заслуги». Навпаки, він викриває погану метафізику мови. Заслуга вчинку залежить не від того, чи був він «без інтересу» — такого не буває, — а від того, якими є його наслідки, які задоволення і страждання він спричиняє. 

§ III. Чому одних оціночних слів багато, а інших мало

Тепер Бентам ставить запитання: чому для одних мотивів у нас є безліч лайливих слів, а для інших — безліч похвальних, тоді як нейтральних слів майже немає? Він розглядає моральну мову як частину дії публічної думки, moral/popular sanction. Коли людина називає мотив «шляхетним», «низьким», «порочним», «чесним», «егоїстичним», вона ніби подає голос у трибуналі громадської думки. Її слово — це не чистий опис, а акт схвалення або осуду. І цей акт теж постає з інтересу. Люди створюють і вживають такі слова тому, що їм вигідно навіювати іншим певне ставлення до тих чи тих мотивів. Звідси Бентам виводить кілька випадків.

Перший випадок: коли немає похвальних назв. Такою є ситуація з бажанням їжі та питва, сексуальним бажанням, фізичними бажаннями взагалі, бажанням влади, цікавістю, любов’ю до спокою, самозбереженням, особистим інтересом. Люди зазвичай не мають прямої вигоди від того, що інші задовольняють ці бажання. Тому суспільство мало зацікавлене прикрашати їх похвальними словами. Особливо цікавий випадок сексуального бажання. Можна було б заперечити, що сексуальне задоволення залежить від іншої людини, отже тут є взаємний інтерес. І Бентам відповідає, що так, але в публічному мовленні сексуальне бажання зазвичай показують не саме по собі, а як частину складного почуття, що зветься любов’ю. Просте сексуальне потребування в ізольованому вигляді лишається майже без пристойної мови, і його прикриває «любов».

Другий випадок: коли похвальних назв безліч. Так буває з любов’ю до багатства, турботою про репутацію, страхом Божим, доброзичливістю до людей. Чому? Бо іншим людям часто вигідно, щоб ці мотиви існували й посилювалися. Багатство окремої особи може бути корисним її родині, клієнтам, союзникам; добра репутація дисциплінує поведінку; страх перед Богом і симпатія можуть стримувати шкідливі дії. Тому мова охоче створює для них похвальні форми.

Третій випадок: помічено, що лайливі назви майже ніде не відсутні. Бентам каже, що немає такого бажання, задоволення якого ніколи не входило б у конфлікт з інтересами інших людей. Тому майже всякий мотив може отримати осудливе ім’я. Особливо багато лайливих слів накопичилося навколо сексуального бажання. Це пояснюється не якоюсь «порочністю» самого бажання, а його силою, його здатністю поєднуватися з іншими мотивами та важливістю наслідків. Воно породжує конфлікти суперників, чоловіків і коханців, дружин, батьків і опікунів, законодавців, моралістів і богословів. Останні, бачачи, як цей мотив протидіє їхнім проєктам дисципліни, ведуть проти нього безперервну війну. При цьому складна форма бажання — любов — захищена необхідністю збереження роду й громадською думкою, а вся інвектива обрушується на просте сексуальне бажання, хоча воно є необхідною підставою всієї цієї складної конструкції.

Далі він розглядає складніші варіанти. Нейтральні назви рідкісні, бо люди зазвичай говорять про мотиви не безсторонньо, а з метою викликати схвалення або несхвалення. Нейтральна мова невигідна для полеміки. Особливо мало нейтральних однословних означень для сексуального бажання, фізичного бажання взагалі, любові до грошей, любові до влади, бажання прихильності, турботи про репутацію, любові до спокою й особистого інтересу. Найскладніший випадок — коли і похвальні, і лайливі назви багаті. Головний приклад — любов до багатства. Одні зацікавлені в тому, щоб людина витрачала гроші, і тому називають витрати щедрістю, а відмову витрачати — скупістю. Інші зацікавлені в тому, щоб вона не витрачала, і тоді ощадливість дістає похвалу, а витрата викликає осуд. Із набуттям багатства ситуація ще хитріша. Людям, пов’язаним із цією особою, зазвичай вигідно, щоб вона набувала більше засобів. Але пряме прагнення багатства вже обтяжене лайливими словами: скупість, користолюбство, жадібність і т. ін. Тому його маскують іншим словом — працьовитість. І тут Бентам робить найяскравіше зауваження в цьому трактаті. Він каже, що любов до праці сама по собі майже не існує. Праця сама по собі викликає радше відразу, ніж бажання, бо метою є радше спокій, ніж робота. Люди бажають не самої праці, а лише результату праці, тобто багатства, безпеки, насолоди, статусу. Але оскільки праця необхідна і для набуття багатства, і навіть просто для збереження життя, слово працьовитість набуває похвального звучання і стає зручною маскою для бажання багатства. А в руках мораліста це дає змогу заохочувати людей до роботи.

Наприкінці він показує, як створюються штучні похвальні вислови. Якщо однословної похвальної назви немає, можна взяти нейтральне або слабко лайливе слово й додати до нього похвальний епітет: вишукане сладострастя, витончена розкіш, добропорядні амбіції, шляхетні амбіції, високе честолюбство, похвальне честолюбство, чесна гордість і т. ін. Хоча не всі слова можна врятувати таким способом. Не можна нормально сказати «чесне ненажерство», «шляхетне пияцтво», «добродійна розпусність», «великодушне раболіпство» або «похвальна злобність», бо іноді лайливе навантаження надто сильне.

§ IV. Чому не можна називати мотиви добрими й лихими

Тепер Бентам доводить, що якщо будь-яка насолода сама по собі є благом, а звільнення від будь-якого страждання саме по собі теж є благом, і якщо лише очікування насолоди або звільнення від страждання може діяти як мотив, то не існує «поганих мотивів». І так само не існує одного особливого класу «добрих мотивів», який можна було б протиставити всім іншим. На практиці, однак, люди постійно говорять про добрі й погані мотиви, і роблять це в моралі, політиці, праві. Сам Бентам вважає це теоретичною помилкою з тяжкими практичними наслідками. Людину можуть карати не за шкідливий учинок і не за шкідливі наслідки, а за те, що їй приписали «поганий мотив». Адже іноді саме цей мотив був єдиним, який узагалі міг спричинити даний акт.

Звісно, в звичайній класифікації є раціональне зерно, і деякі мотиви — особливо самоспрямовані та диссоціальні — частіше ведуть до шкоди для загального блага. З іншого боку, соціальні мотиви, на кшталт симпатії, — частіше можуть стримувати небезпечні дії. Але звідси не випливає, що перші треба оголосити «поганими» як такими, а другі — «добрим» як такими. Якби суспільство вирішило діяти на цій підставі послідовно, воно знищило б людське життя. Бентам наводить метафору з годинником: регулятори радше корисні, а головна пружина небезпечна; але якщо в годинник поставити самі лише регулятори й прибрати головну пружину, то годинник не працюватиме. Так само і з людиною: якщо усунути так звані «нижчі» мотиви, тобто прагнення до їжі, безпеки, статевого потягу, особистих інтересів, прагнення до засобів існування, — людина й суспільство просто перестануть існувати. Далі він переносить це на політику. Якщо урядовий захід підтримують люди з «поганими мотивами», то з цього ще не випливає, що сам захід поганий. Якщо захід відкидають люди з «поганими мотивами», з цього ще не випливає, що його треба приймати. Але саме такі аргументи постійно використовують у політичній боротьбі. Добрі заходи відкидають тому, що їх підтримують неприємні люди; погані заходи приймають тому, що їх критикують із користі, мстивості або партійності.

Те саме в суді. Якщо обвинувач діє з користі, честолюбства або помсти, це ще не означає, що обвинуваченого треба виправдати. Можливо, обвинувач справді керується неприємним мотивом, але факт злочину і шкода від нього нікуди не зникають. Водночас він не спрощує картину. Характер мотиву може збільшувати шкоду дії. Наприклад, убивство заради грабунку і вбивство через особисту сварку мають різні суспільні наслідки. Убивство на дорозі заради грабунку породжує загальний страх і небезпеку для всіх, хто може опинитися в такому становищі; убивство з приватної сварки більшою мірою обмежене. Тому мотив важливий, але не тому, що він «поганий сам по собі», а тому, що він змінює масштаб і характер наслідків. У примітці Бентам відсилає до своєї книги «Introduction to the Principles of Morals and Legislation», глави про мотиви, і до «Traité de législation» Етьєна Дюмона (1759-1829), його друга, який активно пропагував ідеї Бентама та друкував його книжки французькою мовою в 1802-1829 роках, чим опосередковано посилював школу французьких ідеологів.

Далі Бентам робить ще один сильний хід: якщо вимірювати «добро» мотиву його необхідністю для існування людства, то найкращими мотивами були б бажання їжі, пиття і статеве бажання. Але саме їх моралісти рідко включають до списку «добрих мотивів». Статеве бажання, взяте саме по собі, взагалі часто вважається настільки поганим, що значна частина моральних і релігійних зусиль була спрямована на його придушення. Особливо важливий його аналіз self-regarding interest. Якщо вирвати з людського серця особистий інтерес, відповідні бажання й мотиви, то «нитку життя буде перерізано» і людський рід загине. Але в буденній мові особистий інтерес майже не має нейтральної назви: його називають самолюбством, розрахунковістю, шкурним інтересом — уже з поганим забарвленням. Натомість мотиви, які зазвичай вважаються «хорошими», теж аж ніяк не гарантують добрих наслідків. Страх перед Богом породжував не лише благі ефекти, а й переслідування інквізиції. Симпатія, якщо вона спрямована лише на одну людину, може бути не кращою за егоїзм: усе залежить від широти її об’єкта — одна людина, сім’я, партія, нація, людство, всі чутливі істоти. Любов до репутації може вести до дітовбивства, якщо мати позашлюбної дитини боїться ганьби; до вбивства свідка, якщо він загрожує репутації; до завоювання, тобто до величезного комплексу вбивств, грабунків і насильства. Інакше кажучи, «хороший» мотив може породжувати чудовиські наслідки, якщо діє в поганому напрямі.

§ V. Що насправді є об’єктом оцінки?

У п’ятому параграфі Бентам уточнює, до яких об’єктів узагалі допустимо застосовувати оцінки «хороший/поганий» і «добродійний/порочний». Правильні об’єкти слів «добрий» і «поганий» — це наслідки, наміри, вчинки, звички, диспозиції, схильності та схильності до певної поведінки. Наміри оцінюються через наслідки, до яких вони спрямовані або які людина мала б мати на увазі. Вчинки оцінюються через їхню тенденцію породжувати ті чи ті наслідки. Але до мотивів як видів такі слова застосовувати не можна. Не можна сказати, що один вид мотиву сам по собі добрий, а інший сам по собі поганий. З тієї самої причини не можна називати насолоду «поганою» саму по собі, а страждання «добрим» саме по собі. Не можна називати насолоду порочною, а страждання добродійним. Не можна один інтерес називати добрим, а інший поганим як вид інтересу. Бентам зауважує, що вислів «добрий інтерес» майже не вживається, зате риторичний вислів «поганий інтерес» став звичним.

З бажаннями складніше. За суворою аналогією слова «добрий/поганий» і «добродійний/порочний» також не повинні застосовуватися до бажань, відраз і схильностей. Але в повсякденному мовленні, коли говорять про бажання, часто вже мають на увазі вчинок, до якого людина прагне задля задоволення бажання. А оскільки вчинки можуть бути добрими або лихими за наслідками, епітет переноситься на бажання. Тому вислови на кшталт «порочне бажання» або «добродійне бажання» не завжди безглузді, але вони є скороченням: насправді йдеться про передбачуваний вчинок і його наслідки. 

До звичок, душевного складу, схильностей і пристрастей слова «добрий/поганий» і «добродійний/порочний» застосовуються з більшою практичною правомірністю, бо вони стійко пов’язані з учинками та наслідками. Про звички ми говоримо майже так само, як про дії: добра звичка, лиха звичка, добродійна або порочна схильність. Для interests замість «поганий/порочний» Бентам пропонує й аналізує слово порочність. Порочний інтерес — це інтерес, що діє або має тенденцію діяти в напрямі, який веде до лихого або порочного вчинку. Зазвичай так називають інтерес, що веде до неправомірної шкоди іншим, тобто до вчинків нечесності або несправедливості. Але Бентам уточнює, що теоретично порочний інтерес може стосуватися і шкоди самому дієвцеві; просто звичайна практика мови частіше обмежує його шкодою для інших.

§ VI. Причини хибних суджень і проступків

Шостий параграф дуже важливий для бентамівської психології помилки. Він розрізняє дві головні сфери людського розуму: вольову та інтелектуальну. Якщо інтерес діє на волю в лихому напрямі, наслідком буде проступок, порушення або аморальна поведінка. Якщо інтерес діє на інтелектуальну здатність, наслідком буде хибне судження. Слово «помилка» Бентам вважає незручним, бо воно часто означає то помилку судження, то помилку поведінки. Він виокремлює чотири причини всього неправильного в думках і поведінці людей.

1. Вроджена інтелектуальна слабкість. Це ситуація, коли людина помиляється не через інтерес, а просто через брак інтелектуальної сили.
2. Набута слабкість інтелекту, або упередження. Це вже не просто природна нездатність, а запозичена помилка, прийнята ззовні.
3. Свідомий порочний інтерес, коли людина розуміє, що її інтерес веде її до несправедливої або шкідливої дії, але все одно йде за ним.
4. Породжені інтересом упередження, але не обов’язково свідомі. Це особливо тонка категорія, де людина може не розуміти, що її думка спотворена її вигодою. Вона щиро вірить у свою правоту, але сама форма її переконання зумовлена її становищем, вигодою, страхом утрати, бажанням влади, репутації, грошей, безпеки.

Бентам формулює відношення між цими причинами так: інтелектуальна здатність завжди піддається впливові чуттєвої та вольової сторони. Судження може бути спотворене інтересом. Якщо сталося хибне судження або лихий учинок, інтерес міг брати участь або не брати участі. Якщо не брав участі, то причина в інтелектуальній слабкості, вродженій або набутій. Якщо брав участь, то причина в порочному інтересі тощо. 

§ VII. Одночасно діючі мотиви

Сьомий параграф короткий, але принциповий. Бентам каже, що вкрай рідко буває так, щоб на поведінку людини діяв лише один мотив. Зазвичай одночасно діє кілька мотивів, інколи в одному напрямі, інколи в протилежних. У кожному напрямі може працювати один мотив або ціла група мотивів. Підсумкову дію спричиняє той мотив або та група мотивів, сила яких у даній ситуації виявилася найбільшою. Він запроваджує майже механічну модель поведінки. Воля перебуває під тиском різних сил, а дія є результатом їхнього співвідношення. Людська поведінка перебуває «в абсолютній владі» мотивів, а через них — відповідних інтересів, якщо ці інтереси зрозумілі й сприйняті людиною.

Далі він робить заувагу про свободу волі і необхідність. Можна вживати термін вільна воля, можна замість нього говорити необхідність; але для істинності його спостережень це не створює реальної різниці. Бентам фактично оминає метафізичну суперечку. Йому важливо не розв’язувати питання в абстрактних термінах, а показати механізм того, які мотиви діяли, як вони співвідносилися і який виявився сильнішим. Кінцевий учинок — це завжди суворо математичний результат перемоги найсильнішого мотиву або найсильнішої групи мотивів на даний момент.

§ VIII. Підміна мотивів

Останній параграф аналізує те, що можна назвати моральним маскуванням. Люди рідко визнають за собою ті мотиви, які виглядають непристойно. Тому вчинок, реально спричинений одним мотивом, часто приписується іншому, більш шанованому. Він починає з умовного визначення: «добрі мотиви» — це ті мотиви, до сприйнятливості до яких людина хотіла б бути зарахованою. «Погані мотиви» — ті, до яких вона не хотіла б виглядати сприйнятливою. Але оскільки в реальності на людину майже завжди діє кілька мотивів одразу, вибір того, який мотив буде названо головним, залежить від позиції мовця. Самій людині та її друзям буде властиво приписувати вчинок найкращому з можливих мотивів. Якщо серед реально діючих мотивів є хоч один достатньо шанований, саме його виставлять як головний або навіть єдиний. Якщо такого мотиву немає, тоді підберуть інший, достатньо благопристойний і достатньо близький до реального, щоб підміна була важкорозрізнюваною. Якщо реальний мотив не підходить, то його замінять іншим. У разі ворожнечі все буде навпаки: противник приписуватиме вчинок найгіршому мотиву. Так, у політичній боротьбі один і той самий вчинок своєї партії пояснюється добрими мотивами, а вчинок чужої партії — лихими. Це універсальний механізм партійної моралі. Бентам називає такий виставлюваний мотив covering motive — прикривальний мотив. Він слугує фіговим листком для справжніх мотивів, які не так зручно показувати публічно. Далі він наводить яскраві приклади такого маскування:

• Обжерливість і пияцтво маскують під «любов до гарної компанії» або «товариськість».
• Чисте статеве потягнення прикривають «любов’ю».
• Прагнення до наживи видають за «працьовитість» і «індустрію».
• Жадобу влади й домінування маскують під «любов до батьківщини», «філантропію» або «почуття обов’язку».
• Особисту неприязнь і злобу (антипатію) в судах або політиці завжди просувають під гаслами «любові до справедливості» або «громадського духу».

Бентам підсумовує, що ці егоїстичні й агресивні мотиви становлять величезну частину людського життя, але люди соромляться їх, називаючи «непоказними частинами розуму», і постійно використовують мову як «фігові листки» для їхнього прикриття.