Хто пише про те, що заняття ремеслом не личить вільному громадянину? Про це пише Ксенофонт. Хто ще приєднується до цієї думки? Аристотель, який цілком нахвалював “Домострой” (“Ойкономікос”) Ксенофонта. Обидва ці автори тією чи іншою мірою консерватори. Учитель Аристотеля (тобто Платон) теж був яскравим консерватором-спартанофілом. Чи варто тоді дивуватися, що всі троє, настільки пов’язані між собою, виявляють вкрай хвалебне ставлення до землеробства?
- Земля – символ влади аристократичної (консервативної) партії; Спарта – загальновизнаний лідер цієї партії, її головний центр у масштабах цілої Греції. Товариш Ксенофонт, наше головне джерело думок про “неблагородну” працю ремісника, – виявляється громадянином Спарти (хоча і так, він був спочатку афінянин, але це навіть краще підкреслює його тенденційність), що походить з аристократичного роду.
- Ремесло і торгівля – джерела доходу, які дають прибутки більші, ніж дає земля, і які дають змогу “безрідним” класам суспільства здобувати політичний вплив, забирати його в аристократів. Ремесло і торгівля, так само як і гроші (лихварський капітал тощо) – конкуренти аристократії в питаннях досягнення влади.
Чи варто дивуватися, що всі вищеназвані автори погано ставляться також і до самих грошей в абстрактному сенсі? Їхня “об’єктивність”, і особливо об’єктивність Ксенофонта – прагне до нуля. При цьому ми віримо їм на слово. А подивіться тільки чому саме ми віримо на слово!
“Прекрасно, Критобул, – сказав Сократ. – Справді, заняття так званими ремеслами ганебне і, природно, користується дуже поганою славою в містах. Адже ремесло шкодить тілу і робітників, і наглядачів, змушуючи їх вести сидячий спосіб життя, без сонця, а при деяких ремеслах доводиться проводити цілий день біля вогню. А коли тіло розпещується, то й душа стає набагато слабшою. До того ж ремесло залишає дуже мало вільного часу для піклування ще й про друзів та рідне місто. Тому ремісники вважаються непридатними для дружньої спільноти і поганими захисниками вітчизни. А в деяких містах, особливо в тих, які славляться військовою справою, навіть і не дозволяється нікому з громадян займатися ремеслами”.
<…>
“Це я розповідаю тобі, Критобул, – продовжував Сократ, – тому що від заняття землеробством не можуть утриматися навіть дуже багаті люди. Як видно, заняття ним – це разом і якесь задоволення, і збагачення, і вправа тіла, що дає силу для виконання будь-якої праці, пристойної вільній людині”.
Іншими словами, спартанець Ксенофонт говорить нам:
“Спарта хороша, а там майже немає ремесла, в Афінах клята демократія – тому що там ремесло. Отже, ремесло – це дуже погано”.
Та й другий рівень доказу знову-таки типово аристократично-спартанський. Земля допомагає зміцніти рукам, отже, з тебе вийде гарніший воїн. Якщо ми визнаємо, що це типовий погляд усіх греків, то ми визнаємо, що вся Греція була подібною до Спарти. Однак ми знаємо, що емпірична історія Греції свідчить про зовсім протилежне, і що, крім Спарти, у всіх інших полісах відбувався розклад аристократії, а демократична партія була не менш сильною у своєму впливі.
Та й послухайте ці аргументи. Хіба сьогодні не ниють про те саме? Хіба не плачуться люди про сидячий спосіб життя і його шкоду? Але це якось заважає сучасній людині працювати за тим же комп’ютером? Чому в давнину це мало б заважати? Звідки в давнину бралися ремісники? Чому той самий Сократ у діалогах Платона скаржиться, що владу в місті захопили всілякі там “взуттєвики, гончарі, ковалі, шкіряники тощо”? Якщо це було реальністю, то значить і древнім ніяк не заважало їх буцімто існуюче упередження до ремесла? Хіба всі вони були аристократично-ангажованими як Ксенофонт? Очевидно, що ні. Але марксизм просто бере на віру погляд аристократа (не застосовуючи навіть класового аналізу джерела!), оскільки він добре лягає на їхню власну концепцію, і нібито тому, що жодних інших контр-джерел не збереглося. Подібна тенденційність присутня також в масі інших питань, зокрема з цитатою про “рабів, як знаряддя, що говорять”, але це вже інша історія.
А що говорить наша класична історіографічна традиція? Вона каже, що “афінянин часто вважав за краще отримувати три обола за участь у суді присяжних, ніж заробити їх важкою ручною працею”. Та чи багато людей було в суді присяжних? Звідки взялося це ниття? А воно взялося з ниття ще одного любителя Спарти і консерватизму, з творів Арістофана, який у своїй критиці продажності демократії насправді критикував взагалі народовладдя як таке. Але нас це, звичайно ж, не цікавить. Та й, припустімо, що навіть усі афіняни хотіли отримати халявні 3 оболи, і, мабуть, через це ставали в чергу на посаду присяжного і закидали власні справи (дуже реалістично звучить, правда?). Наче коли-небудь в інші епохи це було не так! Наче вибір тут стоїть суто ідеологічний, і начебто сам автор нашої цитати не захотів би отримати ТЕЖ САМЕ, не вкладаючи в це жодної, та ще й ВАЖКОЇ праці. То в чому тут особливість афінян? А її немає, бо це звичайнісінька поведінка будь-якої людини, адже всі люблять халяву, навіть носії протестантської етики або будівельники соціалістичного світу. Але робити на підставі цього висновок, що афіняни ідеологічно ворожі до праці – не більш правомірно, ніж робити такий самий висновок щодо XXI століття. А між тим, є всі ідеологічні підстави вважати так само (хоча б через тему відчуження цієї самої праці).
При цьому далі, ця ж сама класична історіографія говорить: “Люди, які не обіймали жодної посади, могли займатися ремеслом, і, безсумнівно, в Афінах було багато ремісників із числа громадян: Сократ у “Спогадах” Ксенофонта каже, що Народні збори складаються з валяльників, черевиків, теслярів, ковалів, хліборобів, купців і ринкових торговців”.
Але як же зневага до праці? Як же пауперизація? Ця цитата з Ксенофонта тільки доводить, що він писав не про те, що було насправді, а про те, як повинен, на його вельмишановну спартанську думку, ставитися до праці вільний грек. І заходячи далі, Ксенофонт – не простий мешканець Афін, який розкриває внутрішню кухню, і видає зізнання в нелюбові до певної сфери діяльності (тобто ремесла, якщо це взагалі можна назвати сферою). Ні, він зневажає не якісь окремі види праці (варто зазначити, що працю на землі він нахвалює, і радить трудитися власними руками, о жах!), він зневажає місто як таке.
“Хто прийме гостей із більшою щедрістю? Де можливо з більшою зручністю провести зиму, як не в селі, в достатку користуючись вогнем і теплими ваннами? Де, як не за межами міста, приємніше провести літо, насолоджуючись купанням, подихом вітерця і тінню?”.
<…>
“Під час наступу ворогів на країну посадити хліборобів і ремісників окремо і запитати в тих і в інших, чи знаходять вони за потрібне захищати країну або, кинувши її напризволяще, охороняти міські стіни. У цьому разі, думали ми, люди, пов’язані із землею, подали б голос за те, щоб захищати, а ремісники – за те, щоб не воювати, але, як вони привчені змалечку, сидіти без праці й небезпеки”.
Ось і вся магія. Ненависть до ремесла – це аристократична ненависть до демократії та буржуазного (тобто міського) способу життя, висловлена іншими словами. І якби Маркс був послідовним у своїй вірі древнім, він мав би на підставі цих слів констатувати, що міста в давнину не розвивалися, бо у греків (ну явно ж у всіх) було упередження до міст. Але на жаль, навіть Маркс розумів, що міська цивілізація давнини існувала. Залишається тільки дивуватися, навіщо греки йшли жити в настільки ненависне їм місце. Щоб працювати? Ні ж, бо працю вони зневажають. Може щоб жити краще? Ні ж, бо у селі все перевершує місто. Ксенофонт так тупить через особисту ангажованість, але чому слідом за ним туплять марксисти – загадка природи.
Другий приклад марксизму-ксенофонтизму можна подивитися тут.