Книга Пріапа (лат. Priapea) – збірка анонімних віршів на честь Пріапа; трапляється вже в греків; складанням подібних віршів займався поет олександрійського періоду Евфоріон. У римлян ця поезія спочатку була епіграфічною; пікантні вірші на Пріапа писали на стінах його святилищ або прямо на статуях, що часто стояли посеред садів. Згодом подібні вірші зайняли місце і в літературі.
До нашого часу дійшла латинська збірка подібних віршів, числом 80, написаних 3 метрами: гендекасиллабами (38), дистихами (34) і холіамбами (8). Збірку цю, складену з творів різних авторів, було створено, як видно зі стилю та розміру, в Августівську або дещо пізнішу епоху, тобто в період, який ще належить до класичної латині, хоча в деяких віршах дослідники вбачали пізніші впливи. Вибір тем в епіграмах збірки дуже обмежений; здебільшого (але не винятково) вони мають своїм предметом символ Пріапа (фалос) і пов’язане з ним непристойне покарання злодіїв; за сюжетом Пріап вихваляється розмірами та могутністю свого статевого органа, погрожуючи за допомогою нього заподіяти страшні страждання будь-кому, хто наважиться вкрасти плоди з його саду. Деякі вірші містять міфологічні натяки; № 68 тлумачить з обсценного погляду деякі терміни Гомера; в інших епіграмах помітний вплив порнографічної літератури, зокрема опис різних сексуальних збочень і нетрадиційних практик; № 24 узято з грецької антології. У різний час авторство всіх або частини цих віршів приписували Вергілію, Овідію та Доміцію Марсу; іноді висловлюють припущення, що серед авторів могли бути Марціал, Петроній (автор “Сатирикону“), Горацій, а також що такі пріапії могли створювати поети під час посиденьок у саду Мецената (який був покровителем Горація).
80 віршів “Карміни Пріапеї” в жодному разі не єдині збережені з давнього світу вірші на честь Пріапа. Латиною, за межами Corpus Priapeorum, є близько 23 Priapea різних типів, деякі з яких додано як вірші 83-95 у виданні Priapeia Смітерса і Бертона. А видання Кіцлера містить ще 37 віршів грецькою мовою, взятих із грецької антології. Найбільш раннім зі збережених пріапічних віршів латиною (№ 89 у Смітерсі та Бертоні), мабуть, є фрагмент 1 Катулла, написаний “пріапським” розміром (різновидом еолічного). Три вірші із зібрання творів Катулла (16, 47 та 56) також вважаються пріапічними за своїм характером. Серед творів інших поетів, Сатири Горація 1.8 (включені під номером 95 до видання “Пріапеї” Смітерса і Бертона) являють собою 50-рядковий вірш у гекзаметрах, у якому Пріап розповідає, як сад, що він охороняв, колишній цвинтар, потерпав від відьом, аж поки раптово дерево на його спині не розкололося з гучним пердежним звуком і не відлякало їх. Чотири анонімні вірші в Додатку “Вергіліана” (№ 86, 87, 88 і 84 видання “Пріапеї” Смітерса і Бертона) також є пріапічними. Тибулл 1.4 є частиною серії з трьох елегій про кохання Тибулла до якогось хлопчика на ім’я Марат. У цьому вірші з 82 рядків Пріап дає поетові пораду, як спокушати хлопчиків. Є також кілька епіграм Марціала, адресованих Пріапу або написаних про нього; до них відносяться 85 і 90-94 у “Пріапеї” Смітерса і Бертона, а також “Марціал 1.40”, в якому поет просить Пріапа охороняти гай дерев від злодіїв, погрожуючи використати статую бога на дрова, якщо він зазнає невдачі.
Обрані вірші
З оригінального корпусу в 80 віршів (переклад Назар Ващишин).
3. Міг би закрутисто я сказати: “Дай мені те, що,
Хоч би ти скільки давав, – не убуває його;
Дай мені те, що й сам згодом марно хотітимеш дати,
Щойно пухкеньку щоку всіє гидка борода;
Дай, що Юпітеру дав, украдений птахом священним,
Той, хто коханцеві днесь змішує радо питво;
Дай – що діва дає чоловікові шлюбної ночі
(Рану боїться, дурна, в другому місці відкрить)”.
Без викрутасів скажу, по-латинському просто: “Дай в дупу!”
Знаю, що грубо звучить. Груба Мінерва моя.
8. Геть, матрони честиві! Не підходьте!
Непристойні слова читати – сором!
Ті ж і чути не хочуть – пруть пробоєм!
Та й не дивно, бо знаний добре й любий
Цим матронам честивим хуй великий.
11. Не попадися, гляди! Попадешся – не києм вперіщу,
Не гачкуватим серпом рани страшної завдам –
Дрюк завдовжки в стопу запхну й розтягну тобі дупу
Так, що здивуєшся ти: складка була – а нема.
13. Видеру в зад хлопчака, в передок напихаю дівчаті,
Третя ж покара моя – для бородатих злодюг.
29. Хай я здохну, якщо мені не встидко
Слів, Пріапе, вживать скоромних, грубих!
Та коли вже ти – бог! – свій встид одкинув
І показуєш яйця перед світом –
Хуєм хуя, пизду – пиздою кличу.
35. В дупу видеру, як хоч раз украдеш,
Двічі вкрадеш – тоді напхаю в рота,
А поважишся ти украсти втретє,
То двоякої дам, злодюго, кари –
В рот і в дупу тебе я дерти буду.