
Стаття з рубрики «Знайомство з епікурейцями».
Версія російською мовою
Тімократ з Лампсака був епікурейцем-ренегатом, який поставив за мету поширювати наклеп на філософію і спосіб життя Епікура. Він був старшим братом Метродора, найкращого друга і найвідданішого послідовника Епікура. Близько 290 р. до н.е. Тімократ порвав зі школою, мабуть, тому, що відмовився визнати, що задоволення було найвищим благом. Його книга проти Епікура, опублікована після відступництва, носила назву «Розваги». У ній він стверджував, що Епікур не був справжнім афінським громадянином, і ніби Епікура двічі на день блювало від переїдання, а сам Тімократ ледве-ледве зумів ухилитися від нічної Епікурової філософії та від посвяти в усі його «таїнства»; ще він каже, що в міркуваннях Епікур був вельми неосвіченим, а в житті – ще й більше; що тілом він був кволим і довгі роки не міг навіть встати з нош, що на обжерливість він витрачав по міні на день, що з ним і з Метродором плуталися й інші гетери – Маммарія, Гедея, Еротія, Нікідія – і що у своїх 37 книгах «Про природу» він багато повторюється і без кінця суперечить іншим філософам, особливо ж Навсіфану.

Суперечка стала досить запеклою; Філодем цитує Тімократа, «що він любив свого брата, як ніхто інший, і ненавидів його, як нікого іншого». У широко цитованому листі Метродор перебільшено звинуватив Тімократа в тому, що той не зробив (!) шлунок еталоном у всьому, що стосується вищого блага. Відомо, що Метродор написав принаймні один твір проти Тімократа; та й сам Епікур також написав «Думки про претерпіння, до Тімократа».
Якщо судити за фрагментами ймовірного листа Метродора – сам Тімократ виступив на основі досить виражених стоїко-платонічних позицій, захищаючи принципи суспільного життя (і публічного викладання філософії), патріотизму, героїчної самопожертви, прагнення слави і величних вчинків. Принаймні він захищав ці принципи на теоретичному рівні. Але з огляду на те, що епікуреїзм швидко поширювався, дуже складно припустити, що від самого початку школа унеможливлювала популяризацію в масах; тож лист може бути суто-літературною підробкою, що ґрунтується на абстрактних уявленнях «зі сторони», про те, яким «повинен» бути епікуреїзм (де начебто очевидно, що, згідно з власними ж принципами, школа не має виходити за межі гуртка друзів і не має займатися суспільним вихованням, що вона має вихваляти лише блага шлунку і т.д.). Якщо ж вважати, що це листування – оригінал, то тоді виходить, що Тімократ виступив із критикою епікуреїзму вже в цілком Цицероно-Плутарховому стилі, і ще задовго до них самих. А якщо відповіді Метродора не є підробкою, то класичний епікуреїзм виявиться досить близьким до того, що вважається ворожою карикатурою на нього. Це було б навіть непогано, бо епікуреїзм не потребує виправдань, а тим більше зближення зі стоїцизмом. Але це явно суперечитиме більшій частині вже відомих справжніх джерел, де епікурейці справді виглядають дуже поміркованими. І якщо навіть повірити Тімократу, тоді можна буде вважати, що весь пізній епікуреїзм усе таки мав розвиток, і розвиток в умовно «добрий» бік. Тож виявиться, що жодного «занепаду» (про який говорять Цицерони і Плутархи) у школі якраз таки не було, і вона з часом тільки «одухотворялася». Виходить, що або бреше Цицерон, або бреше Тімократ: тобто, або школа від самого початку була неймовірно порочною, і псуватися там уже просто нікуди, або на початку школа була дуже навіть консервативною.
Та якщо навіть такий розвиток «від зла до добра» мав місце, то чому і як він міг статися? Навіщо терпіти настільки мерзенну школу «насичення утроби» і чекати реформи, якщо простіше було одразу кинути все і вирушити до одухотворених стоїків і платоніків? Якщо це тому, що епікурейці моральні виродки, то навіщо вони послабили потворність згодом? А якщо в них прокинувся інстинкт доброчесності, то простіше було б вчинити, як вчинив сам Тімократ.
Загалом, озвучений конфлікт призводить до безлічі дивацтв і проблем, але серйозних підстав вважати листування фальсифікацією в нас немає (крім того, що Діоген Лаертський вважав Тімократа просто божевільним, що розповсюджував наклеп заради наклепу), тому поки що можна заочно вважати, що воно більш-менш оригінальне і відбиває принаймні за змістом – істинну суть полеміки. Швидше за все у вкрай гіперболізованому вигляді, але Тімократ захищав консервативну версію розвитку школи, а Метродор – гедоністичну (навіть більше, ніж сам Епікур). Хоча самому мені здається, що це скоріше фальсифікація; аж надто карикатурно все звучить і слабко в’яжеться з основним шаром уже відомого матеріалу, та й Тімократ усе ж таки очевидець, і складно списати все на його «божевілля»; тож скоріше за все він не справжній автор критики, а листи були створені пізніше.