Автор тексту: Friedrich Hohenstaufen
Версія російською та англійською мовами
Решту авторських статей можна прочитати тут
Розглядаючи книжку під назвою «Домострой» (або більш вірно «Окономікос»), ми будемо фокусуватися здебільшого на тому, що цікавить нас у плані розкриття етико-політичного та філософського світогляду Ксенофонта, а окрім цього розглянемо ще дуже нетиповий твір «Про доходи», але спершу – «Домострой». Філософські елементи з’являються тут практично одразу. Говорячи вустами учня Сократа – Критобула, нам радять оцінювати речі як «надбання» і «збиток» через їхню користь і шкоду, тут Ксенофонт вводить сенсуалістичний критерій. Потім він (Сократ) показує, що люди бувають рабами пристрастей, і це гірше, ніж рабство фізичне і явно шкодить господарству. Але герой, який доводить те, що він благородна людина, не боїться цієї небезпеки. Проте, нехай він і в 100 разів багатший за Сократа, за його високого становища в Афінах цих коштів не вистачає, і він хоче дізнатися, як краще господарювати. Сократ, який не має господарства і тому не має досвіду, не може начебто нічим допомогти, але все ж таки спробує проаналізувати те, що спостерігав у інших.
По суті, він радить бути старанним працівником. Більше працюй – кращий результат. З іншого боку, нам явно радять стримати споживання, щоб у підсумку дохід перевищував витрати. Простіше кажучи, майже з самого початку пропонується банальна «протестантська» етика. Дім треба організувати строго за феншуєм, щоб усі речі лежали на своїх місцях, потрібен порядок, дисципліна, суворість, Спарта. Щоправда, тут він вводить сім’ю, і покладає на чоловіка завдання добувача, а на дружину… розхідника. І приріст багатства залежить у такому разі тільки від дружини. Якщо вона погана, то буде руйнування, якщо хороша, то незалежно від рівня доходу чоловіка, вона зможе залишити прибуток (не важливо скільки, головне щоб бюджет був у плюсі). Таким чином Ксенофонт знімає з чоловіка всю відповідальність за господарство і перекладає її на жінку. Як компенсацію він тільки додає, що в поганому вихованні дружини в низці випадків винен сам чоловік (хоча припускається, що і дружина просто ненавчена й уперта), щоправда аналогії в нього на рівні:
«Якщо вівця погана, то звичайно ми звинувачуємо пастуха, і якщо в коня є недоліки, ми сваримо вершника; що ж стосується жінки…»
Тобто зрозуміло, що «Домострой» Ксенофонта це типове обивательське керівництво в дусі консерватизму, як етичного, так і економічного. Далі це буде тільки підтверджуватися низкою прикладів. Наприклад, це тут ідеться про те, що ремесло шкодить тілу і душі, і взагалі не личить шляхетній людині (хибний мем, який ми оскаржували у статті «Маркс не розуміє греків»). І тут же він звеличує землеробство, спартанський спосіб життя і засуджує будівництво оборонних стін, які створюють слабких і боягузливих громадян.
“Хіба нам соромно буде наслідувати приклад перського царя? Він, кажуть, вважає одними з найшляхетніших і найпотрібніших занять землеробство і військове мистецтво і надзвичайно дбає про те і про інше».
Державний устрій Персії Ксенофонт (вустами Сократа) використовує як приклад хорошого управління господарством на рівні цілої країни, але який можна використати і за аналогією від окремі господарства. При чому бажано ще займатися землеробством буквально, своїми руками, щоб бути міцним воїном і справжнім мужиком. Окремим блоком іде інструкція, «як виховати дружину правильно», яка зводиться до того, що «бог пристосував: природу жінки для домашніх праць та турбот, а природу чоловіка – для зовнішніх», та до стандартного кухня-діти-хата, сидіти й не висовуватися. Утім, для того часу це було нормою і для «ліберальних» мислителів; але у випадку з Ксенофонтом, непогано доповнює образ консерватора. Як і Прудон у «Порнократії», він малює світ, де жінка і чоловік доповнюють вади одне одного. А основна аналогія Ксенофонта щодо того, як треба діяти в домашніх справах, прямо як у соціалістів майбутнього пов’язується з бджолами у вулику.
Здебільшого він навчає дружину все того ж, про що йшлося вище, – «протестантської» етики, порядку і дисципліни. Дім у нього принципово не прикрашають (у діалозі «Гіерон» він ще принципово проти приправ для їжі), і дружина теж принципово не користується косметикою і красивими речами. Усе має бути суворо й примітивно, як у Спарті, виправдовуючи це ще й перевагами натурального перед штучним (приблизно як логіка борців проти ГМО і за радянський ДСТУ).
Крім цього, Ксенофонт намагається розписати, як потрібно вести справи в землеробстві, радить вибрати в управителя раба, якого потрібно навчити всього, що знаєш сам, і своєю доброю прихильністю майже ввести його в коло сім’ї, щоб він чудово справлявся зі справами під час твоєї відсутності (такий «лібералізм» щодо управителів-рабів трапляється й у римських керівництвах із сільгоспу, до того ж певною мірою це стосується й рабів, що ними керують). У принципі, Ксенофонт тут навіть менш суворий, ніж римлянин Катон, що навіть дещо дивно. Всупереч усім страшилкам марксизму, рабів тут називають «людьми». Але аналогії, які він використовує для виховання жінок, рабів і дітей (і не завжди з метою принизити) – це аналогії з дресируванням тварин. З одного боку, це грубий спартанський консерватизм, але з іншого, йому не соромно ставити людину і тварину в одному ряду, хоча і з визнанням відмінностей людини. На тлі християнської моралі навіть людей XXI-го століття це навіть можна розглядати як небувалий рівень лібералізму.
Усім цим засобам, які я сам застосовую, розраховуючи робити людей слухнянішими, я навчаю тих, кого хочу поставити в управителі, і ще ось чим допомагаю їм: одяг і взуття, що їх я маю давати робітникам, я роблю не всі однакові, а одні гірші, інші – трохи кращі, щоб можна було хорошому працівникові дати як винагороду щось кращого ґатунку, а поганому – щось гіршого ґатунку. Мені здається, Сократе, – зауважив він, – у добрих працівників з’являється почуття розчарування, коли вони бачать, що роботу виконують вони і, проте, однакову з ними винагороду отримують ті, хто не хоче нести в потрібний момент ні трудів, ні небезпек. Тому я й сам у жодному разі не рівняю нагородами хороших працівників із поганими і управителя хвалю, коли він роздасть найдостойнішим найкращі речі.
Не факт, що тут ідеться прямісінько про рабів (хоча на це натякає те, що він їх сам одягає та взуває, та інші фрагменти, де «працівникам» потрібні наглядачі, тощо), але це не лише буржуазний принцип конкуренції та справедливої винагороди за працю, а й теж черговий приклад «ліберального» ідеалу. Ну а далі вже йдуть суто технічні розділи, про властивості ґрунту, добрива, посіви, збирання врожаю тощо. У результаті ми бачимо навіть не найжорсткіше для античності керівництво по домашніх справах, але таке, що явно відрізняється від рекомендацій софістів, які не були супротивниками стін, не були ворогами ремесла і торгівлі, не були прихильниками аристократії і хліборобів і не проповідували ані поміркованості, ані нагромадження капіталів (див. «Анонім Ямвліха», «Подвійні промови» і загалом наш цикл з філософії софістів).
Про доходи, або Ксенофонт, як ліберал
У творі «Про доходи», Ксенофонт задається питанням про те, чи можуть Афіни підтримувати свій люксовий рівень життя без того, щоб грабувати підпорядковані їм міста «союзників», суто своїми силами, в режимі автаркії. І спробує довести, що так, можуть. Адже Афіни знаходяться у чудовій кліматичній зоні і головне, мають срібні копальні.
Можна подумати також, що місто афінян аж ніяк не без мети розташоване біля центру Еллади і навіть усього всесвіту.
Як ми вже говорили у статті «Марксизм-ксенофонтизм», ця робота Ксенофонта розрахована на те, щоб запропонувати ідеальний план для виходу з кризи. Але в реальності цей план не був задіяний. Тому радянські реконструкції економіки Афін, що ґрунтуються на цій роботі, завідомо помилкові. Так ось, за цим ідеальним планом Афінам потрібно було серйозно розширити права метекам (негромадянам), зберігши особливий податок для них, що принесло б серйозні доходи. Пропонує державне заступництво для купців і кораблебудівників. Він пропонує знизити бюрократію, щоб спростити ведення бізнесу і зробити Афіни привабливим центром для торгівлі. Він також розуміє, що для заснування великих підприємств потрібні великі вкладення. Але вважає, що якщо афіняни могли скинутися на великі військові походи, то тим більше можуть скинутися на великий бізнес, щоб отримувати, як акціонери, постійний дохід (на відміну від чистого збитку на армію). І вже після цього він пропонує ту дивну утопічну фінансову «піраміду» з купівлі рабів для копалень, про що йшлося у статті про Маркса. Зі сказаного вище зрозуміло, що Ксенофонт вважає за краще замість субсидування війни – вкладати в бізнес. Але він іде ще далі в плані вихваляння мирної політики:
Цілком очевидно, що для того, щоб усі доходи надходили в достатку, потрібен мир. Але в такому разі чи не слід заснувати посаду мироохоронців? Адже обрання таких посадових осіб сприятиме тому, що всі люди з більшим бажанням і в більшій кількості стануть прибувати в наше місто. Якщо ж дехто вважає, що, постійно проводячи мирну політику, держава стане менш сильною, менш славною і менш впливовою в Елладі, то я маю сказати, що він помиляється: Адже недарма ж кажуть, що найщасливіші держави ті, які найдовше живуть у мирі; а з усіх держав Афіни мають найбільшу здатність розвиватися в мирний час.
Більшість із цього – дуже ліберальні заходи, як для консерватора, хоча й стосуються державних (а не приватних) вкладів і державних доходів. Правда і тут:
Ви бачите, що так само і приватні особи, об’єднуючись у компанії та ділячи один з одним усі удачі та невдачі, менше наражаються на небезпеку в цьому ризикованому підприємстві. І звісно, ви не повинні боятися того, що за такого способу розроблення копалень держава утискатиме приватних осіб або, навпаки, приватні особи утискатимуть державу.
Це вже далеко не вперше, коли Ксенофонт пише речі, які не вкладаються в стандартні описи його, як закоренілого реакціонера і фаната Спарти (хоча це все, безумовно, теж правда). У тому числі з економічних питань, ми вже бачили у творі «Кіропедія», як він пропонував міжнародну конфедерацію, скріплену на економічних засадах, а у творі «Гієрон» пропонував максимально сприяти конкуренції для ефективного розвитку економіки міста.