ПЕРЕД ЧИТАННЯМ УВІМКНУТИ
Контекст
Епоха Східної Чжоу формально ділиться на Період Весен і Осіней і Період царств, що воюють. Поділ цей суто традиційний, за назвами історичних хронік. На ділі вся епоха характеризується роздробленістю і боротьбою за гегемонію, нагадуючи подібні ж колізії в Греції. Звісно, китайські царства більше схожі на власне царства, ніж на грецькі поліси, але як у Греції, так і в Китаї конфлікти держав висували на перший план публічну аргументацію, що вело до зростання престижу професії філософа. Китайські філософи намагалися знайти пояснення тому хаосу, що склався у вічно воюючих царствах, руйнуванню традиційних громад і статусів.
У зазначений період китайське інтелектуальне життя найбільше нагадувало грецьке. Суперечальники, які переходили від одного двору до іншого, нагадують софістів, багато хто з яких був дипломатом, а також біженцем або учасником планів колонізації в грецькому світі. Грецькі тирани особливо часто виступали як покровителі філософів, подібно до деяких царів у китайських державах. Саме таким придворним філософом і був Конфуцій, виконуючи також функції чиновника і священнослужителя.
У традиційній китайській релігії не було спеціального класу священнослужителів; правителі самі здійснювали основні церемонії. Конфуцій і його послідовники були чимось на кшталт спеціалізованого священства на початковій стадії розвитку, коли пропонували себе царям як радники з проведення церемоній.
Сам Конфуцій походив зі збіднілої аристократичної сім’ї, що жила в царстві Лу. Імовірно, він здобув систематичну освіту як священнослужитель, до чиїх обов’язків входило збереження первісного сенсу ритуалів. Чималу частину життя Конфуцій служив різним царям як секретар або радник, але його нелегкий характер, що виражався в найсуворіших ритуальних вимогах, не давав змоги йому довго затримуватися при дворах правителів.
Що таке Лунь юй?
У китайській філософії, як і в індійській, існує проблема визначення авторства, періодизації текстів та автентичності тез. На відміну від греків, тут твори майже завжди писали колективно, а авторство приписували мудрецю-вчителю, який міг жити на покоління раніше. До того ж, часто твори редагувалися під політичну кон’юнктуру через кілька століть. У зв’язку з цим усі протиріччя в тексті можна пояснити двома способами – або це пізніші вставки, або всередині колективу авторів були свої відмінності в поглядах.
Лунь юй або “Судження і бесіди” – це збірка висловлювань і діалогів Конфуція, переписаних його учнями нібито з чернеток філософа або почутих з перших вуст. У тексті проглядається явний конфлікт двох кардинально протилежних точок зору – першу можна умовно назвати ортодоксально конфуціанською, другу – софістичною, що зближується з даосизмом.
Ортодоксальні судження та бесіди
Розглянемо спершу конфуціанство без домішок. Саме ці положення маються на увазі, коли йдеться про класичне конфуціанство – традиційна аристократична етика, висока політизованість, прискіпливість у слідуванні ритуалам і ниття, що раніше було краще. Гегель угледів у конфуціанській етиці лише банальну народну мудрість і був недалекий від істини.
Основний термін конфуціанської етики – людинолюбство, але означає він зовсім не те, що видається, коли думаєш про це слово. Це зовсім не гуманізм. Конфуцій дає в різних місцях різні визначення, і всі вони мало пов’язані одне з одним. Отже, людинолюбство це…
- Шанобливість до батьків і шанобливість до старших братів.
- Не чинити зла. Не робити іншим того, чого не бажаєш собі.
- Зазнати труднощів, а потім домогтися успіху.
- Прагнучи зміцнити себе на правильному шляху, допомагати в цьому й іншим, прагнучи домогтися кращого здійснення справ, допомагати в цьому й іншим.
- Уміння керуватися прикладами, взятими з практики.
- Стримувати себе, з тим щоб у всьому відповідати вимогам ритуалу.
- Дотримуватися відданості у стосунках із людьми.
- Бути твердим, наполегливим, простим, скупим на слова.
- Поглиблювати знання, допитливо розпитувати, всебічно обмірковувати.
Проводиться різкий поділ на “благородних мужів” і “низьких людей” – аристократів і простолюдинів. Не всякий аристократ автоматично благородний чоловік, аристократ може бути і “низьким”. Але зрозуміло, що шляхетним чоловіком може стати тільки аристократ, хоча б тому, що ідеально знати ритуал та етикет, та ще й прискіпливо його виконувати, як того вимагає Конфуцій, простолюдин не може. Шість мистецтв, які шанували конфуціанці, були традиційно аристократичними в китайському суспільстві: ритуал, музика, стрільба з лука, керування колісницею, письмо і математика.
Жахливий страх перед божественною Волею Неба Конфуцій вважав найважливішою чеснотою благородного чоловіка. Також шляхетний чоловік має гранично суворо дотримуватися всіх ритуалів, поважати старших, знати своє місце, слідувати обов’язку, говорити тільки правду. Дружити з “низькими людьми” благородному чоловікові не можна.
Досконалою людиною можна назвати того, хто віддає перевагу боргу перед вигодою, ризикує життям, зіткнувшись із небезпекою, пам’ятає про свою обіцянку навіть у важкі часи.
До народу Конфуцій ставиться з презирством. У кількох фрагментах він акцентує на тому, який народ тупий, підлий і мінливий. Серед простолюдинів не зустрічаються людинолюбці. Народ треба тримати у вузді: Якщо покарання не застосовуються належним чином, народ не знає, як поводитися. Копати грядку це справа простолюдинів, аристократу таким займатися не варто. Аристократу лише потрібно бути шляхетним чоловіком, і народ сам даватиме йому їжу. Для народу ж наполеглива праця це метод виховання.
Ідеальному государю достатньо бути доброчесним, а решта не має значення. З доброчесним царем уся держава доброчесна, народ добрий і все чудово. Якщо належним чином ставитися до похорону батьків і вшановувати пам’ять предків, то мораль у народі буде все більше зміцнюватися.
Ідеальна форма правління за Конфуцієм це коли імператор – просто особа Піднебесної, але реально не має абсолютно ніяких повноважень. При імператорі низка чиновників, які стежать, щоб у палаці був порядок і все виконувалося за ритуалом, тобто і вони не мають жодної реальної влади. Уся ж влада зосереджена в руках феодалів-аристократів, які формально шанобливо ставляться до імператора, не ведуть війн між собою, не влаштовують жодних внутрішніх інтриг і дбають про благополуччя народу. Усе це феодали роблять лише тому, що вони шляхетні мужі, вся система тримається на особистій моралі аристократів. Саме такими за легендою були періоди правління імператорів давнини, тому Конфуцій і наполягає на тому, щоб повернутися в ті часи.
Конфуцій ідеалізував ритуально праведного засновника династії Чжоу – Чжоу-гуна. Але ще більш давні царі та династії були справжнім золотим віком, особливо Яо, Шунь і Юй.
Згідно з Конфуцієм, суспільна структура, як і устрій світу, вічна і незмінна, кожен у ній за Небесною Волею посідає своє чітко визначене місце. Філософ вимагав найсуворішого соціально-ієрархічного підпорядкування: нижчий беззаперечно кориться вищому, молодший – старшому. Правитель має бути правителем, підданий – підданим, батько – батьком, син – сином. Не дарма Гердер говорив, що етика Конфуція здатна породити тільки рабів. У зв’язку з цим Конфуцій скаржився, що за його часів безлад і реальний стан речей не відповідає словам, що їх позначають. Необхідно почати з виправлення імен. Якщо імена неправильні, то слова не мають під собою підстав. Якщо слова не мають під собою підстав, то справи не можуть здійснюватися.
Допитливість Конфуція в питаннях етикету, традицій і ритуалу просто неймовірна. Якщо щось приготовлено не так, як заведено, він не їв; якщо подано не так, як заведено, він не їв; якщо підстилка неправильно постелена, він не сідав. Певна кількість поклонів, у правильний бік дивитися, правильне число танцівників на параді. Усе до дрібниць. У Стародавньому Китаї государ у перший день кожного місяця мав, згідно з ритуалом, приносити в жертву барана. Конфуцій засуджував намір свого учня Цзи-гуна відмовитися від цього звичаю, адже ритуал у жодному разі не можна змінювати.
Реформатора Гуань Чжуна, який започаткував ідеї легізму, Конфуцій вважає нікчемою, бо той не за ритуалом ставив чашки. Також протиставляється сильне, але аморальне царство Ци, в якому якраз і проводив реформи Гуань Чжун, і слабке, але доброчесне Лу, з якого походив Конфуцій. При цьому в іншому фрагменті Конфуцій хвалить Гуань Чжуна, що при його реформах централізація була здійснена без військового примусу і взагалі він навів порядок у Піднебесній. Цей фрагмент, судячи з усього, є пізнішою вставкою, яку свого часу використовуватимуть конфуціанці при злитті з легізмом.
Традиційні звичаї – основа конфуціанства. Книги і мистецтво не мають значення, головне це поважати старших, служити царю і жити по правді. Але така книга, як “Ши-цзин”, обов’язкова до прочитання, бо може навчити цього. Красномовство теж не потрібне, бо красиві промови шкодять моралі. Традиції важливіші за будь-які закони. Прагнути власної вигоди аморально, а філософ, який думає лише про спокій і задоволення, і зовсім не гідний так називатися.
Пустельників і людей, які не хочуть брати участь у політиці, Конфуцій різко засуджує. Нерозумно відмовлятися від служби. Шляхетний чоловік іде на службу, щоб виконати свій обов’язок.
Софістичні судження та бесіди
Само собою, “софістичні” ці тези лише умовно. Назвавши їх так, я маю на увазі, що вони протистоять традиційній аристократичній етиці. Насамперед виокремлюються фрагменти, що заграють із даосизмом. Що таке даосизм і з чим його їдять я напишу в іншій статті, тож тут тільки зовсім коротко.
Дао це Шлях, вселенський світопорядок, гармонія, дуже нагадує гераклітівський логос. За способом життя даоси схожі на кініків – бомжуваті, аполітичні та любили епатувати публіку. Вони набагато гуманніші й егалітарніші, часто захищали “низи”, часом навіть схиляючись до анархізму. Даосам також притаманні певною мірою нігілізм і релятивізм. Усі наступні фрагменти вочевидь суперечать більш ортодоксальним із попереднього розділу.
До народу треба ставитися великодушно, прагнути до його матеріального благополуччя і приносити спокій. Також слід дбати про виховання народу і при цьому в справі виховання не можна робити відмінностей між людьми.
Конфуцій часом застосовує термін Дао саме так, як сказали б даоси. Якщо вранці пізнаєш дао, ввечері можна померти. Чи буде втілений мій Дао – залежить від долі, чи зазнає краху мій Дао – залежить від долі.
Вплив даосизму проглядається і у фразі: Все тече так само, як вода, хоча в контексті це звучить радше як народна мудрість, а не в гераклітівському сенсі.
Філософи можуть бути політиками, але краще відмовитися від служби. Ще краще, коли взагалі немає справ і живеш спокійно, безтурботно. Коли учні Конфуція розповідали про свої мрії, всі, крім одного, хотіли так чи інакше брати участь у державних справах; і тільки один мріяв помандрувати з друзями, покупатися в річці та поспівати пісень у компанії. Конфуцій підтримав тільки цього останнього учня.
Не потрібно соромитися поганого одягу і їжі, житло в ідеалі має бути гранично простим і спати можна на підлозі, багатство це скоріше погано. Вершина чесноти – задовольнятися однією ложкою рису, одним ковтком води і тісним житлом. Загалом це і просто загальнофілософська етика, звісно, але тут набагато більший акцент на аскезу, ніж зазвичай у конфуціанців.
Конфуцій висуває як приклад ідеального управління державою “недіяння”, тобто управління без втручання в природний перебіг подій, що характерно для даоської школи.
Для шляхетного чоловіка, який усе робить, як треба, всі у світі брати. І тут конфуціанство зближується з даосизмом, відомим своїм космополітизмом.
В одному з ортодоксальних фрагментів Конфуцій каже, що не можна базікати, якщо не знаєш, а в іншому фрагменті стверджує, що сам він, навіть якби не знав чогось, став би пояснювати людині, яка поставила запитання, так, начебто, якби знав, та ще й з різних боків.
Двом своїм учням Конфуцій дає рівно протилежні відповіді на одне й те саме запитання, виходячи з їхніх характерів, бо вони обидва мають у собі протилежні крайнощі – один боягуз, інший надто нерозважливий. Ця “золота середина” чимось нагадує Аристотеля, але в методі проглядаються софістичні нотки.
На молодь не слід дивитися зверхньо. Звідки нам знати, чи зрівняється наступне покоління з нами? Але якщо людина до сорока-п’ятдесяти років не досягла нічого путнього, то вона не заслуговує на повагу. З огляду на те, що беззаперечне підпорядкування і повага до старших, це основа конфуціанської моралі, цей фрагмент сильно вибивається.
Автор статті: Володимир Шепетуха