Авл Габіній (бл. 110 – 47 до н. е.) – римський воєначальник і консул 58 року до н. е. Згідно з однією з гіпотез, розпочав кар’єру як військовий трибун у війську Луція Корнелія Сулли (втілення консерватизму) під час Першої Мітридатової війни. Довгий час був союзником Гнея Помпея Великого (втілення консерватизму №2). Але при цьому, отримавши статус консула, він 58 року до н. е. сприяв вигнанню Марка Тулія Цицерона, який з цього моменту був його ворогом (як і ворогом Пізона Цезоніна).
Саме тому, коли Цицерон скаржився на епікурейця Тита Альбуція, він усе ж наголосив, що той “не вирізнявся ні розбещеністю Пізона, ні зухвалістю Габінія” (мовляв, навіть настільки жахливий епікуреєць і той кращий за цих двох). Відомо, що Габіній організував розграбування вілли Цицерона під Тускулом, коли того вигнали з Риму. Тож Цицерон сміливо записував Габінія і Пізона в спільники Катіліни, що чудово показує рівень скривдженості та пристрасті оратора. Поставивши Габінія в контекст Альбуція і Пізона, ми можемо підозрювати його у зв’язках з епікуреїзмом.
Рубрика: Знайомство з епікурейцями.
59 рік до н. е. став роком політичного тріумфу Помпея і Цезаря, які утворили спільно з Марком Ліцинієм Крассом – перший тріумвірат. Цезар став консулом і постарався забезпечити обрання консулами на наступний рік свого тестя Луція Кальпурнія Пізона Цезоніна і помпеянця Габінія. Таким чином, ці два персонажі пов’язані ще й як співправителі 58 року.
У 57-54 роках Авл був намісником Сирії. Він придушив низку повстань в Юдеї, розбив набатейських арабів і самовільно здійснив похід до Єгипту, щоб відновити на престолі Птолемея XII Авлета. Після повернення до Риму 53 року Габіній був притягнутий до суду за образу величі римського народу, здирництво і підкуп і був змушений піти у вигнання. У 48 році до н. е. він повернувся в Рим і став легатом в армії Гая Юлія Цезаря; але командуючи армією в Іллірії, Габіній помер від хвороби.
Габіній згадується в низці промов і листів Цицерона. Останній вважав його своїм ворогом і відповідно виступав зі звинуваченнями й викриттями, називаючи Габінія “нелюдом”, “могильником держави”, “найгіршим з усіх негідників”, людиною, “заплямованою наймерзеннішими злочинами”, “лютим і огидним звіром”. Для Плутарха Габіній був “найбільш неприборканим із підлесників Помпея”. Але Йосип Флавій, абсолютно непричетний до римського внутрішньополітичного життя середини I століття до н. е., пише про Габінія (успішного намісника провінції, з якої походив Флавій) із симпатією, зазначаючи наявність у нього низки “вроджених достоїнств”.
Дослідники констатують, що Авл Габіній не був самостійною політичною фігурою. Бедіан пише, що він керував Сирією “з непідкупною чесністю” і зараховує його до числа видатних полководців і адміністраторів, “найцікавіших другорядних діячів пізньої республіки”. Предметом окремих дискусій в історіографії є гіпотетична тотожність військового трибуна Габінія з консулом 58 року до н. е., час, коли Авл став “людиною Помпея”, обсяг повноважень Габінія в Сирії (Цицерон в одній зі своїх промов говорить про “необмежену імперію”, і науковці трактують ці його слова по-різному), і датування його приготувань до походу в Парфію.