Із “Застільних бесід” Плутарха, про “Бенкет” Епікура, з розглядом питання про статеву стриманість, що безпосередньо пов’язане з “методичною школою” медицини, зокрема це питання можна побачити в медичному творі Цельса.
Кілька юнаків, які нещодавно долучилися до вивчення стародавніх, суворо засуджували Епікура за те, що він порушив пристойність, без потреби включивши до свого “Бенкету” міркування про належний час статевого спілкування: на їхню думку, старому на обіді в присутності молодих людей розбиратися в тому, чи бажано вступати в спілкування з жінками після вечері або до вечері, – крайня розбещеність. Їм заперечували, посилаючись на Ксенофонта, який змушує учасників описаного ним бенкету після його закінчення поспішати верхи до своїх дружин для любовної зустрічі.
А лікар Зопір, який чудово вивчив твори Епікура, вказав цим юнакам, що вони неуважно читали “Бенкет” Епікура: він не ставить це питання як основу для розроблення його в подальших промовах, а запрошує молодих людей після обіду на прогулянку і веде бесіду про стриманість, відвертаючи їх від потурання пристрастям, що й завжди шкідливе, а особливо ж небезпечне, коли люди налаштовані на нього їжею та питтям. “Але якби навіть це питання, – продовжив він, – було предметом особливого розгляду, то хіба філософу взагалі не личить його розглядати? Чи було б краще вибрати для такого розгляду більш підходящу обстановку і час, а говорити про це за столом симпосія вважати непристойним? Мені здається, навпаки, можна було б дорікнути філософу, який виступає з таким міркуванням серед білого дня перед великими зборами різнорідних слухачів; але що ганебного в тому, щоб у бесіді за келихом, серед близьких і друзів, коли доречно “нашорошити язик і розум ковтком вина”, сказати або вислухати корисне слово про статеву доброчесність? Я принаймні волів би, клянуся собакою, щоб Зенон (стоїк) виклав свої думки про злягання в якій-небудь веселій застільній бесіді, ніж у такому серйозному творі як його “Держава””.
Збентежені цією промовою, юнаки замовкли. Але інші учасники симпосія попросили Зопіра розповісти докладніше про ці бесіди Епікура. “Не все я точно пам’ятаю, – сказав він. – Думаю, що Епікуру навіювали тривогу тілесний струс, що відбувається при цьому, сум’яття і хвилювання. А вино, збудник бурхливих рухів, збурюючи тіло, позбавляє його стійкості; і якщо спокій і сон не опановують нашим тілом, коли воно перебуває в цьому стані, і якщо воно в цьому стані замість заспокоєння і сну отримає нові потрясіння, які, наче важелі, коливають і розхитують зв’язки і сплави, які його скріплюють, то виникає небезпека, що вся ця будівля розладнається, як будинок із неповноцінним фундаментом: так і насінина внаслідок перевантаженості судин не знаходить вільного витікання, а виділяється з утрудненням і в змішаному стані.
Тому Епікур радить вступати в спілкування, коли тіло набуде спокою і звільняться шляхи розповсюдження їжі по тілу, до виникнення потреби в новому прийнятті. Можна підкріпити пораду Епікура й медичними міркуваннями: ранкова година, коли травлення вже закінчилося, є найсприятливішою; а потяг після вечері пов’язаний із небезпекою, бо доки їжу не засвоєно, потрясіння, яке супроводжує статеву діяльність, може заподіяти диспепсію, і, отже, шкода буде подвійною”.
Розгляньмо, якщо хочете, чи доречно і чи суперечить справедливості, якщо Епікур позбавить Афродіту ночі… Звісно ж, тіло не отримає більшої шкоди від статевого акту після обіду, як Епікур думає, за умови, що чоловік не займається коханням, коли він переобтяжений, напідпитку або набитий вщерть. Звісно, якщо це так, то справа ненадійна і шкідлива. Але якщо людина достатньо в собі та помірно розслаблена, її тіло спокійне, а її дух налаштований, і якщо потім після деякої перерви вона займається коханням, то не завдає своєму тілу великого занепокоєння та не спричиняє жодного хворобливого збудження чи збою атомів, як стверджує Епікур.
