Наступного року після “Ахарнян“, 424 року Арістофан ставить нову п’єсу “Вершники“, і цього ж року Евріпід публікує свою “Гекубу“. З усіх політичних п’єс Арістофана ця вважається найгострішою. Вона була персонально спрямована проти популярного і впливового політика Клеона (хоча він засуджується вже в “Ахарнянах”, і в “Вавилонянах” раніше). Арістофан ненавидів Клеона як прихильник миру, який виступає проти ватажка “партії війни”. Він не побоявся виступити з жорсткою критикою політика навіть на піку його могутності. Жоден із майстрів масок тоді не погоджувався надати масці головного негативного героя (Шкіряника) риси Клеона. Те саме стосується й акторів, тож на першій постановці в ролі Шкіряника-Клеона довелося виступати самому Арістофану.
Незважаючи на успіх, п’єса не завдала шкоди політичним позиціям Клеона: за кілька місяців після постановки “Вершників” його обрали стратегом. Якщо після вистави “Ахарнян” 425 року до н. е. Клеон подав на Арістофана до суду, який утім програв, то після “Вершників” він влаштував напад на комедіографа. Арістофана не тільки побили, а й змусили дати обіцянку, що надалі він не буде нічого писати проти Клеона. Утім Арістофана це не зупинило.
Аристократичний снобізм Арістофана
Дія відбувається перед будинком Демоса (у дослівному перекладі “Народу”). У Демоса є два раби Нікій і Демосфен, і вони разом проклинають нового раба Пафлагонця або Шкіряника (Клеона, який у реальності володів шкіряною майстернею). Раби скаржаться, що після того, як у домі з’явився Пафлагонець, їх стали невпинно бити. Новий раб рясно лестить старому Демосу, водночас обкрадаючи його за спиною. Самого Демоса герої називають нестерпним і глухуватим. Арістофан вважає афінський народ дурнуватим і недалеким, через що його дурять усілякі пройдисвіти. Звісно, народ був би розумний, якби з відкритим ротом бездумно приймав про-спартанську політику, але на жаль і ах, це не так! Цей Пафлагонець краде те, що готують для народу Демосфен з Нікієм; наприклад, коли Демосфен замісив у Пілосі “лаконську квашню” (найбільша перемога афінян та захоплення міста Пілос), то Пафлагонець викрав куховарство та підніс пану, наче власну страву. І справді, взявши другорядну участь у битві, основний генерал залишився в Пілосі, тоді як Клеон повернувся до Афін і прийняв усі почесті як основний переможець.
До слова, Нікій – головний політик Афін першого періоду війни, один з основних полководців, по суті правонаступник Перікла, який веде більш обережну політику, ніж сам Перікл. Він вважався лідером “партії миру”, і врешті-решт укладе мир у 421 році (“Нікіївський мир”). Однак попри це, він залишався патріотом і завдавав спартанцям безліч поразок.
Загалом, бідні раби скаржаться один одному на життя, у т.ч. використовуючи фрази, взяті з “Гіпполіта” Евріпіда (“У слова, благаю, признання вдягни моє!”; порівн. ст. 345 “Гіпполіта”). Наприкінці п’єси будуть ще відсилання на “Беллерофонта” і “Алкесту”, але їх ми наводити вже не будемо. Не забувають вони познущатися над Евріпідом і в ширшому сенсі, так для порятунку від Клеона вони шукають підходящих слів: “Вправних, слизьких, гладких, евріпідівських”. Але вирішують, що це їм не потрібно, при чому принагідно посилаючись на матір Евріпіда (див. “Ахарняни”), яка була торговкою травами. Мабуть, “низьке” походження в очах Арістофана дуже серйозна тема для образи.
Нікій йде зі сцени, і повертається з вкраденим у Клеона-Шкіряника пророцтвом. З нього герої дізналися, що панування Шкіряника буде повалено якимось Ковбасником. У цей час на орхестру якраз виходить торговець ковбасами. Герої обіцяють йому панування над Афінами та іншими землями (як стався різкий перехід від улюбленого слуги людини на ім’я Демос до реального управління містом, залишається загадкою). Тут Арістофан знову вирішує нагадати про свою ненависть до “низького” походження людей, тільки вже у формі гіперболізованої похвали та грубої іронії.
По-перше, ковбасник прямо заявляє, що він не людина: “як же так я людиною стану з ковбасників?“. Далеко їм до людей, цим убогим ремісникам. По-друге Ковбасник вважає себе негідним такої честі, бо походить від незнатних батьків і взагалі малограмотний:
(Ковбасник) Ні, про себе я думки невисокої!
(Демосфен) Ах, боги, чому ж невисокої?
Чи за собою ти знаєш щось похвальне,
Чи ти зі шляхетних?
(Ковбасник) Ось уже це – ні!
Швидше з непридатних!
(Демосфен) Щасливий жереб твій!
З народженням, я бачу, пощастило тобі.
(Ковбасник) Голубчику, але ж я ж малограмотний.
Читати вмію, та й то ледь-ледь.
(Демосфен) У тому й біда, що все ж хоч ледь-ледь!
Адже демагогом бути – не справа грамотних,
Не справа громадян чесних і порядних,
Але неуків, непридатних.
Але як же прекрасно, що Ковбасник грубий простолюдин! Саме такі й можуть правити афінським народом в епоху загального падіння моралі. Бути “шляхетним” для дурних афінян стало ганебним, і Арістофан цим обурений! На запитання Ковбасника про союзників у грядущому держ. перевороті, Демосфен відповідає, що: “Є вершників безстрашних тисяча, / Вони-то вже допоможуть нам напевно; / Так, кращі з громадян – нам союзники”. У справжніх Афінах якраз у цей час розгорівся якийсь конфлікт між вершниками і Клеоном. І взагалі вершники – аристократичний клас Афін, далекий від морського флоту, і за ідеологічними настроями перебувають ближче до про-спартанських хліборобів. Аналогічний клас був і в Римі (щоправда, трохи менш значущий за статусом), і посідає він завжди найвищі позиції в державі, це великі землевласники і власники величезних доходів.
Див. статті на Вікі: “Гіппеї“, пов’язані з ними “Евпатриди“, “Геомори” (версія Сіракуз), “Гіппоботи“, римські “Еквіти” і колофонські “Гіппотрофи” (про них, та інших вершників, можна почитати в статті Курбатова О. А.).
Арістофан, таким чином, не просто сподівається на держ. переворот, а навіть описує його рецепт на публіку, ніби закликаючи нас до його здійснення. На вираз страху Ковбасника, що він усе-таки не готовий правити країною, Арістофанові герої відповідають усе тією ж іронією:
Заправиш славно. Роби те, що робиш:
Мели, штовхай, крутіше фарш замішуй,
Підперчуй, підсолюй, підмаслюй
Та підсолоди словечками повкрадчивей.
А загалом, як народжений ти демагогом бути,
З пропійним басом пройдисвіт ринковий,
Усім обдарований ти, щоб стати правителем.
Усім заправляють торгаші-крамарі держава перетворилася на ринок. Залишається тільки дивуватися, як “критика” регулярно намагається врятувати репутацію Арістофана і зліпити з нього помірного демократа. Після заяв про допомогу вершників у прийдешньому перевороті на сцену вбігає Клеон, в страху і жаху Ковбасник тікає, а Демосфен кличе на допомогу вершників.
Пропаганда державного перевороту
Вершники без зусиль заганяють Клеона в кут, погрожуючи йому розправою; а богообраного Ковбасника повертають для виконання йому назначеного. Герої вступають у словесну битву на тему – хто з них більш огидний і брехливий. Переможець стане правителем міста. Цим Арістофан прямо натякає, що від зміни влади одного демагога на іншого – діла не буде. Потрібно змінювати всю систему докорінно, а реальна сила (без якої і в Ковбасника нічого не виходить) – це доблесні аристократи-вершники. Саме завдяки їм, коли перемога Ковбасника на словах плавно перейшла в бій на кулаках, Клеон зазнає поразки. Але Клеон користується своїм виграшним становищем у політиці міста і тікає до Ради, щоб встигнути заздалегідь обмовити своїх супротивників та оголосити їх змовниками, які розпочали держ. переворот. У процесі першого поєдинку не можна знайти майже нічого цікавого, чого б уже не було раніше. Персонажі скаржаться, що Клеон надто користолюбний, користується незаслуженими, чужими перемогами.
Цікавий, з “партійної” точки зору на вибір уподобань, такий пасаж:
Грабуєш жнива чужинців, а в театрі першим ти.
Син же бідний Гіпподама тиснеться, сидячи нагорі.
Гіпподам був знаменитим архітектором, творцем міста Фурій і Пірея, автор “гіпподамової забудови” на кшталт тієї, що сьогодні використовується в містах Одеса або Санкт-Петербург. За непрямими даними здається, що це була людина наближена до кола інтелектуалів Перікла. Однак “син же бідний Гіпподама”… це вже зовсім окрема історія. Він був одним із найвизначніших діячів аристократичної опозиції та прихильником миру зі Спартою. При цьому серед звинувачень у бік Клеона виявляються і його таємні переговори з Аргосом. Персонаж звертається до зали, щоб натякнути, там “торгуються з лакедемонцями“. Але хіба це не чудово? Або це наблизить бажаний Арістофану мир зі Спартою, або Афіни отримають сильного союзника під боком у ворога. Чим цей хід Клеона поганий – нам рішуче не зрозуміло. Тим більше, що ці переговори пізніше закінчаться реальним союзом.
Ну і як же без класики для будь-якого афінського консерватора? Арістофан не забуває похвалити дідів і батьків, ветеранів Марафону:
Вихвалити хочемо ми нині наших дідів і батьків,
Слави міста гідних і покрову Госпожої.
Без числа в боях піших і борючись на кораблях,
Перемагаючи, прославляли ім’я міста вони.
Сили ворожої не рахували наші діди, в бій ідучи,
Але вирішували в затятому серці відбити і здолати.
Якщо ж у битві й схилялися, то, як досвідчений боєць,
Обтрушували пил, ніби й не падали вони,
І, борючись, перемагали. Полководці в роки ті
Частування в Пританеї не просили, а тепер
І битися без нагороди полководці не хочуть.
Ми ж раді безкорисливо за рідну країну,
За рідні святині піднімати спис і меч.
Ми бачимо мотив, який ще не один раз побачимо згодом в найрізноманітніших контекстах. Аристократи народ не бідний, і користуються цим, щоб вражати своїх бідніших співгромадян. Так Платон знущався з софістів за те, що ті брали плату за свої лекції, порівнював їх із повіями тощо. Так і тут вихваляється робота полководцем без оплати (ще б пак, коли в тебе плантація з десятком рабів). Також аристократи виступали і проти зарплати на державних посадах. Така почесна справа не має оплачуватися, це сам громадянин має платити, щоб йому дарували честь керувати державою! Скільки ще жебраки, які не можуть себе прогодувати – будуть керувати державою? Звідки в них досвід? Державою мають керувати “професійні управлінці”, яким на роду написано правити. Такою є позиція консерваторів, яку підтримує Арістофан, а також Сократ, Платон і Ксенофонт (із найближчих відомих сучасників). Тому не варто дивуватися, коли Ковбасник засумнівався в тому, що він людина. Він не людина, а неповноцінне створіння, тому всілякі ринкові ремісники не повинні правити; їхня доля – “презирливо” торгувати і дурити людей. Тут ми бачимо ту саму ненависть людини від землі (феодал, селянин, аристократ) до людини міської (купець, ремісник, лихвар). Ненависть, яка одного разу набуде форми антисемітизму. Тож не дивно, що Арістофан висміює “трьохгрошових” друзів Клеона:
О старійшини, о судді! Тригрошові друзі!
Чи я правдою і неправдою не ростив вас, не годував?
Допоможіть, б’ють змовники мене!
Річ у тім, що Клеон розширив оплату чиновникам з 1 обола (а це вже більше за нуль, доки ми таке терпітимімо!) до 3-х оболів на день. Цей захід дозволив би обиратися на посади найпростішим селянам, і не довелося б переживати за те, що покинувши господарство вони почнуть голодувати. Така мінімалка нічого не варта для аристократа, тому розширення цієї маленької подачки з 1 до 3 оболів – багатий аристократ навіть не відчув би. Якщо їх запроваджували, і якщо це підвищувало підтримку Ради на користь демократичної партії – значить у раді вже сиділи селяни. Це політичний прорив, від якого аристократичних снобів просто аж вивертає. Цей необхідний мінімум, без якого неможлива демократія, вони вимагають скасувати, щоб разом з тим позбавити селянина можливості виконувати державні обов’язки. А прикривається це все розмовами про те, що брати оплату за доблесні справи – безчесно.
Селянин не повинен правити. Тому незважаючи на похвали “батькам і дідам”, Арістофан усе таки хвалить вершників (єдину надію на держ. переворот і відкат реформ) за їхні успішні походи останнього року війни. Так, вони били там спартанців, але це ВОНИ били спартанців, а не якісь безрідні на чолі з Клеоном. Порівнюючи їх із “дідами”, Арістофан намагається задобрити й надоумити на дії справжніх вершників, які сидять у залі перед ним.
Народ не здатен правити
З ради прибігає Ковбасник із новинами; коли Шкіряник-Клеон почав скаржитися на змовників, Ковбасник зірвав засідання новиною про те, що на ринку подешевшали оселедці. Члени ради, забувши про державні справи, побігли за дешевою рибою (ну вони ж із народу, що вже, жебраки). При чому через цю жадібність не було укладено мир зі Спартою!
А той їх просить почекати трішечки.
“Послухайте посла з Лакедемона,
Приніс він знову пропозиції мирні”.
Ті заорали як один: “Ну ні, друже.
Прочули вороги, що нині дешеві
У нас оселедці, миру захотілося їм.
Нам мир не потрібен. Далі нехай іде війна!”
Війна, ясна річ, іде просто “по приколу”, через злісність афінян. Ковбаснику вдалося обігнати радників і скупити всі необхідні для приготування оселедця приправи і зелень. Потім він роздав їх задарма членам ради. За це його обсипали подяками і підступи Шкіряника виявилися розбитими. Клеон програв цю битву, але ще хвалиться тим, що має величезний вплив на Демоса і ще зможе обмовити опонента:
Тебе він не послухає!
А я його морочу, як захочеться.
Клянуся богами, в цьому так вправний я,
Що догори й донизу Народом, як хочу, верчу.
Загалом, крім влади Ради, є ще Народні збори, і тут Клеон має намір відігратися. Клеон звинувачує Ковбасника перед Демосом. Ковбасник захищається, та ще й як! Ми не наводимо всіх моментів зі снобізмом Арістофана щодо міських класів суспільства, але тут він дав справжній зразок:
Тебе [народ] давно люблю я і давно хочу
Тобі служити, як багато громадян доблесних
І благородних. Тільки він заважає нам.
Адже ти схожий на хлопчиків балуваних.
Ти шляхетних гониш геть шанувальників,
А свічникам, шкіряникам, дубильникам
І шкуродерам віддаєшся з радістю.
Бачачи серйозність суперечки, Демос вирішує провести суд на горі Пніксі, традиційному місці проведення народних зборів. Це рішення засмутило Арістофана-Ковбасника; він вважає, що в себе вдома Демос мудрець (геополітика баті на кухні), але щойно приходить на Народні збори – одразу дурнішає, починає позіхати і рахувати ворон. Загалом, народ не здатний до самоврядування, правити повинні аристократи. При чому ниття йде по тій лінії, що для служіння Народу демократи грабують аристократів. А вони-то дєди, і взагалі-то ваівале! Ще й при Марафоні, та й при Саламіні (це відсилання просто всюдисуще). Ось скинемо Клеона, і будемо теж годувати народ, але вже не обкрадаючи аристократів. Цікаво щоправда, як Арістофан собі уявляв таку ідилію, і чи вірив він у неї сам.
Суперечка Клеона й Аристофана
Ковбасник стверджує, що народ страждає через війну, активні бойові дії тривають уже 8 років (насправді, з урахуванням перерв – 4 роки). Але ж Спарта надсилала посла для укладення миру! Як міг Клеон його прогнати?! Відповіді тут немає, але поза п’єсою ми знаємо, що якраз нещодавно Афіни завдали низку найсерйозніших поразок Спарті, власне тому спартанці й запросили мир. Уже до цього моменту готувався союз з Аргосом і демократичний переворот у Беотії. Суцільна смуга успіхів! Зрозуміти бажання афінян продовжувати – простіше простого. Аристофан же робить вигляд, що щиро не розуміє ситуації. Клеон зі свого боку каже, що він прагне подарувати Демосу всю Елладу; по суті, централізувати Грецію зі столицею в Афінах (що, загалом, і було політикою Афін того часу, починаючи ще з Перікла). Тобто, мав намір проводити прогресивні перетворення, зробити те, що зробили пізніше македоняни і римляни.
Усе для того, щоб владикою Еллади він став. Призначено йому, знай, у проріканнях
Стати в Аркадії чудовій присяжним суддею, п’ять грошей кожного дня отримуючи,
Якщо витерпить він. А поки що я його і поїти, і годувати не втомлюся
І не правдою, так неправдою добуду йому тригрошовий пайок щоденний.
Ковбасник у відповідь говорить про те, що справжньою метою Клеона є особисте збагачення і жага зневажати держави-союзники. Він відволікає народ від його справжніх інтересів – від миру зі Спартою і багатого ситого життя. Страшилки про змови і внутрішніх ворогів лише допомагають йому ловити рибу в каламутній воді. Проти Клеона нав’язливо звучить один і той самий мотив, який тепер розширився класичним скигленням консерваторів щодо афінських стін:
Ти афінян на міщан звернути, на торгашів дріб’язкових замишляєш,
Пророцтва шепочучи і вали будуючи. Ось який Фемістокла суперник!
Річ у тім, що спартанці не вміли захоплювати укріплені міста, і принципово не будували стін, пафосно заявляючи, що їхні щити і є їхні стіни. Консерватори регулярно скаржилися на стіни, як на джерело боягузтва громадян і падіння їхніх звичаїв. Без стін люди покладаються на свою мускулатуру, а працюючи на землі, в полі, селянською працею (а не ринковим торгашеством) – руки стають міцнішими. Це типова аргументація консерваторів. У Спарти була найсильніша сухопутна армія, і відсутність стін принесла б спартанцям повне панування в Греції. Усе це – не більше ніж політичний хід про-спартанського зрадника. Ми ще побачимо “аргумент стін” у консерваторів, окрім Аристофана, але і він у цій справі відзначився.
Останній раунд боротьби за заступництво Демоса – підношення їжі. Суперники йдуть на рівних і Демос ніяк не може визначити, хто краще його годує, але все вирішує випадок, незважаючи на рівні сили, Ковбасник демонструє, що віддав усе, що в нього було. А ось перевіривши Клеона, виявилося, що більшу частину свого добра він залишив при собі, а значить він не любить Демос, а любить себе. І взагалі готовий обкрадати державу. Тут Клеон остаточно переможений
Кінцівка та підсумки
Арістофан не закінчує простою перемогою Ковбасника, але розгортає Happy End кінцівку на повну силу. Якимось незбагненним чином Ковбасник примудрився омолодити старого Демоса. Тепер він перетворився “з виродка на красеня”, і править у “первозданних священних Афінах” (тобто в архаїчних Афінах до приходу Перікла). Яким же він став зовні? Відповідає найкраще сам текст п’єси:
Та таким самим, як колись трапезу він із Мільтіадом ділив, з Аристідом.
Ви побачите все. Ось уже чується шум, відчинилися, скриплячи, Пропілеї.
Возликуйте ж! Афіни являються вам у незабутній, нев’янучій славі.
Краса багатопетих, чудових Афін! Золота столиця Народу!
Хто б іще, як не Мільтіад і Аристид, герої марафонської битви! Тепер цей цар (!) став “гідний вітчизни своєї і святих марафонських трофеїв“. Цей “цар” втратив пам’ять, і повірити не може, що був таким жалюгідним, що його дурив кожен другий пройдисвіт! Але тепер він усе вирішив як треба. (1) Повернув владу людям похилого віку, (2) заборонив брати участь у політиці молоді, (3) уклав мир зі Спартою на 30 років!
Чудове доповнення і розвиток ідеологічної лінії, розпочатої в “Ахарнянах”. До цього моменту ще ніхто так не зневажав народ і демократію, за винятком, хіба що, поета Феогніда. Як епіграф наведу рядки з цієї ж п’єси Арістофана:
Дивну владу ти маєш,
Демос, наш владика ти,
Як тиран, пануєш всюди,
Страх вселяєш на землі.
На погане ти податливий,
Любиш лестощі ти і обман,
І на промови, чиї завгодно,
Ти готовий роззявити рот