З життєписів Плутарха:
При дворі Пірра перебував якийсь фессалієць, на ім’я Кіней, людина чудової розсудливості, який був слухачем Демосфена і, здавалося, один з усіх тогочасних ораторів зберіг деяку подобу сили і великих здібностей афінського оратора. Коли його вживав Пірр і посилав у різні міста, він підтвердив Еврипідову думку: “Промови можуть зробити те саме, що сила і зброя”.
Пірр казав, що більше міст підкорено словами Кінея, ніж його зброєю. З цієї причини він мав велику до нього повагу. Кіней, бачачи тоді Пірра в готовності кинутися на Італію, завів із ним, у вільний час, таку розмову:
– “Кажуть, Пірре, що римляни вельми войовничі й володіють багатьма хоробрими народами. Якщо бог допоможе, і ми підкоримо їх, то яку вигоду отримаємо від цієї перемоги?”.
– “Ти питаєш, Кіней, про справу очевидну. Після підкорення римлян жодне з тамтешніх грецьких і варварських міст не буде в змозі нам протистояти. Тоді буде в руках наших уся Італія, якої простір і силу, так само як і хоробрість її жителів, може не знати хто-небудь інший, але не ти”.
– Кіней, дещо задумавшись: “Господарю, а що ми будемо робити, підкоривши Італію?”.
– Пірр, не здогадавшись ще про його намір, відповів йому: “Близька від нас Сицилія; цей щасливий і багатолюдний острів простягає до нас руки – це найлегша здобич! Після смерті Агафокла скрізь панує заколот, безначалля в містах і шаленство демагогів”.
– “Це правда, – сказав Кіней, – але з підкоренням Сицилії чи буде кінець нашому походу?”.
– “Дай лише бог успіх і перемогу в підприємствах наших! – відповідав Пірр, – усе це тільки приступ до великих справ. Хто може втриматися від завоювання Лівії та Карфагена, який такий близький? Ти знаєш, що Агафокл, вийшовши із Сіракуз потайки і з небагатьма кораблями перепливши море, ледь їх не підкорив. Втім, що потреби казати, що після підкорення нами всього цього ніхто з ворогів, які зневажають нас нині, не наважиться нам суперечити?”.
– “Без сумніву, ніхто, – відповів Кіней, – зрозуміло, що з такими силами можна взяти знову Македонію і спокійно володіти Грецією, але коли все це буде в нашій владі, що тоді будемо робити?”.
– “Тоді, – сказав Пірр посміхнувшись, – тоді, друже мій, ми нічого не будемо робити; будемо пити кожен день, веселитися і втішатися приємними бесідами”.
– Коли Кіней привів Пірра на те, чого він хотів, то сказав йому: “Хто ж заважає нам, государе, якщо тільки ми того хочемо, тепер же пити і веселитися і насолоджуватися спокоєм? У нас все це є, і ми можемо спокійно користуватися тим, до чого прагнемо з пролиттям крові, з великою працею і небезпеками, роблячи іншим велике зло і самі зазнаючи великих лих”.
Цими словами Кіней заподіяв незадоволення Пірру, але не змінив його думок. Хоча він знав, яке щастя покидає, але не міг залишити надії, що приваблювала його.
Версія Валерія Максіма
Валерій Максім (I ст. н.е.) розповідає про первісне знайомство римлян із вченням Епікура ще за часів Піррової війни. Спочатку він показує “доброчесного персонажа” на ім’я Марк Курій, який не брав собі нічого з військової здобичі й узагалі не любив багатство, а любив тільки доблесть. І який “воліє командувати багатими, ніж самому бути багатим”, і взагалі завдяки цьому у війнах перемагає, і взагалі раніше наші предки були “ухх, не те що зараз”. І після такої експозиції йде текст:
“Тієї ж думки дотримувався і Фабрицій Лусциній. Свого часу він був першим за посадою в державі, а за майновим становищем дорівнював останньому бідняку. Самніти, що були всі його клієнтами, надіслали йому десять фунтів міді та п’ять фунтів срібла, та ще десять рабів, а він відправив усе назад у Самній. У цій доблесній стриманості він став багатим без грошей, які лежали б без жодного застосування, бо багатство його полягало не у величезних володіннях, а в поміркованих бажаннях. Так і не отримала його родина ні бронзи, ні срібла, ні рабів від самнітів, зате здобула серед них славу.
Обітниці Фабриція цілком узгоджувалися з відкинутими дарами. Він прибув послом до Пірра і почув від Кінея з Фессалії, що в афінян у великій пошані якийсь мудрець, який переконує, що не слід людям нічого бажати, крім задоволення. Він визнав це жахливим і благав, щоб ця мудрість перекочувала до Пірра і самнітів. І нехай афіняни вихваляють своє вчення, але розсудливий чоловік скоріше віддасть перевагу відразі Фабриція, ніж повчанням Епікура. Що і підтвердилося: місто, яке поставило на чолі задоволення, втратило найбільшу імперію, а місто, яке полюбило працю, навпаки, її знайшло; перше не зуміло зберегти свободу, друге змогло її навіть дарувати”.
Історія Валерія Максіма вже в авторстві того ж Плутарха
“Після цього до Пірра вирушило з Риму посольство вести переговори про полонених, і серед послів був Гай Фабрицій, людина вкрай бідна, але доблесна і войовнича, чиє слово, як стверджував Кіней, було для римлян вирішальним. Пірр наодинці дружелюбно переконував його прийняти в подарунок золото, запевняючи, що дає йому гроші не як нагороду за ганебну зраду, а просто на знак дружби і гостинності. Фабрицій відмовився, і Пірр того дня нічого більше не зробив, але, бажаючи вразити римлянина, який ніколи не бачив слона, наказав наступного дня під час переговорів поставити найбільшу з цих тварин позаду послів, приховавши її завісою. Так і було зроблено: за знаком царя завісу відсмикнули, слон несподівано простягнув хобот над головою Фабриція і оглушливо затрубив. Але той спокійно посміхнувся і сказав Пірру: “Право, сьогодні вигляд цього чудовиська збентежив мене не більше, ніж учора – золото”.
Під час бенкету вони розмовляли про різні предмети, але найбільше – про Грецію та її філософів, і Кіней, випадково згадавши про Епікура, розповів, що кажуть його учні про богів, державу, про мету життя: її вони вбачають у задоволеннях, уникають державної діяльності, бо вона лише порушує та забирає щастя, а божеству, що цурається гніву й милосердя і не турбується нашими справами, вони приписують життя безтурботне та сповнене насолод. Кіней ще не закінчив розповідати, як Фабрицій вигукнув: “О Геракл, якби і Пірр, і самніти дотримувалися цього вчення, поки воюють із нами!”. Пірр був вражений його безкорисливістю і благородством і ще більше зміцнився в бажанні стати союзником Риму, а не воювати з ним. Фабрицію ж він запропонував, якщо той доб’ється укладення миру, виїхати разом із ним і бути першим серед його наближених і полководців. Але, як розповідають, той спокійно відповів: “Адже це невигідно для тебе, царе: ті, хто тепер дивується тобі та шанує тебе, захочуть мати царем мене, тільки-но дізнаються мою вдачу”. Такий був Фабрицій”.