Реакція на пост у пабліку “Голгофа” від 2017-го року з кричущою назвою “Гівно нації, та що з ним робити”; а це оформлений у статтю коментар, що доповнює “Метафізику Революції“, дещо відредагований щодо оригіналу.
Разом нам пропонується стара добра революційно-марксистська тема – “чим гірше, тим краще”. Браво! Окремо сподобався висновок про “класовий інтерес інтелігентів“. Ну ось я, наприклад, інтелігент. І мені чомусь глибоко наплювати на царські дачі та дорогі іграшки (на що не наплювати, до речі, марксистам, які сплять і бачать несправедливе розшарування доходів); але не наплювати мені на тупість народу. Чому я обираю діалог з іншим інтелігентом, а не з народом? Тому що з народом я просто не можу знайти спільну мову. Ось і весь мій, або наш, “класовий” інтерес.
Тут немає жодних хитросплетінь із таємною зацікавленістю в нинішньому порядку. Я не отримую від нинішнього порядку жодних подачок і переваг. Більша частина т.зв. інтелігентів підтримає мене – ми не любимо народ, бо він відверто неосвічений. До таких крайнощів неосвічений, що іноді здається несамовитим. Так, із цим треба щось робити. Але автор намагався говорити з народом? Я намагався і неодноразово, я ж і сам із народу. У моїй родині, навіть ідучи на кілька поколінь у минуле, – немає жодного “інтелігента”, навіть серед віддалених родичів. І за своїм, безумовно особистим і обмеженим, але все ж таки досвідом – наші жалюгідні приватні потуги нічого не дадуть. Ось тому ми (“інтелігенти”) і спілкуємося один з одним, в надії, що колективно вийде щось краще.
Звісно, інтелігенція часто прикута до держави засобами свого існування, якщо працює за фахом, або взагалі викладає в університетах. Щоправда, навіть стара інтелігенція 19-го століття (яка і є взірцем для всіх порівнянь) – у масі своїй була декласованою, або виступала проти свого власного класу. Але припустімо сучасна інтелігенція стала цілком залежати від держави; навіть це не говорить про їхні інтереси, зазвичай це навпаки тільки розлючує. Звісно, через об’єктивне невігластво народу, в середовищі інтелігенції активно з’являються і праві ідеї зверхності. Але, по-перше, хіба в інтелектуальному полі ця зверхність не є очевидним емпіричним фактом? А по-друге, хіба ліві публіцисти не є інтелігентами? Чи вся інтернет-полеміка лівих (включно з автором статті) відбувається в години після зміни на заводі? Якщо ні, тоді який сенс стверджувати, що саме “буття інтелігентом” веде нас вправо? Так, інтелігенти бувають різні, але в цій статті вони всі зводяться до прямого ототожнення з нинішньою ліберальною опозицією, для чого і був висмоктаний весь цей аналіз “класового інтересу”.
А друга проблема вже в тому, що народ зневажає, і не безпідставно – нас самих (тобто лівих інтелігентів, або революціонерів, якщо перше не подобається). І як ти витягнеш людину говорити про проблеми, якщо народ не вірить ні механізмам влади, ні тобі самому? На практиці, коли такі інтелігенти, як автор (але ж він теж один із нас), намагаються налаштуватися на одну хвилю з народом, вони раптово займаються тим самим, що в цій статті критикують, – обсмоктуванням самоочевидних речей, які одним словом називаються – “нас ебут, а ми терпимо”. Гаразд ще якщо це питання довіри до чужинців-розумників, але навіть коли робітник говорить із робітником, ефект точно такий самий.
Автор не прямо, але побічно (через брак своїх пропозицій) заявляє про безсилля, і втішає себе тим, що злидні доведуть народ до барикад. Питання тільки в тому, чому він не скаже про своє безсилля прямо? І тут же звучить старе добре – народ сам усе зробить, а ми припишемося в цей рух зі своєю “наукою” (і, звісно ж, обіймемо керівні посади, але й це замовчується).
Говорите про паразитизм опозиції, так?
І ніхто навіть не бере до уваги, що цей народ, конкретний емпіричний народ, прямо сьогодні доведений до злиднів у тій же Україні або раніше повсюдно в СНД, – не виходив і не виходить на барикади. Принцип тут зовсім інший – “нехай жерти нічого, але щоб хоч хату залишили”. Не всякі злидні можуть довести до відчаю, і не всякий народ готовий на політичну суб’єктність. Жодні злидні в Африці не призвели до побудови пролетарської держави, але призводять тільки до невпинної анархії. І це звичайні факти, які можна перевірити в новинах та історичних працях.
Але ж не тільки ліві зараз політичні трупи, практично будь-яка ідеологія зараз така, навіть ліберальна. Те, що неоліберальні принципи реалізовує влада – не означає, що сама ця теорія жива в умах народу. В умах народу живий “Русский мир” та інша погань. Марксизм не актуальний у СНД тому ж, чому він не актуальний у середньовічній Франції. Людей більше зацікавить церковний розкол, ніж економічна політика держави. Якщо завтра ти пообіцяєш об’єднати триєдиний народ, люди погодяться за це і сухарів пожувати. Ось де справжні інтереси.
[Але ж писалося ще в січні 2017-го].
Якщо народ і піде на барикади під тиском злиднів, то він ні в яке життя не буде сприйнятливим до вашої т.зв. “організаційної науки”. І його повстання закінчиться в будь-якому разі вакханалією з насаджуваною рівністю (якщо до такого дійде, найімовірніше, навіть цього не буде, як показує міжнародна практика), яка, вочевидь, знову облажається, як і всі інші повстання доведених до відчаю… Організовувати треба ще до початку повстання, щоб на його початок уже кожен знав, “що, навіщо і чому”. І тут ми натикаємося на нездоланну стіну. Ось цю стіну, а саме невігластво, нам і потрібно всіма правдами і неправдами проломити.
Невже автор думає, що невігластво буде зламане злиднями?
Я шукаю вихід у кооперації інтелігентів для підміни інформаційного шуму, щоб він не глушив пізнавальні здібності народу. Це нереально складне завдання, але воно набагато простіше, ніж робота з масами безпосередньо, особливо з тими масами, що є у нас зараз. Але щоб підмінити шум, треба самому мати чим “пошуміти” (марксизм і поточні його різновиди не беруться до уваги, цим “шумлять” навіть самі пролетарі). І тут ми виявляємо власну бідність. Але замість того, щоб підвищити свій рівень – ми тільки повторюємо мантри про те, що все погано. Кожен на свій лад. Але хлопці, ми вже всі в курсі, що все погано. До цього вже навіть звикли. А як робити добре? І щоб людям це теж сподобалося і вони побачили у вас своїх лідерів, а не п’явок?
У вас [не-інтелігентних інтелігентів] немає відповіді, і в нас [інтелігентів] немає відповіді (якщо не брати до уваги методологічного вектора, успіх якого аж ніяк не гарантований). Навіщо тоді потрібна ваша стаття? Навіщо тоді потрібна ця напускна діяльність? Хочете вибити гранти від дрібного спонсора, щоб проїдати їх і далі писати ці непотрібні статті? Тоді ви ще гірші, ніж “опозиція”, гірші за ваших карикатурних інтелігентів. Коли Маркс відчув себе безсилим і недостатньо підготовленим – він сів за книжки і почав завойовувати уми інтелігенції свого часу, щоб їхніми ж руками завоювати уми мас (звісно, і своїми руками в тому числі). І результати почали проявлятися вже тільки після його смерті.
Що пропоную я? Стати трішечки Марксами.