Сам конфлікт греків і римлян (ця тема, до слова, дуже важлива й розроблятиметься надалі) – зустрічається повсюдно в римській літературі та демонструє, що ці культури усвідомлювали одна одну як радше ворожі. Фактично можна навіть сказати, що з приходом гегемонії Риму – грецька культура почала асоціюватися насамперед із певною жіночною зніженістю, тоді як римська – з чоловічою силою. У нашому контексті, якщо говорити дуже грубо – римська культура здебільшого стоїчного характеру, тоді як грецька здебільшого епікурейського.
⚠️ Дисклеймер: пост провокативний, слабкодухим варто віддалитися від екранів.
Наведу приклад, який цікаво виглядає на тлі сучасності.
На дворі 155 р. до н.е., до Риму прибуває філософ Карнеад із цілим посольством вчених греків, спершу з суто-політичного питання, але невдовзі всі вони починають вести лекції, фактично представляючи у своїй особі кожну зі шкіл грецької філософії. Цьому опирається консерватор Катон Старший, всесвітньо відоме уособлення вузьколобого патріотизму та націоналізму з традиціоналістичними цінностями. Катон переконує Сенат вигнати всіх прибулих назад до Греції.
Загальноприйнято вважати, що Катон тут – зло, а філософське посольство – благе починання, прогрес. Але якщо вдуматися, то Катон і справді захищав звичаї молоді, захищав здоровий глузд і виконував, по суті, добру справу. Адже що таке ця філософія Карнеада, як не один із видів скептицизму, а що таке скептицизм, як не відкрита дорога до знищення будь-якої об’єктивної оцінки речей? Катон у цьому випадку стояв на сторожі істини (так само як свого часу судді в Афінах цілком резонно, за своїми поняттями і законами, звинувачували Сократа в розбещенні молоді).
Так ось, приблизно в такому ж дусі ситуація розгортається навіть сьогодні, коли консерватори виступають проти “культурного марксизму”, SJW та іншого “ліберального” лівацтва. З одного боку, консерватори – це люди вкрай дурні. І якщо розглядати їх як самих по собі, так і в контексті століть, то вони продовжують справу найжалюгідніших особистостей усіх часів. Від самого початку відчуваючи надто сильну неприязнь до таких неосвічених дурнів – ми автоматично відчуваємо симпатію до лівих-лібералів, навіть крізь усі їхні надмірні перегини.
Але щоразу спускаючи з рук якусь “дрібницю”, ми накопичили величезну кількість культурних перегинів, які стало модно називати “постмодернізмом” і які загалом можна охарактеризувати як “толерантне суспільство” з торжеством теорії відносності вже далеко за рамками простої астрофізики. І тепер, коли умовний “реднек”-республіканець виступає проти всіх цих крайнощів – він стоїть на варті істини більше, ніж усі ліберально налаштовані вчені разом узяті.
Так, реднек не стає від цього кращим. Але в цьому і полягає вся трагедія нашого століття. Сьогодні “найтверезішим у цій п’яній компанії” – є традиціоналіст, і це вже об’єктивний факт. Єдині надії на зміни, зауважу, РЕВОЛЮЦІЙНІ зміни – пов’язуються тепер із правими радикалами, і це не випадковість. Сьогодні молодь, яка завжди виявляє потяг до нігілістичного нонконформізму (і тому вона за всіх часів була прогресивіїстською і “лівою”), – сьогодні вона стає “правою”, і в цьому рішенні вона більш ніж права.
Так, римляни відправляли додому й інших філософів, не тільки скептиків. Так, у 173 або 161 році до н.е. додому було відправлено епікурейців. І немає сумнівів, що навіть якби знайшлася в Греції школа, яку сьогодні ми б усі вважали найближчою до істини, – Катон би відправив додому і її. Благодать боротьби проти скептиків у цьому випадку – щаслива випадковість, і Катон усе ще лайно. Але розумний римлянин і розумний сучасний читач мав би стояти вище проблеми палиці двох кінців, він мав би, незважаючи на об’єктивну поганість Катона, відзначити його об’єктивну правоту. Приблизно в такому ж стані перебуває сучасна інтелігенція Європи, та й усього світу, у ставленні до правих і консервативних тенденцій.
Звісно, навіть у разі успіху Карнеада – це “зло” не було б надто сильним; та й провал його посольства все одно не врятував Рим від еллінізації, яка загалом однаково була благом (хоча саме риси скептицизму створили одну з підвалин для розвитку християнства, як “об’єктивної” і впевненої у своїх словах противаги). P.S. приклади Риму та сучасної світової культури – дещо різні. Вони слугують лише наочною аналогією.
Цікаво в Греко-римському конфлікті, що і ставлення мас до цієї проблематики виявляється типовим для всіх століть, включно з навіть XXI-м століттям. Після того, як римляни поневолили греків – до останніх серед плебеїв поширилося зневажливе ставлення, в якомусь сенсі заслужене, як до слабких і переможених. Освіченість цього народу дорівнювала для римлян порожньому звуку; і навіть гірше, її вважали якраз предметом для насмішок. “Освічений” в очах плебея було синонімом слова “балакучий”. А заняття гуманітарним саморозвитком = “неробство” і “дозвілля-любов”. Тоді як правильний римлянин займається господарськими та державними справами; і він пишається тим, що перебуває в постійній праці, і що в нього немає “дозвілля”, що розкладає мораль (!).
І знову таки, не складно помітити, що навіть афінський демос часів софістів і Сократа мало чим відрізнявся від римського плебсу. Але річ у тім, що ставлення плебсу до цієї проблеми повністю дублюється і в середовищі хліборобської (консервативної переважно) аристократії. Це вже згаданий вище Катон Утичний, або якщо спробувати знайти аналоги в Греції – то це той самий Ксенофонт. Те, що римляни стали переважно “стоїчними” у своєму характері, не робить УСІХ римлян такими, а УСІХ греків – розніженими базіками. Навіть сам стоїцизм виник у Греції.
Фактично цей погляд на філософію, як на щось негативне – погляд будь-якого сучасного, так званого “бидла“. А на рівні самої філософії стоїцизм (або “римськість” і “спартанськість”) – це просто більш піднесені варіації все того ж погляду “бидла”. Адже що таке великий земельний аристократ до появи таких мегаполісів, як Афіни і Рим; або що таке великий земельний аристократ, який навіть за пізніших часів живе далеко від міста? Це все той самий “селюк“, тільки багатший. Тому не варто дивуватися, що аристократія і простолюд в аграрну епоху (аж до часу ВФР) знаходять між собою багато спільного. Філософія стоїцизму є лише інтелектуально оформленою позицією цієї групи.
Але незважаючи на це, відмінність між натовпом і аристократією все ж була. Духом своїм аристократ, звісно, говорив те саме, що й плебей; але грецьку культуру і мову римляни все ж таки сприймали, і робили це, вочевидь, тільки серед римської еліти. При чому як “філелліни“, так і патріотичні противники всього грецького. Той самий Катон, найяскравіший ворог грецької культури – все одно знав грецьку мову і літературні твори в оригіналі. Та інакше він би просто не вистояв у політичній боротьбі проти “ліберальніших” аристократів, які вміють у красномовство, розроблене греками на набагато вищому рівні.
Як і сьогодні (пост від 18.04.2021), ми бачимо тупу логіку сили і національний шовінізм на боці мас, і освіченість на боці меншості. Як і сьогодні, маси свідомо пишаються своєю тупістю! І що ж є головною причиною того, що вони горді цим? Той факт, що ПРАКТИЧНОЇ корисності від занять науками та філософією вони не отримують безпосередньо. Таким чином, критерій практики і користі виявляється головним ворогом просвітництва в усі часи.
А користь, тим не менш, є. Де б опинився Цицерон, якби не грецька освіченість? Адже він не був потомственим аристократом і домагався своїх постів, виходячи з спочатку приниженого становища вершника. Але і прикладів користі від філософської етики в повсякденному житті кожного може знайтися на окрему книгу.
До речі, Катон, за такого розгляду справи, був у принципі глашатаєм думок народної маси. Знову таки подібно до того, як ними тепер є праві радикали. Але якщо в Римі грецька освіченість перемогла тому, що на іншому кінці була таки запекла дурість, а сама ця освіченість таки приносила користь (принаймні для розвитку дозвілля еліти) – то тепер же “прогресивні” тенденції в суспільстві не мають навіть цієї малої користі. Ба більше, зокрема стараннями лівих у ХІХ-ХХ століттях, тепер маси (по суті своїй залишаючись лояльними до “правого вектору” на рівні етики) мають більше впливу, зокрема й на політику, і справа не зможе закінчитися простою асиміляцією “згори”. Тепер не можна проводити односторонню політику, і з думкою мас доводиться рахуватися.
Але цю тему я залишу відкритою.
Просто потішило те, як крізь тисячі років проходить один і той самий конфлікт, освічених ідеалістів і практичних дурнів. І те, як успіх завжди супроводжує других, при тому, що мають рацію майже завжди перші. Але чому важливо було підняти цю тему? Тому що настав той рідкісний випадок, коли одночасно і життєвий благоустрій, і теоретична правота цілком опинилися на одному (правому) боці, а ліві “інтелектуали” XXI століття у всіх сенсах, прямо і метафізично – смокчуть ***..
Але ми не тішимо себе ілюзіями, і самі перебуваємо в лавах цих останніх. Розрив між інтелігенцією і народом необхідно долати, це найнагальніше завдання сучасних лівих, якими ми (редакція групи “Echafaud”) і є. При чому фронт для реформації лівого дискурсу в сучасному світі – величезний. І це стосується одночасно і сучасних європейських форм, і старих марксистських, і навіть культурного поля “пост” і “мета” модернізму. Замовчувати це немає сенсу, і добирати “приємні” слова – теж. Зараз ми переживаємо найбільшу кризу егалітарної культури за останні 200 років.
Ну і прикріплюю непоганий розширювальний коментар до попереднього посту:
Микита Канюков: В загальних рисах я згоден. Але тут ти сам кажеш що освіченість все ж таки періодично перемагає, тому що дійсно буває корисною. Адже якими б глупуватими не були маси або сильні миру сього, ми ж розуміємо, що вони не просто так мають успіхи в практичному житті, і це все рівно корисні навички, якими б не володіли освічені люди, і тоді взагалі не зберегли б і того що ми маємо зараз. Тому мені здається корисним вчитися у таких ось дурних, але щось вміючих людей, не просто ж так вони протягом історії при такому низькому рівні змогли бути попереду людей освічених, і самі ці навики їхні досить ймовірно мають користь. Адже навіть епохи цінності освіти були ж не тому що вищий світ дійсно бажав бути освіченим, а просто була мода, котру в перевагу собі змогли створити інтеллектуали, отримавши в такому випадку доступ до ресурсів.
Відповідь: Так, повністью згоден. Прогрес в історії завжди штовхали “масові” люди, ремесло розвивалось ще до появи вченої касти, та грубо кажучи, ця суспільна страта для технічного прогресу в цілому-то й не сильно потрібна (до епохи пару). Просто даний пост складався по “інтелектуальній” та “етичній” лініях, тому потрібно було підкреслити цей дуалізм. Та й ціль посту була в тому, щоб показати (намітити, они тут не розкриті) – декілька “парадоксів просвітництва”, пов’язаних з успіхами лівих в минулому.
А для тих, хто не в курсі, нагадую, що позиція групи в політичних питаннях:
- Просвітительська, за французькими заповітами;
- соціал-демократична;
- з перспективою на пост-капіталістичну утопію;
- егалітарна – так, так, з використанням слів “натовп”, “бидло”, “маси” тощо.
- анти-консервативна;
- технократична, і до біса це ваше екологічне село.