Авторка цієї статті (Кетрін Вілсон) не потребує особливих представлень, ми вже писали про неї раніше, наводили її попередні статті. Цього разу вона знову виступає в пресі, почасти для реклами своєї книжки, почасти (мабуть) даючи відповідь на появу нових рецензій, пов’язаних із темою епікуреїзму. У всякому разі варто зазначити, що ця стаття на голову перевершує її ж власну попередню і з усього західного нео-епікуреїзму це поки що найкращий популярний матеріал, який мені доводилося читати.
Оригінал статті від 6 січня 2021 року.
Філософи застерігають від задоволення ще з часів Платона, але епікурейські принципи можуть стати основою для гуманної політики, спрямованої для безпеки всіх.
Які ідеї одразу спадають на думку, коли ви чуєте слово “епікуреєць”? Ймовірно: винний сноб, гурман кулінарії, поверхневий, бездіяльний, легковажний, егоїстичний і, звісно, піжон і декадент, який прагне задоволень. Задоволення – і епікурейська філософія, в якій воно відіграє центральну роль, – це незмінна “зірка” філософського несхвалення. Усі великі люди, від Платона до наших сучасних теоретиків благополуччя, не кажучи вже про отців ранньої церкви, застерігали й досі застерігають проти цього.
У ті далекі часи, атаки проти задоволення були зосереджені на темі переваги людей над іншими тваринами, а також на наших специфічних здібностях, обов’язках і відповідальності. Задоволення – це те, чого прагнуть дурні ірраціональні тварини: харчуватися, злягатися, байдикувати. Ми, люди, створені для “вищих”, важчих, а інколи й болючіших речей, на чому наполягали стоїки, давні супротивники епікурейців: стійкість у негараздах, самоконтроль, інтелектуальна праця, логічні висновки, споглядання духовних і нематеріальних сутностей. Сьогодні занепокоєння з приводу задоволення також віддзеркалює й відразу до споживання, до порожніх обіцянок рекламодавців, які змушують нас повірити в те, що той чи той продукт або діяльність є ключем до веселих днів і спокійного сну.
Використання розуму, самовладання і ощадливості – це вартісні цілі, над якими варто пофілософствувати. Але я перебуваю на боці Епікура, засновника давньогрецької школи в III столітті до н.е., який заявив:
“[Я] зі свого боку не знаю, що розуміти мені під благом, якщо виключити задоволення, одержувані за допомогою смаку, за допомогою любовних насолод, за допомогою слуху і за допомогою зорових сприйняття красивої форми”.
Якби прояв нашої раціональності під час навчання, у мисленні та спілкуванні не приносив нам задоволення, тоді не було б сенсу намагатися оволодіти будь-яким предметом або діяльністю. Якби самоконтроль не зменшував біль, заподіяний іншим людям і нам самим, тоді в цьому не було б сенсу. Якби споживацтво не супроводжувалося руйнуванням довкілля, глобальною нерівністю та несправедливими трудовими практиками, тоді було б важко знайти в ньому щось погане.
Правильно зрозумілий філософський епікуреїзм – це потужний політичний та особистий світогляд, який спростовує всі карикатури на себе. Його ключовими елементами є непохитна “відмова вірити” в те, що нашим світом керують “духовні сутності”, які його спроєктували, у поєднанні з переконанням, що смерть і незворотне розкладання на матеріальні атоми – це кінець для кожної живої істоти.
Епікурейці стверджують, що зі смертністю потрібно боротися без марного опору, протестів або трагічних криків. Між тим, радість не тільки для філософа, а й для всіх нас можна знайти в досвіді, включно з досвідом розуміння того, як насправді працюють природа і суспільство. Смерть кладе кінець цим задоволенням, але, як любили вказувати епікурейці, нас уже не буде, щоб зазнати поневірянь.
Епікур від самого початку дав зрозуміти, що він не захищає пряме прагнення до особистого задоволення в крайніх формах ненажерливості, безладного сексу або надмірного вживання п’янких речовин. Це було нерозумно, бо зрештою завдає болю. Справжнє задоволення виникає з розумного – хоча й не надто метушливого – “вибору й уникнення”, і уникнення тут так само важливе, як і вибір. Епікурейська етика зводиться до кількох простих принципів: уникайте заподіяння шкоди іншим і живіть так, щоб у інших не було мотиву завдавати шкоди вам. Укладайте з іншими людьми договори про взаємодопомогу і захист. Епікур вважав, що найбільше благо для людини – це дружба – задоволення в присутності іншої людини і впевненість у тому, що допомога буде надана, якщо коли-небудь вона знадобиться.
Згідно з Епікуром, холод, голод і хвороби є основними причинами людських страждань, але ми схильні також до інших форм страждань і поневірянь. Він зауважив, що управління багатством супроводжується тривогою, і що амбітні люди на будь-якому терені опиняться в оточенні небезпечних ворогів; і тому він радив зберігати скромні мирські амбіції. Епікур визнав, що нерозділене кохання переносити жахливо, як і муки ревнощів, тому тримайтеся подалі від усіх, хто погрожує зробити вас нещасним, перш ніж ви опинитеся над своєю головою [прим. імовірно метафора до смерті].
Чому хтось ще може чинити опір такій привабливій філософії? По-перше, нас вчать прагнути грошей, поваги і влади над іншими, навіть коли ці прагнення підривають наше здоров’я, створюють ворогів і залишають мало часу для задоволення. І, не відриваючи очей від амбітних цілей, ми уникаємо поневірянь, від яких страждають інші люди не зі своєї вини.
Політичне послання багатьох філософів упродовж століть, аргумент, який можна зустріти в “Політиці” Арістотеля, а також у “Критиці здатності судження” Іммануїла Канта, полягає в тому, що поневіряння та страждання більшості людей – це устрій, схвалений природою й космосом, щоб небагато “вищих” могли процвітати. Багато релігій вчать, що сьогоднішні страждання не мають значення, тому що вони будуть компенсовані в іншому житті. Епікурейці вважали це злою нісенітницею, і їхні пізніші послідовники, особливо Томас Гоббс, Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль і Карл Маркс, погодилися з ними. Ці мислителі по-різному наполягали на тому, що це життя – це все, що в нас є, і що гуманна політика має бути націлена на безпеку для всіх, і на отримання задоволення в теперішньому часі.
Існує одне важливе заперечення проти того, щоб розглядати задоволення як єдине людське благо, а біль як єдине справжнє зло. Воно полягає в тому, що мало хто з нас вважав би за краще прийняти “наркотик блаженства”, який утримував би нас у постійному і пасивному стані захоплення, не знаючи про наші страждання. Більшість воліла б зазнати труднощів, злетів і падінь, а також періодичних поневірянь, які підтримують гарний апетит. Епікуреєць може повністю погодитися з цим! “Наркотик блаженства” не буде джерелом справжнього задоволення, тому що він знищить переживання. У блаженстві ми зіштовхнемося не зі світом таким, яким він є, а зі спотвореним світом, у якому сховано причини фізичного і психологічного задоволення та болю.
Який би вигляд мав епікурейський світ? На відміну від нашого світу, він не буде ґрунтуватися на цінностях, вимірюваних у швидкості та ефективності виробництва – за будь-яку ціну перетворюючи сировину на споживчі товари, а самі споживчі товари – на сміття, і все в ім’я людини. Цей світ буде зосереджений на посиленні іншої форми корисності, створенні гарних вражень і мінімізації болю.
Адам Сміт сподівався і вірив, що дерегульований капіталізм досягне тієї мети, яку він назвав “універсальним багатством”. З причин, добре зрозумілих економістам, соціологам і філософам, цього не сталося. З огляду на політичну, економічну, екологічну кризу та кризу в галузі охорони здоров’я, що визначили 2020 рік, епікуреїзм забезпечує унікальне та своєчасне філософське підґрунтя для реформування наших інституцій, нашої взаємодії зі світом природи та наших стосунків одне з одним.