Автор: Кетрін Вілсон, найвідоміша з сучасних епікурейців, авторка книги «Як бути епікурейцем» (2019), яка зробила найбільший популяризаційний внесок за останні десятиліття. Стаття опублікована для «розкрутки» книги, як і багато інших популярних статей по темі. Переклад був зроблений з російської версії, яку виконали автори сайту “Моноклер” – першоджерело (рос).
Як і значна кількість інших людей, я скептично ставлюся до будь-якої книги, лекції або статті, яка пропонує розкрити секрети щастя. Для мене щастя річ епізодична. Воно відбувається в момент прозріння на посиденьках з другом, коли слухаєш нову зворушливу музику по радіо, коли ділишся секретами з рідною людиною або коли висипаєшся після приступів грипу. Щастя – це відчуття миттєвої радості і задоволення, його не можна переслідувати або спіймати. Воно не може тривати довго.
Почуття задоволеності життям відрізняється від щастя. Задоволеність пов’язана з якістю і порядком життя, – тим, що спонукає нас щоранку вставати з ліжка, дізнаватися про те, що відбувається у світі, і продовжувати робити те, що приносить кожен новий день. Якщо на шляху до насолоди є перешкоди, їх можна якщо і не повністю усунути, то хоча б звести до мінімуму. Деякі автори стверджують, що насолода залежить від моїх генів, а також від того, де я живу, пори року або від того, як інші люди, включаючи уряд держави, ставляться до мене. Проте психологія і обмін досвідом, що накопичений поколіннями, дійсно можуть допомогти.
Так само і філософія. Основні школи античної філософії — платонізм, арістотелізм, епікуреїзм та стоїцизм — безпосередньо торкалися питання якості життя. Всі філософи дотримувалися ідеалу «життя в злагоді з природою», під яким розуміли людську і нелюдську природу, але не домовлялися між собою про те, що ховає за собою ця природа. Їх оригінальні твори, більшість з яких доступні, читабельні і спонукають до роздумів, залишаються джерелом інформації не тільки для студентів і фахівців з філософії, а й для всіх, хто цікавиться темами природи, суспільства та добробуту.
Що було «школою» філософії у стародавніх греків і римлян? Фактично, це була група, яка поділяла спільні переконання та цінності. Її члени регулярно збиралися, щоб послухати лекції лідера, обговорити філософські питання між собою і з випадковими відвідувачами, а також аби вирішити, як саме захистити свої погляди від заперечень з боку конкуруючих шкіл. Лекції та дискусії можуть бути переведені в письмові тексти викладачем або його учнями. Однак філософія не була формою народної освіти. 40-80% населення Афін в перші кілька століть до н.е. знаходилися в рабстві (примітка: абсолютно неспроможна версія). Деякі з них могли служити для здійснення філософських функцій, але не брати в них участі.
Платон, який збирав думки і дискусії свого вчителя V ст. до н.е. Сократа, підкреслював розвиток чотирьох чеснот: мудрості, мужності, поміркованості і справедливості. Платон вважав ці чесноти та інші “форми”, такі як істина і краса, більш реальними, ніж все, що зроблено з матерії. Він вважав, що доброчесність – це єдиний шлях до евдемонії, під якою зазвичай розуміли “добробут”, “процвітання” або “добру долю”. Нечесність, боягузтво, обжерливість, хтивість, нестриманість і жорстоке поводження з оточуючими можуть привести до формування невпорядкованої і нещасної особистості.
Аудиторія, до якої зверталися Сократ і Платон, зазвичай складалася з честолюбної і розпещеної молоді вищих кіл афінських сімей, яку потрібно було виправити. Чи застосовувалася до жінок теорія Платона про процвітання за допомогою чеснот? Платон, Аристотель і стоїки очолювали виключно чоловічі академії. У той час жінки обмежувалися домашнім господарством. Домашні справи не давали б їм можливості проявити хоробрість (в основному розуміється як хоробрість в бою), мудрість (та як їм не вистачало освіти і досвіду життя поза домом) або поміркованість (оскільки вони не мали сексуальної свободи і не могли брати участь в п’яних вечірках) або справедливості (та як у них не було можливості судити чоловіків і призначати нагороди і покарання). Учень Платона Арістотель в IV ст. до н.е. прямо стверджував, що чесноти у чоловіків і жінок різні. Для жінок слухняність була вищою чеснотою і сприяла їх процвітанню.
Арістотель розглядав більш широке коло питань, ніж Платон – від морської біології до відтворення людини, від політики до драми і риторики. Що стосується етики, то він вказував на те, що деякі чесноти можуть стати крайнощами. Надмірна сміливість призводить до нерозсудливості, занадто велика помірність – до скупості і аскетизму. Надмірна мудрість може зробити людину пихатою, а фанатичне прагнення до справедливості виключає милосердя і прощення, які вважаються доброчесними. Але головним внеском Арістотеля в філософію моралі часто вважається його точка зору про те, що аби бути щасливим, треба в деякій мірі володіти доброю вдачею. Якщо ви народилися зі страшною прогресуючою хворобою або в час розпалу війни, або якщо у вас є потужні вороги, які заважають вам на кожному кроці, ваші шанси на процвітання знижуються. Для евдемонії потрібно не тільки бути доброчесним, потрібні ще й друзі, здоров’я і гідний заробіток.
Епікурейці не терпіли стоїків, які стверджували, що люди самодостатні і не потребують доброї волі оточуючих.
Третя велика філософська школа – стоїцизм – представлена рядом педагогів і письменників грецької та римської традицій, в тому числі Епіктетом і Сенекою. Стоїки повернулися до точки зору Платона про те, що зовнішні події не можуть применшити добробут хорошої людини. Вони думали, що світом править Провидіння; все відбувається не просто так, так і повинно бути, і нам потрібно прийняти свою долю, минуле і майбутнє, які були для нас заздалегідь визначені. Тому що інакше і бути не могло. А тому шкодувати про минулі рішення і вчинки безглуздо.
Не тільки відчуття печалі, але і всі емоції, включаючи гнів, жалість і любов, є «хворобами» душі, які потребують лікування, хоча загальна доброзичливість по відношенню до людства була допустима. Вони стверджували, що емоційна реакція завжди передбачає ілюзію, що якась зовнішня подія, лист з відмовою, зрадництво друга, зустріч з кимось або тортури – для нас об’єктивно погані або хороші. На їхню думку, емоція – це просто тілесне збудження, яке викликає за собою психічне. Щоб відновити спокій, потрібно пам’ятати, що ці речі відбуваються постійно, що їм судилося статися, і що «Я» – це «внутрішня цитадель», яка може витримати будь-яку атаку.
Стоїцизм має багато прихильників донині, оскільки пропонує специфічні методи боротьби з повсякденними негараздами. Психотерапевтичні методи, що передбачають віддалення і дотримання дистанції або перспективу вирішення окремих проблем, багато в чому перетинаються зі стоїчними техніками. Але є ряд проблем в стоїцизмі і психотерапії. На мій погляд, основна проблема полягає в тому, що ці методи недостатньо апробовані. Я не знайшла жодного добре продуманого і методологічно обґрунтованого емпіричного дослідження, яке б показало, що емоційно стривожені люди, які проходять цю терапію, через певний проміжок часу відчувають себе краще, ніж люди, які просто чекають, коли їхні рани загоїться.
Друга проблема стоїцизму полягає в тому, що емоції роблять життя вартим того, щоб жити. Емоційне оніміння і відсутність мотивації – основні риси депресії. Ліки, що знижують афект, не подобаються пацієнтам. Останні емпіричні дослідження показують, що нам потрібні емоції для прийняття рішень; в іншому випадку ми просто говоримо нескінченно, придумуючи виправдання і контр-обгрунтування своїх дій. І, нарешті, стоїчне твердження про те, що жалість до страждань інших змушує вас почувати себе погано, глибоко негуманне в своїй суті.
Четверта велика філософська школа Античності була розроблена Епікуром в III ст. до н.е. в Афінах і була підхоплена його римським послідовником Титом Лукрецієм Каром, автором великої дидактичної поеми «Про природу речей». Епікуреїзм кинув виклик як загальним ідеям, так і опису шляху до евдемонії у інших філософських шкіл. Епікур і його послідовники утворили своєрідну комуну в будинку Епікура, оточеному «садом», за міськими стінами. Епікурейці їли разом, спілкувалися та обговорювали науку та етику. Жінки також включалися в цю громаду, і їх процвітання не розумілося інакше, ніж процвітання чоловіків. Епікур був відомий своїми позашлюбними відносинами, в яких поєднувалися секс і філософія.
Платон, Арістотель і стоїки віддавали місце богу або богоподібним розумним істотам як творцям або правителям світу. І всі вони по-своєму зійшлися на думці, що сама по собі взята матерія – мертва, ілюзорна і позбавлена будь-яких характеристик, окрім того, що вона схожа на моноліт. Духовні сутності, такі як форми Платона, або душі Арістотеля, або першовогонь стоїків, використовувалися для пояснення життя, думок і тих змін, що спостерігаються в природі.
Епікур, навпаки, був матеріалістом. Він вважав, що все складається з незнищуваних атомів – крихітних, рухомих частинок, невидимих неозброєним оком, різних форм і розмірів, але позбавлених кольору, запаху, смаку і звуку, і розділених порожнечею (пустотою). Вони породили фізичний світ і всі його явища, включаючи думки і сприйняття. Атоми утворили світ самі по собі – випадково злилися і утворили більші і стійкі сполуки. Якщо боги існували, то вони теж були зроблені з атомів. Немає необхідності звертатися до богів, щоб пояснити будь-які події на Землі або на небі. Душа також складається з атомів; вона розчиняється в розрідженому повітрі після смерті, і тому немає безсмертя, воскресіння та переселення душ.
Ця теорія природи мала етичні наслідки для епікурейців. Молитва була марною, і не було пекла для нечестивих, незважаючи на те, чого навчали жреці. Евдемонізм передбачає переважання задоволення над болем. Це вимагає обачності та вміння розрізняти досвід та діяльність, які вважаються приємними і які є справді приємними.
Епікурейці не терпіли стоїків, які стверджували, що люди самодостатні і не потребують схвалення, доброї волі чи допомоги від інших. Вони сумнівалися в тому, що розум може або повинен намагатися придушити або розчинити емоції. Вони наполягали на тому, що для того, щоб бути щасливим, потрібно займатися різними справами та спілкуватися з людьми. Коли щось йде не так, ми страждаємо, і тут немає ліків, крім часу та відволікання. Тому дуже важливо бути в курсі найпоширеніших зовнішніх причин невдач і триматися від них подалі ще до того, як встигне трапитись нещастя. А це можливо тому, що майбутнє не визначене наперед, і люди мають свободу волі.
Якщо життя не вічне, і якщо такі чесноти, як справедливість, є лише абстрактними ідеями, то навіщо слідувати моралі?
Політичні амбіції і прагнення до багатства практично завжди викликають тривогу і розчарування. Те ж саме відбувається і з любов’ю, коли вона нерозділена, що, на думку соціологів, трапляється найчастіше. Так що намагайтеся не потрапити в пастку! (На думку Епікура, одержимість кимось недоступним зникне швидше без контакту з ним, і, на думку Лукреція, в цьому може допомогти тимчасове перемикання уваги). Багатьох захворювань можна уникнути за допомогою обережності і правильного вибору їжі і пиття. І коли вони трапляються з нами, незважаючи на всі наші зусилля, сильний біль короткочасний, а тривалий біль помірний.
Замість того, щоб спеціально прагнути до максимального задоволення, епікурейці зосередилися на мінімізації болю, який виникає від помилок «вибору та уникнення». Вони знали, що короткочасні відчуття щодо витрат і вигод ненадійні. Іноді доводиться жертвувати привабливою їжею і напоями в короткостроковій перспективі, щоб уникнути тривалих болів від залежності і поганого самопочуття; жертвувати сексуальними бажаннями, щоб уникнути приниження, гніву або соціальних чи економічних наслідків. Але в бідності і поневіряннях немає нічого доброчесного, і ніяке нещастя ніколи не буває заслуженим. Мука за якесь діло безглузда, і якщо ми караємо кривдників, то це повинно відбуватись тільки із мотиву залякування та стримування, а не помсти; якщо покарання не працює, покарання є неправильним.
Якщо життя не вічне, і якщо такі чесноти, як справедливість, є лише абстрактними ідеями, то навіщо слідувати моралі?
Епікурейці мали дві відповіді на це питання. По-перше, людей обурює дурість, боягузтво, поблажливість до своїх слабкостей та несправедливість — протилежності традиційних чеснот. Так, якщо вони вам властиві, ви опинитеся в соціальній ізоляції і, можливо, навіть будете покарані законом. Невідповідність до норм моралі приносить біль.
По-друге, можна вести досить приємне життя, не завдаючи шкоди оточуючим своєю нечесністю, непомірністю або іншими вадами. Джерела невинної насолоди оточують нас всюди: чуттєві насолоди музикою, їжею, пейзажами і творами мистецтва, і особливо, як вважав Епікур, це заключено у вивченні природи і суспільства та в бесідах з друзями. На відміну від Арістотеля, який вважав, що друзів слід вибирати за їх чесноти (а не за їх користь), Епікур вважав, що друзі – це всього лише люди, які мислять більш-менш так само, як і ви, та які вам просто подобаються.
Хоча мало хто з нас захоче кинути все і приєднатися до філософської спільноти, яка населяє передмістя, привнесення епікурейської перспективи в повсякденне життя може мати особисту цінність.
Першою відправною точкою для роздумів про епікуреїзм в сучасному контексті є той факт, що конкуренція за владу, повагу та фінансову винагороду (жодне з котрих епікурейці не вважали справжніми благами) вбудована в усі аспекти нашого суспільства. Нас заохочують до того, щоб прагнути просування по службі і більш високих зарплат, до кращого середнього балу, заліків тестів і місць в університеті, до визнання і схвалення колег, до кращого партнера в плані зовнішнього вигляду і статусу. Реклама в метро Нью-Йорка спонукає мене отримати диплом, робити ставки на будівельні контракти, ініціювати і вигравати судові позови, коригувати обличчя і фігуру. Мій глянцевий журнал для випускників відзначає тих викладачів, які відкрили або винайшли щось патентоспроможне, або хоча б щось подібне, і продовжують рухатися в цьому напрямку. Реклама спонукає мене інвестувати в престижні фірми, щоб заробити ще більше. Бестселери саморозвитку, рекламовані на Amazon і на полицях газетних кіосків аеропорту, обіцяють поставити мене на перше місце, де я можу приймати рішення і направляти оточуючих, а також придушувати саморуйнівну поведінку, яка заважає мені знайти любов.
Це прагнення до успіху і є головною точкою відліку сучасного життя. Вона доповнюється пасивним споживанням всього, що викликає комфорт і задоволення, наприклад, спеціальних матраців і шкарпеток з бамбукового волокна. Як жінок, нас закликають долати упередження та перешкоди корпоративного світу, віддаючись липким десертам та вишуканим коктейлям, ароматизованим лосьйонам, кремам, свічкам та всіляким послугам, таким як масаж, епіляція воском та спа-процедури.
Конкуруюче суспільство, що прагне до більшого накопичення і розкоші, принесло нам, і з цим всі погодяться, красу і комфорт, гарячу і холодну воду, ліки від різних хвороб, пристосування для спілкування і розваг, а також спаржу і полуницю поза сезоном. Лукрецій згадує дороги, архітектуру та скульптуру як досягнення, вироблені цивілізацією свого часу. І ми могли б додати подорожі літаком, ескалатори, фільми тощо. Але зусилля змінити світ частіше мотивуються амбіціями і надією на фінансову вигоду, ніж чистою благодійністю. Все це принесло нам війну і величезні економічні втрати від підготовки до неї, експлуатації працюючих чоловіків і жінок, до злиднів і поневірянь, а також руйнування навколишнього середовища.
Слава і фортуна нічого не варті. Щоб одні були багатими, могутніми і відомими, інші повинні бути бідними, слухняними і невидимими. І якби гроші, слава і розкіш дійсно робили людей щасливими, нам довелося б розглядати тільки політичні витрати наших прагнень і звичок. Але є дані, що приємне життя не залежить ні від досягнень, ні від мирських благ і не підкоряється привабливо упакованим витівкам, які оманливо обіцяють показати шлях до гармонії і розслаблення.
Той, хто хоч раз отримав підвищення, позитивну відповідь, грант, приз або запрошення, погодиться, що це приємно. Здається, що бажання підтвердити значимість нашої особистості або результатів з боку оточуючих закладено в нашій психіці. Але кожен також може погодитися з тим, що задоволення від визнання, вдячності і нагороди, хоча і швидкоплинне, відрізняється від п’янких моментів щастя, коли ми відчуваємо себе в гармонії з іншою людиною або повністю поглинені чимось поза собою. Всупереч тому, що деякі управлінські кола досі вважають, що зовнішні винагороди мотивують, це не так. Мотивація і цілеспрямованість можуть виникнути тільки з реального задоволення від діяльності, будь то місце за столом, на ігровому полі, в магазині, студії або на будівництві.
Епікурейська стратегія запобігання бездумному споживанню полягає в тому, щоб ставитися до покупок як до відвідування музею.
Епікур підкреслював, що задоволення полягає в пізнанні і роздумах про природу і суспільство, а Лукрецій вказував, що саме творчість і створення руками чогось нового роблять людей винятковими. Людям подобається розбиратися в речах і змушувати їх працювати, або просто покращувати свій зовнішній вигляд, звуки і смаки для себе і оточуючих. Справжнє задоволення приносить діяльність, яка активізує концентрацію уваги, вимагає практики і майстерності, доставляє чуттєве задоволення. Здатність наших рук швидко і точно маніпулювати дрібними предметами унікальна. Поряд з усвідомленням краси кольору і форми цей талант додає мистецтво в ряд наук, як те найкраще, на що здатні люди.
Одна з трагедій цивілізованого життя полягає в тому, що значна частина роботи не розвиває людської винахідливості і артистизму. Проте скористатися ними може кожна людина, яка не живе в умовах тотальної культурної депривації. Традиційними розвагами в дитинстві були заняття, які виконувалися самі заради себе: дрібні вироби і головоломки, читання про тварин, розповіді про далекі місця і майбутнє, пізнання природи і допомога дорослим і маленьким дітям. Дорослі аналоги цих занять можна зустріти в кухнях, швейних кімнатах, гаражах і майстернях, а також в бібліотеках і аудиторіях. Виготовлення таких речей, як ювелірні та гончарні вироби, в’язані, вишиті та пошиті предмети, а також ремонт речей по дому є глибоким джерелом людського задоволення. У цій діяльності руки, очі і розум зайняті матеріальним світом, а результат залежить від вашого смаку і суджень. І для цього не потрібно вигравати приз в Каннах.
Десятиліття досліджень показали, що багатство вище певного рівня не додає людині задоволеності життям, а люди похилого віку, які досягли значних матеріальних успіхів, часто говорять про те, що виховання дітей і задоволення від спілкування приносять їм більше задоволення, ніж просування по кар’єрних сходах. Проте відкриття дослідників в питанні щастя нагадують відкриття дієтологів. Вони приймаються як істина, але не мотивують діяти.
Люди в основному знають, що їм корисно їсти. Що як запитати кого-небудь, що краще – фрукти, овочі, цільні зерна і тваринний білок в помірних кількостях або кекси, печиво, готові страви, фастфуд і прохолодні напої? Практично кожен дасть правильну відповідь. А якщо запитати, що лежить в основі кращого життя: дружба, вільна творча діяльність, навчання, смачна їжа і освіжаючі напої, а також контакт з природою, або… статус, вплив, гроші і придбання якомога більшої кількості товарів і послуг? Більшість людей також дали б правильну відповідь.
Так чому ж так важко розпізнати істину і діяти за нею? Що стосується харчування, то доводиться боротися з масовою культурою і всією її пропагандою, спокусливими проявами і стимулами. Те ж саме і з особистим добробутом.
Стратегія епікуреїзму щодо уникнення спокуси бездумного споживання, незважаючи на цікавість, яку більшість з нас має до матеріального світу та його стимулів купувати, купувати, купувати, розглядає шопінг як враження від відвідування музею. Ви можете переглянути всі ці предмети в їх красивій упаковці і подумати про надії і страхи, з якими вони пов’язані символічно і магічно. Є матраци, які, здавалося б, можуть зробити нудні шлюби або жалюгідні усамітнення веселішими, і, звичайно ж, креми і лосьйони для вічної молодості. Ви можете весело провести час, дивлячись на ці об’єкти, та для цього вам не доведеться їх купувати і зберігати.
Цінність філософії полягає в тому, що вона кидає виклик загальноприйнятим і соціально значущим нормам. У кращому випадку вона намагається замінити їх більш складними, менш приємними, але кращими ідеями. Філософія епікуреїзму описувала світ матеріальний, який постійно розвивається і без справедливого та доброзичливого божества, а також довгу історію людства, схильного до панування і обману. Багатьом критикам епікурейців це здавалося суворим підходом, і епікуреїзм став асоціюватися з «грубим матеріалізмом», «редукціонізмом» і вибагливою, поблажливою до себе формою гедонізму, а також асоціаціями, які можна повністю виправити, тільки повернувшись до оригінальних творів. Замість того, щоб змусити нас відчувати себе карликами, широкий і об’єктивний погляд Епікура може дати нам уявлення про наше становище і можливості. Як і будь яка інша хороша філософія, вона спонукає нас до того, аби дозволити нашим рішенням і діям спонтанно випливати із нашого розуміння “природи речей” та того, як влаштований світ.
Вперше стаття була опублікована англійською мовою в журналі Aeon під назвою «Як бути епікурейцем» 5 листопада 2019 року.