Оригінал статті Хірама Креспо
Про кінічне коріння стоїцизму
“Про стоїків” – це полемічна праця, написана Філодемом, у якій він розглядає той загальновідомий факт, що засновник школи стоїків Зенон Кітійський був прямим учнем кініків. Робота Філодема починається з історичних деталей і фокусується на ранній роботі Зенона під назвою “Держава”. Ця робота, за словами Філодема, сповнена помилок і має глибоко хибний характер, свого роду: “безлад з тієї школи, вчення якої він почав дотримуватися”.
Серед жахів і непристойностей, про які йдеться в тексті, і які “Держава” вважає прийнятними, – є згадка про інцест і канібалізм; вочевидь, така думка озвучується тому, що в “Державі” згадуються грецькі трагедії, які роблять ці злочини частиною своєї міфологічної історії. Але це не все; більша частина сувою присвячена тим жахам, які захищав текст Зенона. Наведемо тут лише кілька:
Відмовитися від свого способу життя і прийняти спосіб життя собак … мастурбувати публічно … відмовитися визнавати як місто або закон те, що ми знаємо як такі …
Також згадуються образи, недовіра і зрада друзів, сексуальна експлуатація рабів і перелюбство. Філодем також стверджує, що Зенон ніколи в житті не змінював своєї думки про зміст “Держави”, яка, за його словами, “пропонує закони, не призначені для реальних людей”. Цю книгу хвалять Клеанф і Хрісіпп, кажучи про безглуздість зброї; а це два видатні стоїки.
Що стосується аргументів, які використовують стоїки, коли вони стикаються з цими фактами, Філодем приписує їм слова: “Ми не судимо Епікура за його ранніми писаннями, ви не повинні судити нашого Зенона”. Однак Філодем каже, що не можна знайти нічого ганебного або нечестивого в ранніх писаннях, написаних Епікуром в юності.
Кінцева мета
… І ці невмілі люди не можуть пояснити, що тільки-но кінцеву мету було винайдено, все інше прийшло з нею у відповідність! А що насправді послідовно випливає з цієї кінцевої мети – так це визнання того, що вставлено на огляд по всій “Державі”.
… Краще було б Зенону не ставати мудрецем, щоб не було місця для критики його помилок! … але якби в них було почуття поміркованості, замість того, щоб любити ницость до такої міри, що вони приєдналися до збочених доктрин, сформульованих у неприйнятних термінах …
Вища мета для стоїків – чеснота. Філодем відкидає цю доктрину як “винахід” Зенона, щоб підкреслити, що чеснота – це не те, що Природа передбачила для нас, а щось, що є штучним “винаходом”. У нашому вченні кінцевою метою вважається задоволення, тому що здатність відчувати задоволення і страждання очевидна із самої природи всього живого. А з іншого боку, стоїчна чеснота – це довільний ідеал, який чітко не визначений, а тим паче не очевидний і не спостерігається в природі.
Що стосується того, як ми ставимося до проблеми задоволення як мети, а чесноти як засобу до задоволення, то одне гарне джерело для вивчення цього аспекту в епікурейській критиці стоїцизму, а також для чіткого розуміння цієї ключової відмінності й того, чому вона має значення – це третій розділ книги Френсіс Райт “Кілька днів в Афінах”. Там вона стверджує, що багато людей поклоняються чесноті, але лише деякі зупиняються, щоб оцінити п’єдестал, на якому вона сидить.
Ми вважаємо, що, хоча задоволення є реальним і відчутним, інші вигадані критерії, як-от “чеснота” і “добро”, є довільними і ніколи не мають чіткого визначення. Задоволення – провідник природи (і, отже, транскультурний), решта – культурне. Епікур відмовився навіть сперечатися про те, чи приємно щось, чи викликає огиду: це не питання логіки чи силогізмів, це безпосередній і реальний досвід для живої істоти. Задоволень і відразі не потрібно вчити – вони вроджені.
Філософи-логіки не можуть використовувати словесні ігри для перевизначення задоволення. Натомість люди можуть безпосередньо розрізняти його за допомогою своїх власних сенсорних здібностей, і тому гедонізм звільняє смертних від традиційних авторитетів і може слугувати корисним і універсальним керівництвом для всіх і кожного. Фактично, здатність отримувати задоволення та відразу – важливі компоненти нашого морального компасу.
Ми також вважаємо, що як критерії – “задоволення та біль” не піддаються маніпуляціям риторів, які спотворюють наш моральний компас так, як це можна провернути з іншими критеріями. Мусульманин може заперечити, що педофілія доброчесна, бо його пророк подав приклад, або що побиття дружин і підкорення жінок доброчесне, бо про це йдеться в Корані 4:34. Християнин може заперечити, що вбивство геїв – чеснота, тому що Левит 20:13 встановлює цю практику, і єврей може узаконити геноцид, щоб вкрасти чужу землю. Заснована на авторитеті, традиціях або чеснотах мораль породжує довільні правила, які часом породжують набагато більше страждань, ніж задоволення, тоді як мета гедоністичного розрахунку епікурейців – забезпечити чисте задоволення в довгостроковій перспективі.
Інші довільні критерії, як-от “розум”, також можуть служити цілям, відмінним від людського щастя і задоволення. Подумайте, як об’єктивісти зробили вільний ринок священним ідеалом, з яким не можна гратися або перешкоджати, і як це призвело до болівійських воєн за воду після того, як усю воду в цій країні було приватизовано і продано американській компанії. Або про те, як дерегулювання фінансових ринків призвело до фінансового краху 2008 року, коли Волл-стріт розтратила понад 40% заощаджень, відкладених американцями на пенсію. Чи повинні ми пожертвувати своєю людяністю і своїм щастям біля ніг вільного ринку? Якщо люди вмирають на вулиці, борючись за доступ до води, і залишаються найманими рабами доти, доки не помруть, навіть якщо вони доживуть до 90 років, заради вільного ринку? Хіба вільний ринок не повинен служити людському життю і щастю?
І тому завжди виникають проблеми, страждання та моральні непорозуміння, коли люди встановлюють орієнтири, відмінні від тих, що їх встановила природа та які очевидні у немовлят у колисці: вони шукають задоволення і щастя та уникають болю. Будь-який інший ідеал, якщо він справді має доброчесний характер, призведе до задоволення, а також до уникнення або полегшення болю. Це справжня етика. Це справжня і співчутлива мораль.
Висновок
Зміст цієї книжки дуже відрізняється від того, що ми бачили в усіх інших сувоях, написаних Філодемом. Тон полеміки проти стоїків справді здається недоречним, і сувій завершується клятвою автора про те, що він говорить правду:
Що стосується нас, тих, хто довгий час тримався подалі від забруднення, як наших вух, так і нашого розуму, то для нас наклеп заборонений, оскільки, правду кажучи, це найбільше джерело болю, в цьому ми даємо обітницю.