Твір давньогрецького софіста і ритора Горгія Леонтійського “Похвала Єлені” був навчальною промовою, на прикладі якої Горгій обґрунтовував ті чи інші положення риторики. У Стародавній Греції дочка Зевса та Леди символізувала протилежність жіночим чеснотам – вірності, материнству та чесності. Вона зрадила чоловіка, порушила клятви, втекла з коханцем, залишивши маленьку доньку Герміону, до Трої, що стало причиною кровопролитної Троянської війни. У своїй промові Горгій взявся за деконструкцію стереотипу і створення нового образу Єлени Прекрасної.
Промова Горгія дійшла до нас у спотвореній та сповненій пробілів версії, причому постраждав навіть сам діалект. Час написання ” Єлени” 414 р. до н.е.
Прикраса місту – хоробрість його мужів, тілу ж краса, душі мудрість, справі чеснота, слову істина. Протилежність же (усьому) цьому безладдя. І чоловіка, і дружину, і слово, і діло, і місто, і заняття, якщо вони гідні похвали, слід вшановувати похвалою, негідних же (слід) засуджувати. Бо однаковою мірою помилково і нерозумно як засуджувати те, що заслуговує на похвалу, так і хвалити те, що гідне осуду.
Справа одного й того самого мужа – і сказати правильно те, що має бути, і спростувати (те, що говориться неправильно). (Отже, треба спростувати тих), які засуджують Олену, жінку, щодо якої в усіх поетів була згода й одностайна думка. (Таке ж було) переконання (всіх), хто чув (її історію), й (такого) значення (набуло) її ім’я, що стало (символом, що слугує) пам’яттю про нещастя. Я ж хочу, навівши у своїй промові деякі думки, виправдати (Олену), що має дурну славу, від (звинувачення, яке зводять на неї) звинувачення, довести, що ті, хто засуджує (її), брешуть; виявивши істину, я хочу змусити невігластво замовкнути.
Отже, що за своєю природою і походженням дружина, про яку йде ця мова, знатніша за найзнатніших чоловіків і дружин, це цілком очевидно для дуже багатьох. А саме, очевидно, що (вона народилася) від матері Леди, від батька ж (або від одного), що був богом, (або від іншого), що називався смертним, від Тіндерея та Зевса, з яких одного визнавали (її батьком) через те, що (справді) він був таким, а іншого ж через поголоски помилково вважали (її батьком), і один з них був один із них найкращим із чоловіків, а інший – царем над усіма.
Походячи від таких (батьків), вона мала богорівну красу і, володіючи такою (красою), вона не приховувала її. (І звичайно), вона у вельми багатьох збудила сильну любовну пристрасть (до себе). Одним (своїм) тілом вона зібрала (навколо себе) безліч чоловіків, які пишалися своїми перевагами, з яких одні мали великі багатства, інші ж – славу стародавнього шляхетного (походження), треті – тілесну силу і спритність, четверті – здатність вродженої мудрості. І всі вони від суперництва в любові дійшли до нестримного змагання.
Хто (з них) і чому та в який спосіб задовольнив свою любовну пристрасть, опанувавши Єленою, цього я не розповідатиму. Бо говорити тим, хто знає те, що вони знають, правда, (значить) знаходити собі слухачів, яких не доводиться переконувати, але задоволення (це їм) не приносить. Зараз я не зупинятимуся у своїй промові на тому, що відбувалося в той час, приступлю ж до початку майбутньої промови і покажу причини, через які стає зрозумілим відплиття Єлени до Трої.
Єлена зробила те, що вона зробила, або з волі долі, за рішенням богів і через фатальну необхідність, або (вона зробила це), будучи насильно викраденою, або спокушеною промовами, або полоненою любов’ю. Отже, якщо (вона зробила це) внаслідок: першої причини, то вина падає на винуватця (sic! на божество). Бо людськими заходами не можна перешкодити бажанню бога. Адже такий закон природи, що сильніше не може бути утримане слабшим, але слабше підпорядковується сильнішому і ним керується, і сильніше керує, а слабкіше слідує за ним. Бог же могутніший за людину і силою, і мудрістю, і (всім) іншим. Отже, якщо причину треба віднести на рахунок долі і бога, то з Єлени слід зняти безслав’я.
Якщо ж насильно її було викрадено, протизаконно зґвалтовано і несправедливо знечещено, то зрозуміло, що неправе діло вчинив той, хто викрав її, тому що він її знечестив, а вона ж, викрадена, оскільки її було знечещено, зазнала нещастя. Отже, варвар, який вчинив варварський і за розумом, і за законом, і у справі вчинок, заслуговує за розумом на осуд, за законом – на ганебне, а у справі – на покарання. Зґвалтована ж і позбавлена батьківщини і друзів (жінка) хіба по справедливості не повинна викликати до себе швидше жалість, ніж стати жертвою лихослів’я? Бо той скоїв жахливий (злочин), вона ж зазнала (лиха). Отже, справедливо її пожаліти, а його зненавидіти.
Якщо ж (причиною вчинку Єлени було) слово, яке переконало і спокусило душу її, то і в цьому разі їй не важко захищатися і виправдатися від обвинувачення наступним чином. Слово є великий володар, який, володіючи вельми малим і зовсім непомітним тілом, здійснює найчудовіші справи… Бо воно може і страх вигнати, і печаль знищити, і радість вселити, і співчуття пробудити. Яким же чином це відбувається, я покажу (далі).
Прим.: Фактично Горгій спрямував обвинувачення або на Богів, що вже сміливо; або на ґвалтівника, оголосивши, цілком у сучасному дусі, що “винен завжди ґвалтівник”. Але він піде ще далі, критикуючи власне ремесло і виступаючи нібито як ворог софістики; знімаючи звинувачення з Олени в тому разі, якщо вона була обманута словом. А що софісти спритно можуть обдурити словом кого завгодно – він зараз і доведе.
Горгій проти складачів промов
Слід це показати слухачам і за допомогою уяви. Я вважаю і називаю всю поезію загалом промовою, що має розмір. Тими, хто слухає її, опановують то трепет жаху, то сльози жалю, то сум туги, і з приводу щастя і нещастя чужих справ і тіл душа за посередництвом промов відчуває деяке власне відчуття. Ну (тепер) перейду від одного до іншого слова.
Богонатхненні пісні за посередництвом слів, що в них містяться, приводять (людей) у (стан) задоволення та знищують смуток. Пов’язана ж з уявою душі сила пісні зачарувала, переконала і змінила її своїм чаклунством. Винайдено ж два мистецтва чарівництва і магії, які (обидва) суть омани душі та обмани уяви.
Наскільки багато хто наскільки багатьох про наскільки багатьо чого і (в минулому) переконали і (нині) переконують, складаючи хибну промову. Бо якби всі про все (всі знали, а саме) мали пам’ять про минуле, поняття про теперішнє і передбачення майбутнього, то промова не була б такою подібною до тієї (тієї промови, що буває в тих), хто нині не в змозі ні розуміти минуле, ні орієнтуватися в теперішньому, ні передбачати майбутнє. Таким чином вельми багато хто про вельми багато чого доставляє душі думку, яка є (для неї) подавачем поради (тобто керівництвом до дії). Будучи оманливою і хиткою, думка доставляє тим, хто нею користується, оманливі і хиткі успіхи.
Бо слово, яке переконало душу, примусило ту, яку воно переконало, і коритися сказаному, і погодитися з тим, що робилося. Отже, той, хто переконав, як той, хто примусив, несе на собі провину (за скоєне), а переконана ж, як примушена словом, без жодної підстави користується дурною славою. А що сила переконання, яка притаманна слову, і душу формує, як хоче, це треба довідатися, по перше, з учень метеорологів, які, протиставляючи думку думці, видаляючи одну думку і вселяючи іншу, досягли того, що неймовірні й невідомі речі являються очам уяви. По-друге ж, (цього можна навчитися) зі словесних змагань у народних зборах, у яких (буває, що) одна промова, майстерно складена, але така, що не відповідає істині, (найбільше) подобається народній масі й переконує її. По-третє ж, швидкість розуму, що з легкістю змінює віру в (ту чи іншу) думку.
Те ж саме значення має сила слова стосовно настрою душі, яке сила ліків стосовно природи тіл. Бо подібно до того, як з ліків одні виганяють із тіла одні соки, інші – інші, і одні з них усувають хворобу, а інші припиняють життя, так само і з промов одні засмучують, інші радують, треті влаштовують, четверті підбадьорюють, а деякі отруюють та зачаровують душу, схиляючи її до чогось поганого.
Горгій оголошує людину рабом чуттєвості, детермінованою машиною
Що вона не вчинила провини, але зазнала нещастя в тому випадку, якщо вона була переконана словом, (це нами вже) доведено. Четверту ж (можливу) причину я розгляну в четвертому доказі. А саме, якщо ерос був той, хто зробив все це, то вона без зусиль виправдається від звинувачення в (приписуваному їй) вчинку. Адже те, що ми бачимо, має не ту природу, яку ми бажаємо, (щоб воно мало), але таку, яку кому випало на долю мати. За посередництвом зору душа оформляється і в своїх прагненнях.
Справді, негайно після того, як вороги виставлять для ворожих дій ворожий стрій з міді та заліза, (буває, що) самий вигляд цього лякає душу, так що часто звертаються до втечі від майбутньої небезпеки, начебто від справжньої, будучи приголомшені (одним виглядом того, що загрожує). У такий спосіб сильна звичка встановленого закону знищується страхом, який (породжується) зором, і завдяки останньому перестають звертати увагу і на те, що визнається законом прекрасним вчинком, і на благо, одержуване через перемогу.
Дехто, побачивши страшну небезпеку, відмовляється від свого справжнього наміру, який вони мають зараз. Таким чином, страх погасив і вигнав у них розум. Багато хто ж (від страху) впадає в марні труди, жахливі хвороби і невиліковне божевілля. Так зір закарбовує образи видимих речей у розумі. До того ж (слід зазначити), що багато страшного пропускається (нами) непоміченим, а те, що залишається (що фіксується увагою) схоже на те, про що йшлося.
Знов-таки живописці тішать наш зір, майстерно складаючи з багатьох кольорів і тіл одне тіло й одну форму. Робота скульпторів, що полягає у виготовленні статуй, приносить очам приємне видовище. Таким чином одні речі за своєю природою засмучують (наш) зір, інші ж викликають (до себе) любов. Багато ж у багатьох викликає любов до багатьох речей та тіл і бажання володіти ними.
Отже, якщо погляд Єлени, що насолоджувався тілом Александра, передав душі її бажання і ревнощі Ероса, то що в цьому дивного? Якщо Ерос, будучи богом, має божественну силу богів, то хіба більш слабка істота в змозі відігнати і відбити його від себе? Якщо ж кохання є людською недугою й оманою душі, то не слід його засуджувати як провину, але слід вважати його нещаснішим. Бо коли вона з’являється, то з’являється за примхою випадку, а не за рішенням розуму, і з примусу Ероса, а не за заздалегідь наміченим планом мистецтва.
Отже, хіба можна вважати справедливим осуд Єлени, яка зробила те, що вона зробила, або тому, що закохалася, або тому, що була переконана словом, або будучи викраденою насильно, або в силу божественної необхідності (і в такий спосіб, чи не виявляється вона) абсолютно чистою від провини?
Я зняв своєю промовою ганьбу з жінки, я залишався вірним закону, який я встановив на початку промови, я постарався знищити несправедливість ганьби і неосвічену думку (про неї), моїм бажанням було написати похвальне слово Єлені, для мене ж це було легкою розвагою.